| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Фактичні та юридичні підстави кримінальної відповідальності: наукові підходи
| [ Скачать с сервера (97.0 Kb) ] | 21.01.2013, 09:56 |
Передмова Кримінальна відповідальність є однією із центральних проблем науки кримінального права. Особливу увагу при її дослідженні викликає поняття «підстави кримінальної відповідальності» як необхідні умови її застосування. Актуальність теми обумовлюється тим, що багато питань щодо встановлення змісту та обсягу поняття «підстави кримінальної відповідальності», розкриття їх специфіки, а також встановлення сутності та правового значення даної кримінально-правової категорії або залишаються спірними, або взагалі не аналізувалися на рівні наукових досліджень фахівців. Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексна розробка і конкретизація загальнотеоретичних положень стосовно поняття (обсягу та змісту) підстав кримінальної відповідальності, а також обґрунтування їх значення в механізмі кримінально-правової кваліфікації. Об'єктом дослідження є кримінальна відповідальність, її підстави та передумови. Методами дослідження, які використовувалися у роботі, є: загально-науковий діалектичний метод дослідження, який забезпечив комплексний підхід при визначенні поняття підстави кримінальної відповідальності, тобто такий, що відображає єдність її зовнішньої прояви та функціонального змісту, а також окремі наукові методи. Важливу роль відіграв і історичний метод, на який неодноразово звертав свою увагу видатний Кістяківський О.Ф. Прихильність О.Ф. Кістяківського ідеям використання історичного методу в кримінально-правових дослідженнях пояснюється метою більш глибокого вивчення кримінально-правових явищ [1]. Фактичні та юридичні підстави кримінальної відповідальності Доктринальні визначення кримімінальної відповідальності суттєво різняться. Одні науковці трактують цю категорію як реалізацію санкції кримінально-правової норми, і таким чином фактично ототожнюють її з покаранням, деякі з них розглядають її як певний обов'язок винної особи підлягати дії кримінального закону та як осуд такої особи вироком суду за вчинений злочин із призначенням покарання чи без нього [2, 57–58; 3 , 59]. Поняття підстави кримінальної відповідальності сформульоване в статті 2 Кримінального кодексу України, яка має таку ж назву і в частині першій, визначає, що "підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом” [4]. У частині другій цієї статті відтворюється конституційне положення про презумпцію невинуватості (частина перша статті 62 Конституції України): "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду” [5]. Лише за наявності встановленої в законі підстави можливе застосування засобів державного примусу, що становить зміст кримінальної відповідальності, а також реалізації інших інститутів кримінального права (давності притягнення до кримінальної відповідальності тощо). Відомо, що у ст. 3 КК України 1960 року було застосовано термін «підстави» кримінальної відповідальності, внаслідок чого деякі науковці дійшли висновку щодо множинності цих підстав чи визнавали склад злочину єдиною підставою кримінальної відповідальності. Даний підхід обумовлює втрату чіткості «кримінальна відповідальність», щодо змісту, обсягу та підстави, моменту виникнення кримінально-правових відносин тощо. Кримінальна відповідальність пов'язана з однією (єдиною) підставою. Водночас необхідно звернути увагу на те, що поняття «підстава кримінальної відповідальності» за своїм змістом (ч. 1 ст. 2 КК України) містить дві складові: 1) вчинення особою суспільно небезпечного діяння; 2) наявність у вчиненому діянні складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Причому ці складові являють собою не певні відокремлені та самостійні одиниці, а означають двоєдину характеристику одного і того ж (єдиного) явища – підстави кримінальної відповідальності. Але в межах даної підстави вказані складові можуть бути, на погляд Панова, визначені як умови кримінальної відповідальності, від наявності й взаємодії яких залежить і наявність власне цієї підстави як єдиного цілого[9]. Вчинення особою суспільно небезпечного діяння являє собою «фактичну умову», а відповідність цього діяння складу злочину, передбаченого КК України, – «юридичну умову». Обов'язкова наявність цих двох умов – фактичної і юридичної, у їх єдності та взаємодії (у комплексі) трансформує ці умови в єдине фундаментальне нормативно-правове утворення – підставу кримінальної відповідальності. Отже, встановлення вказаних умов у їх єдності є обов'язковим для констатації в кожному конкретному випадку наявності підстави кримінальної відповідальності. І навпаки – відсутність хоча б однієї з них буде свідчити і про відсутність даної підстави та неможливість застосування кримінальної відповідальності в цілому. Визнання суспільно небезпечного діяння як фактичної умови підстави кримінальної відповідальності означає, що законодавець пов'язує кримінальну відповідальність тільки з конкретним актом поведінки особи, яка знаходить свій вираз у суспільно небезпечному діянні в формі дії чи бездіяльності. Не випадково у ст. 11 КК України злочином цілком підставно визнається «суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність)». Людина як соціальна істота вступає в сферу, «підвладну» кримінальному закону, лише шляхом вчинення конкретних, вказаних в кримінальному законі дій або бездіяльності. Поза своїми вчинками у формі діяння (дії чи бездіяльності) особа не може підлягати дії кримінального закону і покарання. Звідси випливає, що думки, погляди, переконання, морально-психологічні якості людини, якими б негативними вони не були, навіть злочинні наміри, якщо вони не об'єктивовані у конкретному акті поведінки особи, у її діянні – дії чи бездіяльності, не можуть розглядатися як суспільно небезпечне діяння й не можуть виступати умовою для встановлення підстави кримінальної відповідальності. Поняття «суспільно небезпечне діяння» як фактична умова кримінальної відповідальності характеризується певною сукупністю ознак: діяння має бути конкретним, усвідомленим, вольовим та суспільно небезпечним актом поведінки особи. Конкретність діяння означає, що воно є відносно обмеженим актом поведінки особи як різновиду її взаємодії із зовнішнім середовищем, опосередковане її зовнішньою (у вигляді певних рухів тіла чи слів) та внутрішньою (психічною) активністю, що відбувається в певних обстановці, місці та часі і завжди знаходить свій вираз у формі конкретної дії чи бездіяльності, обмежених метою та об'єктом. Діяння – це усвідомлений акт поведінки людини, яка як істота розумна здатна пізнавати об'єктивний світ і відображати його у своїй свідомості. Усвідомленість означає, що особа розуміє як фактичні, так і соціальні якості та риси вчинюваного нею діяння чи має потенційну можливість свідомості контролювати свою поведінку. Тому усвідомленість притаманна як умисним, так і необережним діянням у формі як активної, так і пасивної поведінки. У випадках, коли акт поведінки людини не контролюється її свідомістю, наприклад, дії душевнохворих та неосудних осіб, така поведінка не може розглядатися як діяння у кримінально-правовому сенсі. Діяння повинно бути актом вольової поведінки, тобто проявом волі особи, коли вона діє з відповідних мотивів, здійснює певну мету і при цьому здатна обирати той чи інший варіант поведінки, тобто керувати своїми діями. Діяння, в якому немає прояву волі, вчинене, наприклад, під безпосереднім впливом фізичного чи психічного примусу (ст. 40 КК України), не може визнаватися умовою кримінальної відповідальності. Суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що воно заподіює істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу її заподіяння. Суспільна небезпечність органічно притаманна діянню – дії чи бездіяльності особи, що в кінцевому рахунку є підставою криміналізації цього діяння й визнання його злочинним і караним. Це положення безпосередньо випливає із ч. 2 ст. 11 КК України. Дія чи бездіяльність, що через свою малозначність не заподіює істотної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони або ж не створює загрози її заподіяння, позбавлена такої її соціальної властивості, як суспільна небезпечність і тому не може визнаватися фактичною умовою кримінальної відповідальності. Суспільна небезпечність діяння визначається усією сукупністю об'єктивних і суб'єктивних ознак, йому притаманних: характером дії чи бездіяльності, способом і засобами, за допомогою яких учиняється посягання, місцем, часом та обстановкою вчинення діяння, формою вини, направленістю умислу особи, мотивами та метою її поведінки. Особливе значення для визнання діяння суспільно небезпечним мають характер і цінність суспільних відносин, на які воно посягає, а також характер та тяжкість шкоди, спричиненої дією чи бездіяльністю цим відносинам, або загроза її спричинення. При цьому слід мати на увазі, що наслідки діяння, як шкода (збиток), що заподіюється суспільним відносинам, можуть бути матеріальними (шкода, що має особистий (фізичний) або майновий характер) чи нематеріальними (шкода у політичній, організаційній, соціальній сферах). У випадках, коли законодавець конструює в статтях Особливої частини КК України злочини з «матеріальним складом» (їх більшість), шкода за загальним правилом конкретизується, її вид, розмір чи обсяг вказуються у самому законі. Суспільна небезпечність діяння у вказаних випадках пов'язується безпосередньо із заподіянням саме цієї шкоди і, отже, її відсутність (відповідного виду чи розміру) буде свідчити про відсутність суспільної небезпечності як ознаки діяння. Відзначимо, нарешті, що діяння як акт свідомої, вольової і суспільно небезпечної поведінки (фактична умова підстави кримінальної відповідальності) має бути вчинене особою фізично осудною, яка досягла віку кримінальної відповідальності, тобто суб'єктом злочину, що випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 та ч. 1 ст. 18 КК України. | |
| Просмотров: 2029 | Загрузок: 154 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |