| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Дерматозоонози та піодермії
| [ Скачать с сервера (73.5 Kb) ] | 11.09.2017, 20:48 |
| КОРОСТА (SCABIES) Короста — паразитарна контагіозна хвороба, збудником якої є коростяний кліщ. Щорічно в світі реєструють до 300 млн випадків корости. Коростяний кліщ (Sarcoptes scabiei varietas hominis) паразитує тільки на шкірі людини. Коростяні кліщі мають черепахоподібну форму, самка довжиною 0,3-0,4 мм, шириною 0,25-0,38 мм, самець дещо менших розмірів. На бокових поверхнях тіла вони мають дві пари передніх ніжок, на яких містяться присоски. Дві пари задніх ніжок розміщені на нижній поверхні тіла і мають довгі щетинки у самок і присоски у самців. Після запліднення самок, які знаходяться на шкірі людини, самці невдовзі гинуть, і тому клінічну картину хвороби в основному обумовлюють самки і личинки. Після прикріплення самки до поверхні шкіри вона швидко (приблизно впродовж години) за допомогою кігтів занурюється у роговий шар епідермісу, роблячи спочатку ледве помітні вертикальні, криницеподібні отвори, згодом паралельно поверхні шкіри риє S-подібні коростяні ходи. Кліщ проникає до зернистого і навіть мальпігієвого шару, змінюючи ороговіння у бік паракератозу. Самка просувається по коростяному ходу зі швидкістю від 0,1 до 5 мм за добу. Цьому сприяють секреція літичних чинників та інтенсивність роботи передніх ніжок. Щоденно самка відкладає 2-3 яйця, але тільки 10 % всієї кладки доживає до стадії появи дорослих кліщів. Тривалість життя коростяного кліща може сягати 2 місяців. Через 3-4 дні після кладки яєць із них вилуплюються личинки, які покидають коростяний хід і занурюються у вічка волосяних фолікулів і під лусочки рогового шару епідермісу. Через 2-3 дні личинки перший раз линяють, перетворюючись у німфу, яка теж линяє через 2-3 дні і перетворюється у дорослу самку чи самця. Отже, весь цикл розвитку коростяного кліща становить приблизно 10-14 днів. Стінки коростяних ходів вкриті речовинами, які виділяють кліщі, та випорожненнями, які, очевидно, є залишками лусочок та клітин епідермісу, який споживає кліщ як їжу. Сукупність цих речовин має сенсибілізуючі властивості щодо хворої людини. Період розвитку від личинки до кліща відповідає появі на шкірі хворого дрібних фолікулярних папул, поодиноких везикул і ледь помітних ходів. Запліднена самка вдень знаходиться в ходах у спокої, а ввечері, переважно між 18 і 21 годинами, прогризає ходи. Такий добовий біоритм життєдіяльності кліща і цим пояснюється посилення сверблячки ввечері і вночі. Маніфестна, тобто з вираженими симптомами, короста розвивається в середньому через 4 тижні після переносу на шкіру людини хоча б однієї заплідненої самки, а у дисемінованих і задавнених випадках корости на шкірі хворих людей можна віднайти в середньому 11 кліщів (від 3 до 30). Інкубаційний період триває від 14 днів до 6 тижнів при первинному зараженні і кілька днів при реінфекції. Хворий, який знаходиться в інкубаційному періоді, є заразним для інших. Деякі дослідники вважають, що, коли в результаті зараження на шкіру людини потрапляє запліднена самка кліща, то вона відразу починає прокладати ходи, що супроводжується сверблячкою. В таких випадках інкубаційний період практично відсутній. Особи, які перехворіли на коросту, сенсибілізовані і кількість кліщів у таких людей значно менша, ніж у тих, хто заразився вперше. Патогістологія. В поверхневих шарах шкіри містяться запальні периваскулярні інфільтрати, що складаються переважно із лімфоцитів, гістіоцитів і полінуклеарних еозинофілів і є результатом контакту між антигенами кліщів і клітинами імунної системи. Цей інфільтрат особливо щільний у постскабіозних вузликах (доброякісна лімфоплазія) і іноді може нагадувати зміни при гематодерміях. Імунологія. Внутрішньошкірні реакції на екстракти коростяних кліщів позитивні у хворих на коросту, а також у тих, у кого спостерігають постскабіозну сверблячку як прояв алергійної реакції. У хворих на коросту виявлена активація Т- і В-лімфоцитів з підвищенням концентрації імуноглобулінів G і М, зниженням — імуноглобулінів А. Ці показники нормалізуються після курсу лікування. Часта наявність у хворих на коросту еозинофілії, можливість пасивної передачі скабіозної алергії за методом Прауснітца-Кюстнера вказують на те, що в організмі хворих на коросту негайно залучаються механізми протидії. У хворих через 24-48 год від початку лікування виявляють циркулюючі імунні комплекси, що вказує на факт наявності в епідермісі антигенів, які вироблені загиблими кліщами і можуть потрапляти в кров та з’єднуватися із імуноглобулінами G і М. Клініка. Скарги хворих на сверблячку шкіри, яка посилюється ввечері і вночі, може бути дуже вираженою і порушувати сон. Сверблячка іноді може бути постійною. Вона локалізується на окремих ділянках шкіри або розповсюджена, за винятком обличчя і волосистої частини голови, які ніколи не уражаються у дорослих. Сверблячка іноді може посилюватись у процесі лікування корости або зберігатись і після закінчення лікування внаслідок подразнювальної дії ліків або як прояв алергійної реакції. Елементи висипки: 1. Коростяні ходи — це тонкі, звивисті, білуваті або бурі смужки (лінії), які злегка підвищуються над рівнем шкіри, довжиною 0,5-1,0 см. Коростяний хід закінчується на одному (сліпому) кінці невеличким здуттям — акаріозною везикулою, в якій перебуває самка кліща (іноді її можна побачити під збільшувальним склом у вигляді темної крапки). Іноді коростяні ходи бувають у вигляді кількох везикул, що знаходяться на різних стадіях розвитку і розміщені лінійно або ланцюжком. Можливе утворення під ходом везикули, в покришці якої проходить коростяний хід. При засиханні ексудату хід набуває вигляду кірочок. Можна віднайти старі, сухі, напівзруйновані ходи у вигляді тріщин. Хід може перериватись везикулою або кірочкою. Іноді на місці зруйнованої везикули може утворитись віночок розшарованого епідермісу, який з’єднаний із ходом, що нагадує «ракетку». У дорослих на закритих ділянках тіла можуть спостерігати ходи у вигляді білуватої лінії або лінійного лущення епідермісу на поверхні щільних великих (0,5-1,5 см) вузликів синюшного кольору. Коростяні ходи добре контуруються при змазуванні розчином йоду, який проникає всередину ходів і забарвлює їх. 2. Папуло-везикули (екземні псевдовезикули) локалізуються на бокових поверхнях пальців кистей, на долонях і підошвах у грудних дітей. Клінічні форми корости. 1. Короста без висипки — це початкова форма хвороби, яка характеризується тільки сверблячкою. Протикоростяна терапія швидко припиняє розвиток хвороби. 2. Малосимптомну (доглянуту) коросту спостерігають в осіб, які дотримуються гігієнічних правил, часто миються. В таких випадках відсутні коростяні ходи, кількість висипки незначна. Це міліарні фолікулярні папули, ізольовані везикули, окремі уртикарні елементи, геморагічні кірочки, екскоріації в типових для корости місцях локалізації, сверблячка помірна або слабо виражена. 3. Ліковану коросту спостерігають в осіб, які неправильно або недостатньо лікувалися від корости протикоростяними засобами. В таких випадках змінюється клінічна картина, що утруднює діагностику. Сам факт лікування корости в анамнезі необхідно враховувати при оцінюванні об’єктивних даних. 4. Короста, лікована кортикостероїдними мазями, в практичній роботі трапляється відносно часто, коли встановлюють діагноз «алергія» і відповідно призначають кортикостероїдні мазі або хворий самостійно лікує «алергію» цими ж мазями. Кортикостероїдні мазі дещо зменшують запальні явища і сверблячку, але не виліковують коросту. Її ще називають «incognito» (невідомою). В таких випадках переважають папулосквамозні, папуловезикульозні елементи, а іноді висипка набуває вигляду гіперкератотичних вогнищ, резистентних до кортикостероїдної терапії. 5. Ускладнена короста. Короста найчастіше ускладнюється гноячковими хворобами шкіри (імпетиго, фолікуліти, ектима), дерматитами із явищами екзематизації, які можуть відвертати увагу від основної хвороби, тому за наявності подібних ускладнень необхідно ретельно оглянути хворих, особливо типові місця локалізації коростяної висипки. Перебіг тривалий, впродовж тижнів і місяців, але доброякісний. Характерний спонтанний регрес і рецидиви на тих самих місцях, але можлива поява аналогічних вузликів і в інших місцях. У крові можуть спостерігати лімфоцитоз (до 45 %). Гістологічні дослідження в цих місцях виявляли гіперплазію епідермісу, лімфогістіоцитарний інфільтрат. У вузликах знаходять яйця, екскременти кліщів, що свідчить про наявність шкірної реакції до стороннього тіла. Вузлики резистентні до місцевої терапії, в тому числі і до протикоростяної. Рекомендують кортикостероїдні мазі під оклюзію. Дуже рідко трапляється коростяна нефропатія (білок у сечі), яку розглядають або як вираження імунологічного феномену, або спричинену нефритогенним бета-гемолітичним стрептококом. У таких випадках показана антибіотикотерапія. У крові можлива еозинофілія, а у випадках, ускладнених піодермією, може виникати лейкоцитоз, прискорена ШОЕ. Особливості сучасної корости: • іноді дуже мало висипки, незважаючи на тривалий перебіг; • відсутність сверблячки в окремих випадках або свербіж у денний час; • можлива наявність уртикарних елементів; • відсутність висипки на кистях внаслідок частого контакту із різними мастилами, бензином, порошками, пастами, хімікатами. Критерії діагностики: А. Клінічні: 1. Наявність сверблячки, яка посилюється ввечері і вночі. 2. Характерна локалізація висипки. 3. Наявність коростяних ходів, симптому Арді. 4. Попарне і ланцюжкове розміщення папульозних елементів. 5. Локалізація висипки на геніталіях у чоловіків і в ділянці грудних залоз навколо сосків у жінок. 6. Локалізація висипки (в тому числі бульозної) на долонях і підошвах у дітей до 3-4 річного віку. 7. Швидке припинення сверблячки при призначенні протикоростяної терапії. 8. Урахування епідеміологічних даних: наявність хвороби в інших членів сім’ї, осіб, які спали разом чи були у статевому контакті. Б. Лабораторні: Існує кілька методів лабораторної діагностики корости. 1. На папулу або сліпий кінець коростяного ходу наносять краплю мінерального мастила, зрізають елемент так, щоб не виступила кров, переносять на предметне скло для дослідження під мікроскопом. 2. На елемент висипки кілька разів наносять 10 % розчин лугу, а потім зрізають чи зішкрябують його, переносять на предметне скло, накривають покривним склом, злегка натискують і через 10 хв розглядають під мікроскопом. Рідше для розпушування епідермісу використовують молочну кислоту чи пробують витягувати кліщів голкою із сліпого коростяного ходу під контролем збільшувального скла. Диференційна діагностика. 1. Короста, яку спричиняють кліщі, що паразитують на тваринах і птахах (коні, вівці, кози, собаки, щурі, кури, голуби та інші). Інкубаційний період — до кількох годин. Ці кліщі тільки кусають людей. Не проникають в епідерміс. У хворих після їх укусів виникає сильна сверблячка. Висипка складається з яскраво-червоних папул, уртикарних елементів, везикул, геморагічних кірочок, які більші, ніж при людській корості. Локалізація висипки відповідає місцям контакту із тваринами. Кліщ на шкірі людини не розмножується, тому в зішкрябуваннях зі шкіри ніколи не виявляють яєчок, личинок, німф. Кліщів можна виявити на тваринах, в приміщеннях, на одязі хворого. Можливе самовилікування після припинення контакту із зараженими тваринами і частому купанні. Лікування, як при людській корості. Проводять дезінфекцію білизни, приміщення, лікування тварин. 2. Фтиріаз (лобковий педикульоз). При ретельному огляді виявляють лобкові воші. 3. Педикульоз тіла (одежний). Сверблячка локалізується в ділянці спини, характерна пігментація, множинні екскоріації. Воші виявляють у швах і складках одежі. 4. Підліткова короста (сrecping disеase) — хворобливе відчуття повзання мурашок по тілу. 5. Лярбіш (larva migrans). Хворобу спричиняють мігруючі личинки анкілостоми собаки. Локалізується в ділянці сідниць, промежини. 6. Коросту плавців спричиняють при заглибленні у шкіру церкарії шистосом. Спостерігають в період літньої погоди після купання у стоячих водоймах (церкарійний дерматит). Лікування корости. Загальні правила лікування корости: 1. Обробляти слід всю поверхню тіла і кінцівок, а не тільки уражені ділянки. У дорослих не обробляють обличчя і волосисту частину голови, а у маленьких дітей ці частини тіла обробляють, оскільки вони можуть уражатись кліщом. 2. Протикоростяний препарат потрібно наносити на шкіру тонким однорідним шаром. 3. Уникати попадання препаратів в очі і на слизові оболонки. 4. Одночасно із протикоростяними засобами не слід застосовувати інші дерматологічні препарати. 5. У випадках задавненої корости, ускладненої піодермією, слід використовувати антибактерійні препарати загальної дії. 6. У випадках норвезької корости необхідно спочатку за допомогою кератолітичних засобів зняти кератотичні і кірочкові нашарування та ізолювати хворого. 7. Лікування доцільно проводити у вечірній час між 18-21 год, враховуючи біоритм життєдіяльності кліща. При цьому протикоростяні препарати впливають безпосередньо на кліщів і личинки, а також потрапляють в організм кліща при прокладанні ним ходів (переважно ввечері). 8. Неодмінною умовою успіху в лікуванні корости є одночасне лікування всіх осіб, які знаходяться в тісному побутовому контакті із хворим, інакше неминуча реінфекція, а також дезінфекція білизни, одягу. Методи і способи лікування корости. Розглянемо лише ті засоби, які доступні в умовах нашої країни. I. Аерозоль «Спрегаль». Детальна інструкція стосовно його застосування знаходиться в кожній упаковці, тому нема необхідності її подавати. Зазначимо лише, що препарат не токсичний і може використовуватись для лікування грудних дітей. Вміст балончика дозволяє вилікувати від 1 до 3 хворих. Препарат проникає у шкіру і вбиває самку кліща, личинки і яєчка після однієї обробки шкіри. Препарат не змивають із шкіри щонайменше 12 год. II. Крем бензилбензоату 25 %. Застосування цього крему практично виключає його попадання в очі. Він рівномірно розподіляється на поверхні шкіри, зручний у застосуванні, не проявляє місцевої подразнювальної та алергізуючої дії. Кліщі, німфи, личинки, яєчка гинуть вже після одноразового втирання препарату. Але невелика кількість личинок в яйцевих оболонках залишається неушкодженою навіть впродовж дводенного курсу лікування. Їх вилуплення сприяє збереженню симптомів хвороби в окремих хворих і потребує додаткового лікування. Оскільки сформовані личинки виходять із яєчка через 1,5-2,5 доби і тоді стають доступними для впливу препарату, рекомендують таку методику лікування корости бензилбензоатом, яка, до речі, при ретельному її дотриманні гарантує 100 % одужання навіть в ускладнених випадках. Особливі зауваження. Сверблячка, яка не зникає після проведеного лікування, може бути обумовлена різними причинами: 1. Алергія до препарату. 2. Надмірне часте втирання протикоростяного препарату помисливими, недовірливими хворими. 3. Стан фізіологічної гіперчутливості, яка проявляється у тому, що впродовж 8-10 днів після лікування сверблячка не зникає. 4. Неправильний діагноз. 5. Неправильне лікування. 6. Реінфекція. 7. Психіатричні проблеми: а) акарофобія; | |
| Просмотров: 841 | Загрузок: 19 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |