| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Екологічне право
| [ Скачать с сервера (132.5 Kb) ] | 19.01.2013, 21:15 |
| Вступ Починаючи з XXI ст. однією з найважливіших проблем є охороно навколишнього середовища, адже надмірне, безжальне використання природних ресурсів за минулі століття призвели до вичерпання природних ресурсів, забруднення земного шару токсичними викидами та іншими речовинами, що призводить до руйнівних процесів нашої планети. Тому питання екологічної експертизи є одним з найактуальніших в сфері екологічного права та взагалі правової системи країн. Перехід у науково-практичній діяльності від концепції абсолютної безпеки (нульового ризику) до концепції прийнятного (допустимого) ризику якісно новий крок в екологічній безпеці, зародження нового напряму в здійсненні екологічної експертизи. Відставання в цій сфері є загрозливим як для існування державної системи екологічної безпеки, так і для існування національної безпеки загалом. Сьогодні, коли забезпечення безпеки у сферах екології та народного господарства вимагає значних матеріальних витрат, важливого значення набуває проблема їх оптимізації. З усією гостротою постає питання про те, який рівень безпеки є допустимим, тобто таким, що забезпечує досягнення максимальної вигоди за мінімальної небезпеки. Тому виділення інституту екологічної експертизи є важливим крок у визначенні головних напрямків розвитку правової системи України, а також збільшення уваги до даного питання, визначення чіткої процедури регулювання даних відносин. 1. Поняття та форми екологічної експертизи Експертиза – слово латинського походження і означає вивчення, перевірку, аналітичне дослідження, кількісну чи якісну оцінку висококваліфікованим фахівцем, установою, організацією певного питання, явища, процесу, предмета тощо, які вимагають спеціальних знань у відповідній сфері суспільної діяльності[1, ст. 87]. Річ у тому, що для прийняття управлінських рішень зі складних і важливих питань (наприклад, щодо реалізації тієї чи іншої екологічно небезпечної діяльності) необхідно провести ґрунтовні дослідження усіх чинників, які можуть вплинути на розв’язання цих питань, за результатами яких отримати висновок експертів – фахівців у певній галузі знань. Цей висновок враховується для прийняття відповідного обґрунтованого рішення. Експертиза, таким чином, виступає не самоціллю управлінської діяльності, а є лише засобом обґрунтування того чи іншого управлінського рішення. У тих випадках, коли висновки експертизи носять обов’язковий характер, вона виконує ще одну функцію – локального нормування, тобто встановлення правових вимог до конкретного об’єкту. У будь-якому разі, експертиза носить вторинний, обслуговуючий характер щодо управлінського рішення, на обґрунтування якого вона проводиться, і позбавлена самостійного значення у відриві від такого рішення. Зазначене є справедливим для будь-яких експертиз: як державних (включаючи судову експертизу), так і громадських (для обґрунтування прийняття управлінських рішень і лобіювання інтересів відповідних громадських організацій). Ось чому в законодавстві України експертиза часто розглядається як допоміжна функція управління у складі більш широкої управлінської функції: так, судова експертиза входить до більш широкої управлінської функції судочинства, санітарно-епідеміологічна експертиза – до функції санітарно-епідеміологічного нагляду тощо. Разом з тим, у тих випадках, коли законодавство передбачає обов’язковість проведення експертизи – вона, незважаючи на її вторинний характер, стає потужним засобом запобіжного контролю і гарантією прийняття науково й екологічно обґрунтованих управлінських рішень. Тому законодавство України містить вимоги щодо об’єктивності, незалежності, наукової обґрунтованості, гласності, законності експертизи. Структурно будь-яка експертиза складається з таких складових: а) суб’єктів (замовника і виконавця – експерта), б) об’єкту (те, що досліджується) і в) змісту (власне саме дослідження об’єкту експертизи). Експертиза широко застосовується у різних видах управлінської діяльності. Ті види експертизи, що мають особливо важливе значення, отримали спеціальне правове регулювання. Коли йдеться про роль і значення експертизи в екологічному управлінні, зазвичай багато уваги приділяється правовому регулюванню здійснення власне екологічної експертизи. На нашу думку, екологічна експертиза, хоча й має важливе значення, не є єдиним видом експертиз, що здійснюються в екологічній царині. Не можна применшувати значення також інших експертиз, висновки яких можуть мати значення в системі екологічних правовідносин. Система експертиз у царині екології охоплює: а) наукову та науково-технічну експертизу; б) судову експертизу; в) державну експертизу землевпорядної документації; г) медико-соціальну експертизу втрати працездатності. Наукова і науково-технічна експертиза визначається ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 року[2, ст. 2] як діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об'єктів експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об'єктів. Завданнями наукової та науково-технічної експертизи, відповідно до ст. 2 зазначеного Закону, зокрема, є: перевірка відповідності об’єктів експертизи вимогам і нормам чинного законодавства; оцінка відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічної безпеки; прогнозування науково-технічних, суспільно-економічних і екологічних наслідків реалізації чи діяльності об’єкту експертизи. Незважаючи на таке загальне формулювання поняття наукової та науково-технічної експертизи, вищезазначений Закон не поширюється на всі види експертизи. Аналіз законодавства показує, що наукова та науково-технічна експертиза не включає в себе судову експертизу, державну експертизу землевпорядної документації і медико-соціальну експертизу втрати працездатності. Разом з тим, різновидами наукової та науково-технічної експертизи є: - екологічна експертиза, що регулюється Законом України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року[3, ст.1-2]; - державна експертиза ядерної та радіаційної безпеки – згідно з Законом України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року[4]; - державна експертиза цивільного захисту, що регулюється Законом України «Про правові засади цивільного захисту» від 24 червня 2004 року[5]; - санітарно-епідеміологічна експертиза, що регулюється Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року[6]; - експертиза щодо пожежної безпеки, що регулюється Законом України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року[7]; - державна експертиза з енергозбереження, що регулюється Законом України «Про енергозбереження» від 1 липня 1994 року[8]; - експертиза щодо охорони праці, що регулюється Законом України «Про охорону праці» у редакції від 21 листопада 2002 року[9]; - експертиза лікарських засобів, що регулюється Законом України «Про лікарські засоби» від 4 квітня 1996 року[10]. Незважаючи на наявність спеціального правового регулювання зазначених видів експертиз, Закон «Про наукову і науково-технічну експертизу», який встановлює загальні положення щодо їх проведення, додатково застосовується до регулювання правових відносин щодо здійснення цих видів експертиз. Тобто у частині, не врегульованій спеціальним законодавством про кожний окремий вид наукової і науково-технічної експертизи, діє загальне законодавство про наукову і науково-технічну експертизу. Судова експертиза є окремим видом експертизи, на який не поширюється законодавство про наукову і науково-технічну експертизу, позаяк відповідно до Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року[11], передбачаються особливі завдання і порядок проведення цієї експертизи. Вона проводиться для з’ясування обставин справи, що мають значення для прийняття відповідних рішень органами дізнання, досудового та судового слідства. Одним із видів судової експертизи є судова екологічна експертиза, тому ми до неї повернемося дещо нижче. Державна експертиза землевпорядної документації визначається ст. 1 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» від 17 червня 2004 року[12] як діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. Хоча таке визначення формально й підпадає під поняття наукової та науково-технічної експертизи, але відповідно до ч. 2 ст. 3 зазначеного Закону, його дія не поширюється на регулювання відносин, пов'язаних із проведенням науково-технічної експертизи, екологічної, судової та інших видів експертиз. Це означає, що державна експертиза землевпорядної документації не може розглядатися як різновид наукової та науково-технічної експертизи. У ході здійснення державної експертизи землевпорядної документації перевіряється відповідність землевпорядної документації вимогам екологічного законодавства. Детальніше про цей вид експертизи йдеться у відповідному розділі цього підручника. | |
| Просмотров: 650 | Загрузок: 87 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |