| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Біографія М.С. Грушевського
| [ Скачать с сервера (44.5 Kb) ] | 17.02.2018, 00:11 |
| М.С. Грушевськии (1866—1934) жив і творив українську державність, писав її історію, перебуваючи у самій гущі життя, серед людей і для людей. Він був особистістю, яка не лише мала високі ідейні переконання, а й звичайні людські риси характеру, емоції і пристрасті, честолюбні амбіції, симпатії й антипатії, душевні потрясіння, певні слабкості й болючі помилки. А ще він був людиною своєї епохи — часів гострих соціальних суперечностей і жорстокого національного гніту з боку імперської влади стосовно українського народу і його еліти, до нього особисто як одного з найпомітніших її представників. Він і його сподвижники працювали за надто важких, часто екстремальних, виснажливих умов (наприклад у 1917—1918рр.) «Я був стомлений... — згадував М. Грушевсь¬кии, — боявся за свої сили, за свою психічну рівновагу... вертаючи вечором з засідань, звичайно не міг заснути, хіба глибоко в ніч... При тім ми всі жили в безнастанній тривозі, в свідомості можливості якоїсь несподіваної катастрофи: арештів, збройного нападу і под.» До цього слід іще додати, що ні сам Михайло Грушевськии, ні його найближчі соратники в Українській Центральній раді не мали жодного досвіду парламентської, а тим більше дер¬жавотворчої діяльності. Підрунтям цієї звитяжної праці стали його політичні або політологічні концепції, відзначає відомий грушевськознавець Любомир Винар, «тісно пов 'язані з його історіософією й історичними концепціями, з наголошенням змагання українського народу до свободи і незалежності». Мабуть, саме через те, що його діяльність у Галичині, а з 1905 р. й у Наддніпрянській Україні по згуртуванню українства була підпорядкована поширенню його окреміш ницьких ідей щодо розбудови незалежної України, саме на Грушевського й випала нелегка доля очолити не лише Цент¬ральну раду майже відразу по її постанню, а й увесь той великий потік до волі й визволення з-під московського ярма 1917—1920-х років. Один із сучасників Грушевського Б.Мартос писав, що вибір упав на Грушевського тому, що «всі... знали його патріотизм, чесність, ерудицію, працездатність та інші якості його ха¬рактеру». Окрім того, серед усіх діячів Центральної ради й усього українського відродження періоду визвольних змагань він, мабуть, найкраще знав політичне життя Заходу, чимало років провівши за кордоном. Очевидно також і те, що він був найвищим авторитетом серед усіх тих патріотів українства, що присяглися на вірність українській незалежній державі. Грушевськии був великим патріотом України й україн¬ства, але ж він був і великим демократом-державником, соціалістом, якого не могли засліпити націоналістичні збочення. Він послідовно виступав проти національного, зокрема між слов'янськими народами, роз'єднання, проти пропагування ідеологічних націоналістичних крайностей, але ж він, прозрівши після трагічних подій початку 1918 р., послідовно виступав і проти «московської орієнтації». Він закликав своїх сучасників визволитися «від "песього обов 'язку '' супроти Московщини». Ми всі повинні пам 'ятати, що саме йому, Михайлу Сер-гійовичу Грушевському, маємо завдячувати тим, що після майже 300-літнього національного поневолення і нищення, він проголосив Україну незалежною самостійною державою, що й було зафіксовано IV Універсалом. Тільки з урахуванням усіх цих моментів і обставин можна зрозуміти й об'єктивно оцінити стосунки Грушевського з людьми. Цілком закономірно, що в нього було багато друзів, прихильників, та було чимало й затятих ворогів. Але тут ми не будемо говорити про непримиренних політичних супро¬тивників М.С. Грушевського з «білого» або «червоного» табору, що обстоювали «єдину, неділиму Росію» з відповідними до цих кольорів відмінностями її «облаштування». Під терміном «опоненти» ми маємо на увазі тих діячів, що уособлювали альтернативу Грушевському у самому українському визволь¬ному русі. Адже далеко не всі з навіть найближчих його соратників, скажімо в Українській Центральній раді і її у ряді, поділяли погляди свого лідера з усіх питань історії, теорії й практики розбудови української державності. Представлені у цій книзі особи належали до різних українських політичних партій, громадських організацій, течій суспільної й історичної думки. По-різному вони осмислювали історичне минуле України й «конструювали» її політичне майбутнє, зокрема розв 'язання складного сплетіння завдань національного та соціального визволення. По-різному дивилися вони і на багато інших проблем національно-державного будівництва: місце України в міжнародному співтоваристві, зокрема її взаємини із своїм сусідом і «старшим братом» — Росією, розв 'язання проблем національних меншин у незалежній Україні, створення влас¬них збройних сил та ін. Різними були й ті шляхи та засоби, якими вони прагнули досягти своєї мети. | |
| Просмотров: 393 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |