Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Воскресенье, 20.09.2020


Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты

Галицько-Волинське Князівство
[ Скачать с сервера (79.0 Kb) ] 20.02.2018, 12:01
Наприкінці Х — в першій половині XI ст. адміністративним осередком земель Волині і Підкарпаття був Володимир — місто, що його заснував і назвав своїм ім'ям князь Володимир Святославич. Він передав управління цим краєм Всеволодові, який був сином Володимира і Рогніди Рогволодівни. Місто Володимир стало осередком єпископства і самим головним центром розвитку культури у регіоні.
Після смерті Ярослава Мудрого влада на Во¬лині часто переходила з рук в руки. Окрему князівську династію на Волині започаткував внук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич, який князював у Володимирі протягом 1136-1142 і 1146-1154 рр. Він, а пізніше його син Мстислав Ізяславич, спиралися на свої волинські володіння, ведучи боротьбу за утверд¬ження на київському престолі. Боротьба за зміцнення Волинського князівства була нелегкою, і воно в ок¬ремі періоди своєї історії перетворювалось у своєрідну федерацію менших удільних князівств. Князі, які нерідко намагалися вести самостійну політику, були в Луцьку, Пересопниці, Дорогичині, а в окремі періоди - також у Бузьку, Червені та інших містах. Після смерті в 1170 р. Мстислава Ізяславича Во¬линь була поділена між його синами: Роман став князювати у Володимирі, Володимир у Бересті, Свя¬тослав у Червені, Всеволод у Белзі. Лише наполегливою об'єднавчою політикою Романа Мсти-славича було -забезпечено єдність Волинської землі.
Трохи по-іншому склалась доля Прикарпаття. Тут вже в 1084 р. утворилися три князівства, в яких панували брати Ростиславичі, правнуки Ярослава
Мудрого. Найстарший брат Рюрик Ростиславич во¬лодарював у Перемишльському князівстві, куди входили землі над Сяном і Верхнім Дністром приблиз¬но до р. Стрий. Василькові Ростиславичу належало Теребовельське князівство, що включало Поділля, Буковину, східну частину Українських Карпат. На північ від Теребовельського князівства лежало Зве-нигородське. Воно припало третьому братові, Володареві, який після смерті Рюрика став князем і у Перемишлі. 1099 року він, спільно з Васильком теребовельським, переміг військо угорського короля в битві під Перемишлем і це на деякий час припини¬ло напади Угорського королівства на Підкарпаття.
Син Володаря Володимир (якого літопис називає Володимирком) об'єднав Перемишльську, Теребо-вельську, Звенигородську землі у складі одного князівства. У 1144 р. він зробив своїм столичним містом Галич над Дністром. Лише у Звенигородсь¬кому князівстві деякий час правив його племінник Іван Ростиславич (Іван Берладник). У 1145 р. відбулося повстання містичів Галича, які „ввели у місто" Зве¬нигородського князя. Проте внаслідок кровопролитної боротьби Володимиркові вдалося не тільки витісни¬ти Івана Ростиславича з Галича, а й приєднати до своїх володінь Звенигород.
Найбільшої могутності Галицьке князівство досяг-ло за часу правління Володимиркового сина Ярослава Осмомисла, батька оспіваної у „Слові о полку Іго¬ревім" Ярославни. Його володіння сягали вздовж Дністра досить далеко на південь; навіть землі в нижній течії Пруту й Дунаю опинились у певній за-лежності від Галича. Зростало значення Дністра у міжнародній торгівлі, що, в свою чергу, сприяло роз¬виткові міст князівства.
Галицький князь користувався авторитетом на міжнародній арені, підтримував дипломатичні взаєми¬ни не лише з сусідами, а й із Візантією, Священною Римською імперією. З щирим подивом говориться про Ярослава у „Слові о полку Ігоревім":
Галицький Осмомисле Ярославе!
Високо сидиш ти на своїм золотокованім
престолі, підпер гори Угорські своїми залізними
полками...
Об'єднання Волині і Галичини
Незважаючи на міжусобні війни між окреми¬ми князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині й Галичини в одному кня-зівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславович на запрошен¬ня галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 р., після смерті Володи¬мира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстславичу вдалось до¬могтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота Києва.
Утворення об'єднаної Галицьке-Волинської дер¬жави було подією великої історичної ваги. Недаремно літописець називав Романа великим князем, „царем на Русі", „самодержцем всея Русі", причому слово „самодержець" вперше в літописі застосовано саме щодо нього. Цей титул, перекладений з грецького ти-тулу візантійських імператорів - автократор, засвідчив зміцнення позиції великого князя, підпорядкування ним непокірних боярських угруповань. Саме у Рома¬на Мстиславича шукав притулку імператор Візантії Олексій III Ангел після захоплення Константинопо¬ля хрестоносцями.
Із захопленням пише автор літопису про те, що ве¬ликий князь Роман „одолів усі поганські народи, мудрістю розуму додержуючи заповідей Божих. Він бо кинувся на поганих як той лев, сердитий же був як та рись, ...переходив землю їх як той орел, а хороб¬рий був як тур, бо він ревно наслідував свого предка Мономаха..."
Роман здобув собі авторитет сміливими і успішни¬ми походами на половців та литовців. Згодом він втрутився в боротьбу між гвельфами (прихильника¬ми пап) та гібелінами (прибічниками імператорської династії Гогенштауфенів), виступивши на боці Філіппа Швабського Гогенштауфена, який боровся за владу в імперії з Оттоном IV Саксонським, союзником пап. На шляху до Саксонії Роман Мстиславич заги¬нув у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на Віслі (1205 р.).
Данило Галицький
Смертю Романа скористались галицькі боярські угруповання, які не допустили до влади Рома-нової вдови та його малолітніх синів Данила і Василька. Як тільки княжичі підросли, вони розпо¬чали з боярством тривалу і запеклу боротьбу за престол Волині, а пізніше і Галичини.
Могутність великих бояр у Галицькій землі пояс-
нюється не тільки різноманітністю їхніх прибутків (розвинуте сільське господарство, солеварні про¬мисли, торгівля), а й тим, що в ході боротьби за утвердження своєї династії на Прикарпатті Ростисла-вичі мусили залучити на свій бік місцеву боярську верхівку. Для цього був один шлях - надання їм по¬сад і, головне, маєтків, які стали базою зростання впливу боярських родів, дали їм потім змогу про¬тидіяти спробам зміцнення князівської влади. На жаль, нерідко найбагатші бояри вважали більш вигідним для себе іноземне покровительство. Вони ви¬ходили з того, що правителям-чужинцям важче, ніж своїм, домогтися підтримки широких кіл населення, і це спонукатиме їх давати привілеї боярам, як головній своїй опорі.
Втягнення іноземних покровителів-угорців, а пізніше і поляків у внутрішні конфлікти боярства з князями вело до зміцнення позицій бояр і до небаче¬ного в інших князівствах загострення їх боротьби з князівською владою. Ось що трапилось, скажімо, під час короткого правління в Галичині трьох синів Іго¬ря Святославича, внуків по матері Ярослава Осмомисла. Бояри самі запросили їх, сподіваючись, що князі з Сіверськоі землі стануть слухняним зна¬ряддям у їхніх руках. Коли ж Ігоровичі стали домагатись реальної влади, розгорілась боротьба не на життя, а на смерть. Ігоровичі влаштували розправу над великими боярами, і „вбито їх було числом 500, а решта розбіглися". В 1211 р. бояри, запросив¬ши на допомогу угорське військо, захопили двох Ігоровичів і „повісили задля помсти". Через два ро¬ки провідник боярства Володислав Кормильчич насмілився сісти на князівському престолі — це був єдиний випадок титулування князем людини з-поза династії Рюриковичів. Ще 1214 р, з допомогою час¬тини бояр угорці, які вступили в союз з Краківським князівством, захопили Галич і проголосили „коро¬лем королівства Галицького" п'ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), якого одружили з дворічною польською княжною Саломеєю. Від цієї, по суті військової, окупації визволив галичан новго¬родський князь Мстислав Удатний, який разом з Данилом Романовичем (одруженим з його дочкою) успішно відбив наступ угорського і польського військ. Однак пізніше Мстислав передав князювання не Данилові, а молодшому угорському королевичеві Андрію, одруженому з другою дочкою Мстислава. Врешті, після наполегливих зусиль Данилові вдало-ся утвердитися на Волині, звідкіля він повів наступ на Галицьку землю. 1230 р. Данило Романович витіснив угорців із Галича, але не зміг втриматися в місті. Це повторилося 1233 р.
Категория: Рефераты | Добавил: opteuropa | Теги: доповідь з права., лабораторна робота, дипломн, магістерська, курсова, скачати доповідь, курсач, КОНТРОЛЬНА, курсовая работа, скачать реферат
Просмотров: 164 | Загрузок: 7 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно