| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
ЧУЖИНЦІ ПPО УКРАЇНУ
| [ Скачать с сервера (193.7 Kb) ] | 19.05.2017, 23:07 |
| Книга «Чужинці про Україну» — це перший систематизований огляд іноземних джерел про Україну та українців від найдавніших часів до середини ХІХ ст. Її київське видання 2011 р. складається із шести основних розділів: І. Найстарші відомості про Україну; ІІ. Відомості про Запорозьку Січ; ІІІ. Доба Богдана Хмельницького; ІV. Доба Мазепи; V. Доба від середини ХVІІІ ст.; VІ. Дев’ятнадцяте століття. Крім згаданих вище доповнень П. Меріме, К. Д. Роммеля та К. Е. Францоза, тут вміщено передмову Михайла Слабошпицького «З історії життя подвижника. Про Володимира Січинського та його книги» і післямову «Рецепція України для світу». У творі "Книга добрих скарбів", що написана в першій половині Хет. Ібн-Дастом, вперше зустрічаємо відомості про таку традиційну рису українського народу, як гостинність: "Гостей шанують і добре поводяться з чужинцями, що шукають у них оборони; і з усіма, хто в них часто буває, не дозволяють нікому зі своїх кривдити і утискати таких людей". Одним з останніх арабських письменників, який подав докладні відомості про наші землі, був Ібн-Хаукаль, купець з Мосула, що мандрував світом упродовж 30 років і створив близько 70-х pp. X ст. "Книгу шляхів і держав". Візантійські джерела VI -X ст. стосуються переважно боротьби візантійських імператорів з київськими князями дохристиянських часів. Найвідоміші серед них твори Прокопія Кесарійського (друга половина VI ст.), патріарха Фотія (IX ст.), імператора Константина Порфирородного (X ст.), який у своєму творі в розділі "Про Русь..." подає докладний опис подорожі русинів човнами по Дніпру, Дніпрових порогах і узбережжям Чорного моря до Царгорода (Константинополя). Відомості про Україну епохи Київської Русі в західноєвропейських джерелах з'являються ще рідко. На відміну від арабських, вони більше уваги приділяли матеріальному боку життя, їх дивувало багатство землі, пишність княжого побуту, розміри столиці - Києва. Мало приваблювала мандрівників територія України в часи татарської навали (XIII ст.). Більше їх стало з'являтися в XV, ще більше - в XVI ст. Серед перших європейських мандрівників по Україні був Бруно з Кверфурта (Німеччина), що побував у Києві у Володимира Великого. В його листі до імператора Генріха II, написаному близько 1008 p., згадується "князь Русів, великий і багатий володар". Докладнішою є хроніка про українську землю Тітмара, єпископа Мерзебурзького (X -XI ст.): "Місто Київ дуже сильне... У великім цім місті, столиці королівства, є більш як 400 церков і 8 ринків, люду незчисленна сила...". Папський легат до Золотої Орди Джованні де Пляно Карпіні писав, що в 1246 р. мандрував через "Русію" і двічі побував у Києві: "Кияни, довідавшись про наш приїзд, збіглися до нас усі з радістю і вітали нас... Так само приймали нас по цілій Русі, Польщі і Богемії. Данило (галицький князь. - Авт.) і його брат Василько зробили для нас бенкет і проти нашої волі гостили нас у себе днів з вісім". Віллєм Рубрук з Брабанту, посол до Золотої Орди від французького короля Людовіка IX, в 1252 р. їхав через Крим, Перекоп і Донщину. Він зазначає, що тоді на Кримському узбережжі від Судака до Херсонеса було 40 укріплених міст і що майже в кожному розмовляли іншою мовою. Описує він і великі солоні озера Криму, звідки сіль вивозилася на все узбережжя Чорного моря. У XV -XVI ст. про Україну дедалі частіше починають писати різні мандрівники, що подорожували із Західної та Південної Європи на Схід. Це були переважно італійці, які взагалі багато мандрували світом. Деякі з них підтримували спеціальні зв'язки з Чорноморським узбережжям, де вже з XII ст. було багато генуезьких і венеціанських колоній. Здебільшого ці мандрівники перетинали Крим і причорноморські землі й лише зрідка - центральну Україну. Незважаючи на це, спогади цих мандрівників для нас також цінні. Жільбер де Лянуа, посол Франції, Англії і Бургундії, в 1412 і 1421 pp. був у Польщі, Литві та Україні. У своїх спогадах він описує подорож у 1421 р, коли побував у Судовій Вишні, Львові, Белзі, Луцьку, Кам'янці-Подільському, Крем'янці, крім того, був у Білгороді (Бессарабія), Малій Татарії (Степова Україна) і в Кафі (Феодосія). Про Кам'янець-Подільський він пише як про "прегарно розташоване місто". У 1437 р. відбулася подорож посла Венеціанської Республіки Амброзіо Контаріні до перського шаха. Він їхав через Німеччину, Польщу, Україну, Литву, Крим, Грузію. Повертаючись до Венеції через Москву, він відвідав Луцьк, Житомир, Білгородку, Київ, Черкаси. До початку XVI ст. належать "записки" С. Герберштейна, відомого дипломата, "вірного служителя-дорадника чотирьох цісарів". Описуючи географічне положення України, автор "Записок" наводить інформацію про Дніпро, Дністер і Дон. З-поміж міст згадує Стародуб, Брянськ, Новгород-Сіверський, Чернігів, Путивль, Київ, Канів, Черкаси, Берестє, подає також деякі відомості про чорноморські степи, Крим і Кубань. Особливо цікавим є щоденник подорожі Михалона Литвина, литовського дипломата в Кримському ханстві, який у 1550 р. подорожував Україною й зібрав цінні відомості про Київ, особливо багато - про ґрунти й природні багатства Київщини та всього Придніпров'я. Цікавий денник подорожі Михайла Литвина, що в 1550 р. був на Україні, подав цінні відомости про Київ та особливо багато - про ґрунт і природні багацтва Києва, Київщини і цілого Придніпров’я. Про Київ пише: "Нам [литвинам] належить славнозвісний замок і місто Київ; подібно іншим замкам, утримується недбало... Він займає першорядне місце серед інших замків і країв і розташований над рікою на кордоні степу і Полісся... В Києві збереглися старовинні церкви, прекрасно побудовані з шліфованого мармору та іншого чужоземного матеріялу і покриті циною і міддю, інші і з позолоченими банями; є також пребагаті монастирі. Особливо славний монастир, присвячений Діві Марії, з підземними галєріями і печерами." Найбільше дивує М. Литвина родючість та багацтво землі: "Грунт Київщини до такої міри родючий і зручний для обробу, що лан (земля) виораний тільки раз парою биків, дає великий урожай; навіть необроблене поле дає рослини, які годують людей своїм корінням і стеблом. Тут ростуть дерева, що дають ріжноманітні ніжні овочі: плекається виноград, що дає великі грона винограду, а місцями на схилах зустрічається дикий виноград. В старих дубах і буках, в котрих зробилися дупла, обильно водяться рої бджіл з щільниками меду, який відзначається чудовим кольором і смаком. - Диких звірів і зубрів, диких коней і оленів така сила по лісах і полях, що на них полюють тільки задля шкіри, а м’ясо через велику їх кількість викидають, окрім спинної частини; ланей і диких кабанів навіть зовсім не вживають. Дикі кози в такій великій кількости перебігають зимою з степів до лісів, а літом назад, що кожний селянин забиває їх до тисячі на рік. По берегах річок у великій кількости зустрічається оселі бобрів. Птиць така дивовижна сила, що весною хлопчаки назбирують цілі човни яєць диких качок, гусей, журавлів і лебедів, а пізніше їх виводками наповнюють курники. | |
| Просмотров: 468 | Загрузок: 5 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |