| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Кримінологічна характеристика суїциду в Україні
| [ Скачать с сервера (66.1 Kb) ] | 06.01.2013, 22:35 |
| Вступ Вивчення проблеми самогубства здавна було актуальним. Така девіантна поведінка як суїцид має дуже тісний зв'язок із кожним суспільством у будь-якій країні. Основним інстинктом людини, як і будь-якої живої істоти, є бажання жити. Тому питання, що ж саме міняється у свідомості людини, а також причини цього здавна цікавили людство. Вивченням самогубств і дій, пов’язаних з ними, займається наука суїцидологія. ЇЇ часто відносять до сфери кримінології як і віктимологію, оскільки вона також вивчає одну з форм девіантної поведінки. Крім того варто зазначити, що в деяких країнах і дотепер спроба вчинення самогубства вважається злочином. В даній роботі мною проаналізовано поняття суїцидології, статистику та основні причини самогубств в Україні, а також способи попередження їх вчинення. Метою даної роботи було визначити картину вчинення самогубств в Україні, вивчити їх детермінанти та знайти оптимальні способи зменшення статистики суїцидів. 1. Виникнення і поняття суїцидології Відомості про самогубства ведуть до витоків цивілізації. Серед сучасних народів і народів минулого не відомо жодного, в якому б не було цього явища. Вражає строкатість соціально-психологічних поглядів на суїцид в історії людства. У різні історичні епохи, в різних суспільствах і в різних прошарках одних і тих самих суспільств самогубство мало і має вельми різні, інколи діаметрально протилежні, етичні оцінки. В деяких стародавніх народів (германців, римлян) самогубство вважалось як природний спосіб гідно померти. Таку позицію можна прослідкувати і в етиці античних філософів (Епікура, Сенеки). Самогубство як соціальний феномен практикувалось давно: жертовне мучеництво ранніх християн, масові самогубства полонених і переможених у релігійних війнах, ритуальні самогубства вдів і слуг правителів в Індії та Китаї, сенпуку в Японії і ін. Історично так склалося, що в країнах християнської і ісламської традицій самогубство завжди належало до соціально не заохочуваних форм поведінки особи. Гріх самогубства вважався одним з найтяжчих. Самовбивцю не хоронили за церковним обрядом. Світські закони були також нещадними: заповіт самовбивці після смерті визнавався недійсним. Якщо ж він залишався живий , його притягали до кримінальної відповідальності як такого, що вчинив замах на людське життя. Сучасними дослідженнями встановлено, що в цілому в державах, де вплив релігії слабший і релігійні норми, зокрема пов’язані з самогубством, м’якші, відсоток суїцидальних дій вищий. Тому не випадково в Італії, Іспанії та латиноамериканських країнах, де католицизм суворо переслідує спроби позбавлення себе життя, найнижчий рівень самогубств. Невеликий рівень самогубств і в Польщі. Термін суїцидологія виник більше 40 років тому. Ним позначається багатопланова сфера теоретичних та практичних досліджень самогубства. Початок наукового підходу до проблеми датується 80-90ми роками минулого століття, коли вперше з’явились об’єктивні відомості, що висвітлювали її статистико-об’єктивні сторони. У цей період спостерігалось неухильне зростання самогубств у багатьох країнах Європи і Америки. Було встановлено співвідношення числа психічно хворих і практично здорових самовбивць як 1:3 – 1:4, а також, те що найвищим є відсоток суїцидів у військовослужбовців і працівників поліції. Цей первинний етап завершився в капітальній праці Е. Дюркгейма, який висунув соціальну («анемічну») теорію самогубств і класифікацію суїцидів, яка дотепер широко інтерпретується. До початку ХХ ст. було три основні визначення вчення про самогубство: а) соціологічне; б) антропологічне; в) психіатричне. Проте надалі представники різних галузей знань усе більше переконувались в необхідності міждисциплінарного підходу до вивчення такого багатогранного явища, як самогубство. До дослідження цієї проблеми зверталися і радянські та сучасні російські вчені різних галузей знання, зокрема юристи: Р.З. Авакян, І.А. Алієв, С.В. Бородін, Є.М. Вроно, І.О. Кирилова, М.І. Ковальов; психологи: А.Г Амбрумова Л.І. Постовалова, А.Р. Ратінов; структуролог І. Паперно. | |
| Просмотров: 1028 | Загрузок: 237 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |