| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Язичницькі вірування давніх слов’ян. “Пантеон Володимира"
| [ Скачать с сервера (46.6 Kb) ] | 06.03.2018, 21:25 |
| Актуальність. Останнім часом з’явився підвищений інтерес до язичницьких вірувань давніх слов’ян. Перевидаються класичні праці по даній тематиці та з’являється нова наукова і науково-популярна література. Також з’являються клуби історичної реконструкції язичницької старовини. Навіть говорять про появу в суспільстві такої релігії як неоязичництво. Представники цієї релігії також публікують багато книг. Все більше нам нагадують, що подальше існування людей неможливе без опору на досвід довготривалої історії людства. Тема вірувань давніх слов’ян відноситься до язичницького періоду історії Русі, який розпочався в далекому минулому і продовжувався до прийняття християнства у 988 році. Світогляд слов’ян, спосіб мислення і розуміння світу відображені в міфології, але так як міфологічні тексти не збереглись, вчені відновлюють відомості вивчаючи літописи, фольклор, етнографію та інше. Доволі не просто розібратися серед великого об’єму літератури присвяченого проблемі язичництва давніх слов’ян. Тому актуальним є написання узагальнюючих праць, які мають сприяти полегшеному сприйняттю інформації та кращому її розумінню. Мета реферату – розглянути особливості язичницьких вірувань слов’ян та «Пантеон Володимира». Завдання: 1. З’ясувати витоки язичництва на Русі. 2. Розглянути класифікацію божеств. 3. Розкрити поняття «Пантеон Володимира». 1. Язичництво на Русі: витоки. Моця О.П. та Ричка В.М. підтримують думку про так звані «три віри» на Русі. Цими вірами були язичництво, християнство та двовір’я. Також вони говорять, що було два рівні давньоруської культури: елітарна та народна. У їхньому баченні «двовірство» не обмежувалось віруваннями та обрядами. Воно відбивалося насамперед на розвитку філософсько-світоглядних ідей. Моця О.П. говорить про те, що до 988 року було християнство у язичництві, а після – язичництво у християнстві [6]. Язичництво – релігія, яка полягає у вірі в декількох богів одночасно, а не в одного Бога-творця, як у християнстві. Язичництво давніх слов’ян – це термін, який використовують для позначення релігійних і культурних поглядів на життя давніх слов’ян, який існував до того як вони прийняли християнство і перейшли в нову віру. Існує й інша думка щодо походження терміну. Говорять що давні племена хоч і жили розрізнено але мали в основі спільну мову «язик». В своїх записах Нестор-літописець говорить про такі племена як про язичників, тобто тих, хто має свою мову «язик» і спільні корені. Пізніше цей термін почали використовувати для позначення релігії [3]. Приблизно в ІІ тис. до н.е. почало формуватися слов’янське язичництво. Тоді слов’яни почали виділятися з індоєвропейської культури в окремі племена. Слов’яни переміщувались і займали нові території, попутно переймаючи риси культури сусідських племен. З індоєвропейської культури слов’яни перейняли образи бога грози, бога тварин і матері-землі. Від кельтів зайняли саме поняття «бог», яке раніше не використовувалось взагалі. З германо-скандинавської культури давні слов’яни взяли образ світового дерева, драконів та інші образи, які потім трансформувались під впливом різних факторів [9]. Слов’янські племена сформувались і наступним етапом стало активне заселення нових територій. Племена віддалялись одне від одного і як результат в кожному племені з’являлися свої ритуали, назви богів і божеств. У VI-VII століттях помітно відрізнялися релігії східних і західних слов’ян. Відрізнялися також вірування верхівки суспільства і нижчих прошарків. Вірування в крупних містах і дрібних поселеннях також різнилися. Єдина централізована держава стала формуватися коли почали об’єднуватись слов’янські племена. Поступово Русь об’єднувалася і нарощувала зв’язки з більш розвиненими державами. Наприклад, в той час стали розвиватися зв’язки слов’ян з Візантією. Чим більше розширювалися контакти з іншими державами, тим сильніше язичники піддавалися гонінням з боку прихильників християнства. Поступово відходити від старих традицій слов’яни стали після хрещення Київської Русі у 988 році. Християнство стало не просто новою релігією, а й новим способом мислення. Воно мало велику політичну і суспільну значущість. Багато язичників, які не хотіли приймати нову віру вступали у відкритті протистояння. Але християни робили все щоб навести їх на «шлях істинний». Відносини язичників і християн залишалися непростими ще довгий час. Говорять, що язичництво на Русі існувало аж до XII ст., а потім стало поступово згасати [10]. За деякими відомостями язичництво існує й досі. Тільки зараз для нього використовують новий термін – неоязичництво [4]. Макаров М.А. наголошував, що вивчення переходу від язичництва до християнства – особлива галузь наукових пошуків. Важко виробити конкретну дослідницьку процедуру для гарантовано об’єктивного результату. А також існує надзвичайно великий ризик відірватися від твердого ґрунту джерел і потрапити на шлях фантазій, однак ця обставина не знижує дослідницької активності [5]. Хоча є велика кількість джерел по яких можна судити про вірування слов’янських язичників, важко уявити їхню єдину картину світу. У 1996 році з’явилася монографія «Київська Русь: від язичництва до християнства», яку у співавторстві видали Моця О.П. та Ричка В.М. У цій монографії було передбачено основне тематичне поле подальших наукових дискусій. Головні проблеми, пов’язані як з часом і формою проникнення християнства на Русь, так і з власне процесом та етапами формування християнської світоглядної системи, висвітлені в роботі, стали ключовими у сучасних дослідженнях світоглядних проявів населення Давньої Русі [6]. | |
| Просмотров: 860 | Загрузок: 33 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |