| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Кімерійці, скіфи, сармати
| [ Скачать с сервера (26.2 Kb) ] | 07.01.2013, 01:08 |
| Вступ. В І тис. до н.е. в історії України почалася нова епоха, пов’язана з винайденням заліза. Використання заліза призвело до різкого зростання продуктивності праці. Відбувся другий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від сільського господарства. З епохою заліза пов’язана поява перших державних утворень на території України, зокрема, серед кочових народів Півдня. Також у І тис. до н.е. на теренах сучасної України відбулися докорінні зміни у розвитку тогочасного суспільства: з’явилися нові етнічні спільноти, поміж яких виділялися агресивні кочовики. Кімерійці. Найдавнішими кочовиками, які опанували землі Північного Причорномор’я, вчені вважають кіммерійців. Про них вперше згадується у давньогрецьких міфах, "Одіссеї” Гомера, "Історії” Геродота та "Географії” Страбона. Гомер "людей кіммерійських” розміщує поблизу входу до потойбічного світу – царства Аїда. Геродот називає топоніми та гідроніми, пов’язані з історією кіммерійців: кіммерійські стіни, кіммерійські переправи, Кіммерія, Кіммерійський Боспор. Страбон, обстоюючи думку про давні історичні корені кіммерійців у Північному Причорномор’ї, пише про Боспор Кіммерійський, про місто Кіммерік, кіммерійські поселення, про гору Кіммерій у Гірському Криму. Археологічні дослідження довели, що існування кіммерійців на території Північного Причорномор’я слід визначати періодом у вісім століть – з середини ІІ тис. до VІІ ст. до н.е. Кіммерійці відносяться до племен зрубної культури. Їхньою прабатьківщиною вважається територія Нижнього Поволжя, однак у формуванні кіммерійського етносу також прийняли племена, які прийшли з території Казахстану і Південного Сибіру. Однак етнічна приналежність кіммерійців остаточно не з’ясована. Лінгвісти вважають, що за мовою, найімовірніше, кіммерійці належать до іранської групи. Ці племена раніше від інших народів Південно-Східної та Центральної Європи опинилися у безпосередніх контактах з передовими країнами Східного Середземномор'я, вони перші у досить широких масштабах оволоділи стародавньою технологією виготовлення заліза і сталі. До речі, стародавня технологія одержання заліза з болотяної руди сиродутним засобом була досить складною і малопродуктивною. Руду промивали, подрібнювали і просушували на відкритих вогнищах (так званий агломераційних процес). Потім разом з деревним вугіллям її завантажували у горно, на дні якого розкладалося багаття. Каркас металургійного горна виготовляли з заліза і каменю та обмазували глиною. Шари руди і деревного вугілля чергувалися. У верхній частині горна залишали невеликий отвір для виходу відпрацьованих газів, у нижній – робили сопла, до яких приєднувалися шкіряні міхи. За допомогою цих міхів у горно нагніталося не підігріте, так зване "сире” повітря, а температура в горні досягала 1200º С. хоча, як відомо, при інтенсивному згорянні деревного вугілля оксиди заліза відновлюються вже при температурі 900º С. технологія сиродутного процесу полягала в тому, що залізо концентрувалося в нижній частині горна у в’язкому тістоподібному стані. За такого технологічного процесу приблизно 50% заліза залишалося в шлаках. Після закінчення технологічного циклу давні майстри розбирали каркас горна і виймали залізну з пористою поверхнею болванку – крицю, після відповідної обробки якої на ковадлі отримували досить високої якості залізо, з якого виготовляли знаряддя праці, побутові речі, предмети озброєння. Кіммерійці використовували залізну зброю. Зброя була представлена: залізні кинджали, мечі з бронзовою брускоподібною рукояткою, списи та стріли з залізними наконечниками з довгою втулкою і плоскою ромбічною або овальною голівками. Це дало їм змогу у VІІІ-VІІ ст. до н.е. проникнути на територію Передньої й Малої Азії, розгромити місцевих зверхників та спустошити їхні землі. Серед кіммерійських пам’яток, відомих археологам, переважають курганні поховання та городища. Зокрема, вченими досліджені кургани поблизу хутора Чорногорівка (Донецька область), Сімферополя, селища Комишуваха (Луганська область), селища Велика Білозерка (Запорізька область) тощо. Кіммерійське мистецтво мало прикладний характер. Типовим було створення кам’яних антропоморфних статуй, на яких висікалось зображення воїна у різноманітній військовій амуніції. Керамічні вироби представлені горщиками тюльпаноподібної форми, кількома видами келихів і великих посудин, орнаментованих різьбленими трикутниками, пофарбованими білою пастою. Кіммерійці цілком пристосувалися до природних та економічних умов Північного Причорномор’я. Основу їхнього господарство становило кочове тваринництво, провідне місце в якому посідало конярство. Воно забезпечувало верховими кіньми воїнів та чабанів, давало значну частину продуктів харчування. У соціальній організації кіммерійців спостерігався перехід від родоплемінних відносин до рабовласницьких. Виділявся заможний прошарок населення – вожді і царі. В їхніх руках накопичувалися пасовиська, кінські табуни, багатства. Однак цей процес не закінчився створенням держави, тому що у VI ст. до н.е. кіммерійців починають витісняти скіфи. Частина кіммерійців покинула Північне Причорномор’я під ударами скіфів, основна ж маса асимілювалася у скіфському етнічному середовищі. | |
| Просмотров: 2206 | Загрузок: 212 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |