1. Макроекономіка як наука
Зрозуміти роль макроекономіки в житті суспільства означає з’ясувати її практичну функцію. Практична функція макроекономіки полягає в тому, щоб продукувати знання, здатні озброїти людей спроможністю постійно підвищувати ефективність економіки і на цій основі забезпечувати зростання рівня задоволення своїх матеріальних потреб.
Із практичної функції макроекономіки випливає відповідь на питання, що має бути її об’єктом. Об’єктом макроекономіки є економічна система — сукупність економічних суб’єктів країни, діяльність яких відбу- вається в умовах конкретно-історичних виробничих відносин.
З практичної функції макроекономіки випливає також її предмет. Щоб суспільство володіло вмінням підвищувати ефективність економіки, макроекономіка повинна володіти знанням причинно-наслідкового механізму функціонування та розвитку економіки. Це означає, що предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування та розвитку національної економіки. Пояснюючи цей механізм, макроекономіка одночасно визначає можливості людей впливати на причини з метою цілеспрямованого регулювання тих наслідків, які вони здатні викликати в економіці, або для коригування державою своєї економічної поведінки. Це означає, що макроекономіка виконує не лише пізнавальну, а й нормативну (прикладну) функцію. Перша спрямована на обґрунтування висновків, які пояснюють сучасний стан національної економіки; друга-на обґрунтування рекомендацій щодо шляхів підвищення ефективності її функціонування.
Для виконання макроекономікою своїх функцій вона має спиратися на певні методи, які в сукупності складають її методологію. Згідно з методом сходження від абстрактного до конкретного процес пізнання причинно-наслідкового механізму функціонування та розвитку національної економіки можна розкласти на два етапи. Перший етап — використання фактів еконо- мічної практики з метою обґрунтування теоретичних положень про поведінку економіки. Другий етап — використання теоретичних положень про поведінку економіки з метою цілеспрямованого впливу на економічну практику. Головним методом макроекономіки є моделювання. Модель — це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення фактичної поведінки досліджуваних явищ. При побудові моделей широко використовується припущення «за інших незмінних умов». Таке припущення означає, що всі інші змінні за винятком базових, тобто тих, що враховані в моделі, залишаються незмінними.
Результати макроекономічного моделювання значною мірою залежать від періоду, який охоплює модель. Короткостроковий період — це проміжок часу, упродовж якого ринкові регулятори не володіють здатністю адекватно відреагувати на збурення сукупного попиту і/або сукупної пропозиції і відновити в економіці повну зайнятість. Довгостроковий період — це проміжок часу, упродовж якого ринкові регулятори спроможні адекватно відреагувати на збурення сукупного попиту і/або сукупної пропозиції і завдяки цьому відновити в економіці повну зайнятість.
2. Макроекономічні показники в системі національних рахунків
Система національних рахунків — це сукупність категорій, які відображають загальні умови і сукупні результати функціонування національної економіки. Для вивчення ролі СНР як норма- тивної бази макроекономічного рахівництва слід передусім зрозуміти ті методологічні принципи, на які вона спирається. До основних належать такі:
1) продуктивною є будь-яка діяльність, яка приносить дохід її суб’єктам. Цей принцип лежить в основі визначення величини доходу, створеного національною економікою, при обчисленні якого беруться до уваги не лише галузі матеріального виробництва, а й галузі, котрі надають послуги (освіта, охорона здоров’я тощо);
2) витрати на виробництво національного продукту дорівнюють доходу, одержаному від його реалізації, або вартість факторів виробництва, спожитих при виготовленні національного продукту, дорівнює доходам, що їх отримують власники виробничих факторів. Цей принцип лежить в основі економічної рівноваги, до якої економіка постійно тяжіє;
3) у процесі відтворення економіка перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собою безперервний потік перетворень витрат у доходи, а доходів у витрати. Цей принцип лежить в основі економічної динаміки і свідчить про те, що доходи є функцією витрат, а витрати залежать від розподілу доходів.
СНР спирається на низку макроекономічних показників, за допомогою яких вимірюються результати функціонування національної економіки. Центральне місце серед макроекономічних показників посідає валовий внутрішній продукт (ВВП). За своєю сутністю ВВП — це ринкова вартість кінцевої продукції або валова додана вартість, створена резидентами всередині країни. ВВП можна обчислити трьома методами:
1) виробничим методом:
2) розподільчим методом:
3) методом кінцевого використання:
У процесі макроекономічного аналізу кінцеве споживання розмежовують на приватне споживання і державне споживання; валове нагромадження прирівнюється до валових інвестицій, у складі яких виділяються приватні інвестиції і державні інвестиції. Отже, аналітична формула ВВП за категоріями кінцевого використання:
Але ВВП не повною мірою відбиває доходи, що їх отримує країна у своє розпорядження. Тому застосовується більш широкий показник - валовий національний дохід (GNI), який крім ВВП ураховує також чисті доходи, зароблені резидентами за кордоном (NI). GNI=Y+NI.
Валовий національний наявний дохід (GNDI), який крім ВВП і чистих доходів, зароблених резидентами за кордоном, враховує також чисті поточні трансферти, отримані від решти світу (NTR): GNDI= Y+NI+NTR.
На рівень макроекономічних показників впливають як реальні зміни в економіці, так і зміни цін. Щоб розмежувати вплив на ВВП фізичних обсягів виробництва і цін, розрізняють номінальний ВВП (Yn) і реальний ВВП (Y). Номінальний ВВП обчислюється в поточних цінах, до яких належать фактичні ціни того періоду (року), що аналізується. Він буде визначатися як період t. Реальний ВВП обчислюється у порівнянних (постійних) цінах, до яких відносять ціни базового періоду.
На основі реального ВВП можна обчислити його приріст:
Індекс зростання реального ВВП:
Приріст номінального ВВП за рахунок зростання реального ВВП:
Приріст номінального ВВП за рахунок зростання цін:
3. Ринок праці
Первинною категорією ринку праці є робоча сила. Згідно з методологією Держкомстату України робочу силу складають дві групи дорослого населення: перша — зайняті, до складу яких входять особи у віці 15—70 років, що займаються економічною діяльністю; друга — безробітні, до складу яких входять особи у віці 15—70 років, що не мають роботи, але намагаються працевлаштуватися найближчим часом.
Отже, до робочої сили країни входять зайняті й безробітні. Вони належать до економічно активного населення. Стан ринку праці можна оцінювати такими показниками:
Фрикційне безробіття охоплює таких безробітних, які добровільно чи вимушено змінюють місце роботи. Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, які відображають появу невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професіями, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Циклічне безробіття з’являється тоді, коли в економіці відбувається загальний спад виробництва, унаслідок чого пропозиція праці перевищує попит на працю. Фрикційне і структурне безробіття інтегрується в категорію природне безробіття. Під природним рівнем безробіття розуміють такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці.
Залежно від рівня безробіття розрізняють повну та неповну зайнятість. Під повною зайнятістю розуміють зайнятість, яка спостерігається в умовах рівноваги на ринку праці. За таких умов фактичне безробіття дорівнює природному. Якщо фактичне безробіття вище природного, то це свідчить про існування циклічного безробіття і неповної зайнятості. В окремих випадках попит на працю може перевищувати пропозицію праці, а фактичне безробіття бути нижчим за природне. За цих умов з’являється надмірна зайнятість. З цього виникає потенційний ВВП – це такий обсяг реального ВВП, який економіка виробляє в умовах повної зайнятості, коли фактичне безробіття дорівнює природному.
Широке визнання отримала концепція, згідно з якою в умовах економічної рівноваги безробіття дорівнює природному рівню, а фактична інфляція збігається з очікуваною. Зазначена концепція була запропонована М Фрідменом у 1968 р. і незалежно від нього в цьому самому році розроблена Е. Фелпсом.
Інший підхід до обчислення природного рівня безробіття пропонує Г. Манків. Він виходить з того, що рівновага на ринку праці спостерігається тоді, коли кількість звільнених з роботи дорівнює кількості працевлаштованих:
Якщо обидві частини рівняння поділити на L, то можна визначити природний (рівноважний) рівень безробіття:
Макроекономісти по-різному пояснюють механізм функціонування ринку праці. Неокласична теорія спирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнучкою заробітною платою, а критерієм попиту підприємств на працю є максимізація прибутку. Згідно з неокласичною теорією попит на працю є спадною функцією від реальної зарплати:
Пропозиція праці згідно неокласичної теорії є зростаючою ункцією від реальної зарплати:
Залежність попиту і пропозиції на ринку праці від реальної зарплати в інтерпретації неокласичної теорії:
А згідно з іншою теорією-кейнсіанською теорією-попит на працю є зростаючою функцією від купного попиту:
В кейнсіанському варіанті пропозиція праці є зростаючою функцією від номінальної зарплати:
Неповна зайнятість і циклічне безробіття є індикаторами економічної нестабільності. Вони свідчать про те, що певна частка робочої сили не використовується для виробництва ВВП, тому відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП призводе до розриву ВВП – закон Оукена:
На базі розриву ВВП можна обчислити потенційний ВВП і втрати ВВП від циклічного безробіття
Закон Оукена використовується також і при визначенні залежності динаміки фактичного ВВП від динаміки фактичного безробіття:
4. Товарний ринок
Сукупний попит (AD). Він відображає загальний обсяг вітчизняних товарів і послуг, що їх мають бажання купити резиденти і нерезиденти з метою задоволення своїх платоспроможних потреб. На сукупний попит впливає багато чинників. Але за базову екзогенну змінну функції сукупного попиту береться лише ціна. Крім ціни, на сукупний попит впливають інші чинники, які називаються неціновими. До нецінових чинників сукупного попиту відносять ті з них, які здатні змінювати величину складових сукупного попиту незалежно від ціни на товари та послуги: попит домогосподарств, інвестиційний попит, урядовий попит і попит іноземців.
Іншою категорією товарного ринку є сукупна пропозиція. Сукупна пропозиція (AS) — це загальний обсяг товарів і послуг, які виробляють національні підприємства для продажу на ринку з метою отримання прибутку. На сукупну пропозицію впливають ціна і нецінові чинники. При цьому ціна є базовою екзогенною змінною, а нецінові чинники — зовнішніми екзогенними змінними функції сукупної пропозиції.
Методологічною основою довгострокової сукупної пропозиції слугує класична теорія. Згідно з цією теорією повна зайнятість є нормою для економіки, а можливі відхилення від неї швидко усуваються за допомогою абсолютно гнучких цін і зарплати.
Графічна інтерпретація довгострокової сукупної пропозиції:
Довгострокова сукупна пропозиція, як і потенційний ВВП, залежить від кількості факторів виробництва. Цю залежність можна виразити на базі простої виробничої функції:
Y AS f K,L,
де K — обсяг капіталу; L — кількість праці.
Теорія короткострокової сукупної пропозиції спирається на дві моделі. Одна з них називається крайнім випадком. Згідно з цією моделлю ціни і зарплата тимчасово є абсолютно негнучкими, тобто не реагують на збурення в економіці. Такий випадок Дж. Кейнс припускав в умовах глибокого спаду виробництва порівняно зі станом повної зайнятості.
Крива AS — це крива короткострокової сукупної пропозиції, яка набуває вигляду горизонтальної лінії. Згідно з цим рисунком збільшення сукупного попиту переміщує криву AD вправо. За абсолютно негнучких цін це втілюється в адекватне зростання ВВП від Y1 до Y2. Отже, в умовах абсолютно негнучких цін і заробітної плати короткострокова сукупна пропозиція є зростаючою функцією від сукупного попиту. Основна модель короткострокової сукупної пропозиції спирається на негнучкість цін і зарплати.
Згідно з основною моделлю очікуваний рівень цін — це рівень цінвнпої зайнятості. Це означає, що короткострокова сукупна пропозиція є зростаючою функцією від ціни:
де YAS — обсяг виробництва (сукупна пропозиція) у короткостроковому періоді; a — чутливість обсягів виробництва до відхилення фактичного рівня цін від очікуваного їх рівня.
Оскільки короткострокова сукупна пропозиція є зростаючою функцією від ціни, то це означає, що її крива має додатний нахил. В точці Т1 крива AS перетинається з кривою AD1 за умови, що фактичний рівень цін збігається з очікуваним рівнем (Р1 = Pe), а фактичний обсяг виробництва перебуває на потенційному рівні (Y1 = Yр).
Внутрішньою властивістю ринкової економіки є її постійне тяжіння до рівноваги, яка в узагальненому вигляді є рівновагою між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Тому модель AD-AS є базовою моделлю економічної рівноваги.
Короткострокова рівновага відображає рівновагу між сукупним попитом і короткостроковою сукупною пропозицією в умовах неповної або надмірної зайнятості. Довгострокова рівновага — це рівновага між сукупним попитом і короткостроковою та довгостроковою сукупною пропозицією одночасно, що може мати місце лише за умови повної зайнятості. Між сукупним попитом і сукупною пропозицією постійно виникає розбіжність, яка також постійно усувається ринком. При цьому нерівновага може порушуватися як сукупним попитом, так і сукупною пропозицією. Механізм відновлення довгострокової рівноваги, порушеної стагфляцією, залежить від стійкості чинників, які спричинили це порушення. Прискорити відновлення довгострокової рівноваги в економіці за таких умов може також держава, якщо застосує ефективні заходи, спрямовані на зменшення середніх витрат або, в окремих випадках, збільшенняускупного попиту.
5. Грошовий ринок
Базовою категорією грошового ринку є пропозиція грошей, яка являє собою сукупність грошових активів, що використову- ються в національній економіці в даний період. Залежно від рівня ліквідності всі грошові активи групуються зростаючим підсум- ком в окремі грошові агрегати:
М0 = готівка (гроші поза банками);
М1 = М0 + кошти на поточних рахунках у національній валюті;
М2 = М1 + строкові кошти в національній валюті та валютні кошти;
М3 = М2 + кошти клієнтів у довірчому управлінні та цінні па- пери власного боргу банків.
Пропозиція грошей передусім залежить від центрального бан- ку, який володіє монопольним правом на первинну емісію гро- шей. Результатом цієї грошової емісії є приріст грошової бази, яка визначається за формулою:
H CU BR ,
де Н — грошова база; СU — готівка; ВR — банківські резерви.
У свою чергу, банківські резерви складаються з двох компо- нентів: обов’язкові резерви (LR) та надлишкові резерви (ER):
BR LR ER .
Обов’язкові резерви — це мінімальна сума резервів, яку зо- бов’язаний тримати кожний банк. Величина цих резервів визна- чається центральним банком за допомогою нормативів відносно депозитів:
LR lr D ,
де lr — норматив обов’язкового резервування; D — депозити.
Надлишкові резерви банки можуть тримати з метою підви- щення рівня своєї ліквідності. Їх величину вони визначають са- мостійно на основі зіставлення втрат і вигід.
Пропозиція грошей суттєво відрізняється від грошової бази. По-перше, пропозиція грошей (МS) має інший склад, вона є су- мою готівки і депозитів:
M S CU D .
По-друге, пропозиція грошей перевищує грошову базу. Це по- яснюється тим, що банківська система здійснює вторинну емісію грошей на основі мультиплікації (примноження) грошової бази:
M S H m ,
де mm — грошовий мультиплікатор.
Грошовий мультиплікатор показує, на скільки одиниць змі- нюється пропозиція грошей при зміни грошової бази на одини- цю.
Первинний розподіл приросту грошової бази матиме такий вигляд:
ΔΗ = cr ·ΔD+ΔD=(1+cr). Звідси приріст депозитів на першому етапі мультиплікацій-ного процесу можна визначити так:
Для обчислення загального приросту депозитів потрібно приріст депозитів на першому етапі мультиплікаційного процесу помножити на грошовий мультиплікатор:
Звідси загальний приріст готівки обчислюється за формулою:
Загальний приріст позик обчислюється за формулою:
Іншою категорією грошового ринку є попит на гроші. Він являє собою сукупність грошових активів, якими бажають володіти економічні суб’єкти в даний період. Згідно з кількісною теорією грошей Фішера гроші потрібні людям лише для здійснення купівельних операцій. Тому попит на гроші є виключно функцією доходу:
Кембриджські економісти розширили уявлення про мотиви попиту на гроші. Їх функція попиту на гроші описується таким рівнянням:
У кейнсіанській теорії попиту на гроші (яка ще називається те- орією переваги ліквідності) виділяються три мотиви, що викликають у людей бажання тримати гроші: трансакційний, застережний, спекулятивний. Трансакційний і застережний мотиви Кейнс пов’язував з потребою людей у грошах для фінансування купівельних операцій. При цьому перший з них стосується запланованих витрат, інший — непередбачуваних витрат. Спекулятивний мотив пов’язується з використанням грошей для здійснення заощаджень. У Кейнса попит на гроші — це попит на реальні грошові запаси (залишки). Тому в нього ціни не є чинником попиту на гроші. Звідси випливає рівняння, що описує кейнсіанську функцію попиту на гроші:
Певний внесок у розвиток теорії попиту на гроші вніс М. Фрідмeн. Згідно з фрідменівською теорією попит на гроші є фу- нкцією постійного доходу (середнього доходу, який очікується отримати у довгостроковому періоді) і очікуваних доходів на ак- тиви, які є альтернативними відносно грошей формами нагрома- дження багатства (облігації, акції, товари).
Ринок грошей — це механізм, за допомогою якого попит на гроші узгоджується з їх пропозицією за допомогою процентної ставки. Модель рівноважного грошового ринку наведена:
Процентна ставка — це вартість послуги, пов’язаної з викори- станням позичених коштів, яка встановлюється у процентах до суми цих коштів. У макроекономічному аналізі розрізняють реа- льну і номінальну процентну ставку.
Реальна процентна ставка — це ставка процента, яка спира- ється на порівнянні ціни. Вона визначає реальну кількість гро- шей, яку може отримати позикодавець за свою послугу, або кіль- кість товарів і послуг, яку він може купити за цю кількість грошей.
Номінальна процентна ставка — це ставка процента, яка формується ринком з урахуванням реальної ставки процента та інфляції, що очікується протягом терміну використання позики. Її можна визначати за формулою, яку називають рівнянням Фішера:
6. Інфляційний механізм
Інфляція — це зростання загального рівня цін у країні, яке показує, на скільки зросли ціни в даному періоді порівняно з по- переднім. Оберненою стороною інфляції є знецінення грошей. Інструментом вимірювання рівня інфляції є індекси цін. За їх допомогою визначаються темпи зростання і приросту цін. Показником темпу зростання цін є самі індекси цін. Показником темпу росту цін є темп інфляції, який обчислюється двома методами:
Інфляційні очікування — важливий елемент сучасної макро- економіки, в якій існує дві альтернативні теорії: теорія адаптив- них очікувань і теорія раціональних очікувань. Згідно з теорією адаптивних очікувань економічні суб’єкти при формуванні своїх інфляційних прогнозів спираються на поведінку інфляції в найближчому минулому періоді, скориговану на помилковість інфляційного прогнозування:
Згідно з теорією раціональних очікувань економічні суб’єкти при формуванні своїх інфляційних прогнозів використовують усю наявну інформацію про майбутні зміни в економіці та еко- номічній політиці держави. Тому раціональні очікування інколи називають очікуваннями, які спрямовані вперед, а адаптивні – очікування, що повернуті назад.
Щоб управляти інфляцією, потрібно знати причини (чинники) інфляції- які пояснюються різними теоріями:
1) Кейнсіанська теорія:
2) Монетаристська теорія:
Інфляція пояснюється не лише надмірним сукупним попитом в умовах повної зайнятості або надмірною грошовою масою. Вона є наслідком великої кількості різноманітних чинників, які можна поділити на три види.
Чинники інфляції попиту. Така інфляція викликається над- мірним сукупним попитом. Ураховуючи, що сукупний попит є агрегатною величиною, до чинників інфляції попиту можна від- нести такі, які зумовлюють надмірність трьох його складових: урядовий попит, приватний попит, іноземний попит.
Чинники інфляції витрат. До чинників інфляції цього виду належать такі, що збільшують середні витрати на виробництво товарів і послуг. Їх можна поділити на внутрішні і зовнішні. Внутрішні чинники можна виділити: зростання цін на продукцію проміжного споживання, зменшення продуктивності ресурсів, випереджувальне зростання заробітної плати порівняно з продуктивністю праці, підвищення продуктових податків. Зовнішні чинники інфляції витрат реалізуються через імпорт. Якщо зростають ціни на імпортні товари, то одночасно з товарами країна імпортує інфляцію витрат.
Інфляційні очікування. Роль інфляційних очікувань полягає в тому, що економічні суб’єкти, фіксуючи загальне зростання цін у минулому періоді або прогнозуючи несприятливу економічну кон’юнктуру у майбутньому періоді, генерують зростання цін: наймані працівники наперед вимагають збільшення заробітної плати, підприємства заздалегідь підвищують ціни, банки упере- джувано піднімають проценти за кредит тощо. Отже, інфляційні очікування є самостійним чинником інфляції.
Негативні соціально-економічні наслідки викликає висока інфляція:
1) Зниження реальних доходів населення;
2) Знецінення фінансових активів;
3) Порушення відносин між позикодавцями і позичальниками;
4) Зниження мотивації до інвестування.
5) Перерозподіл доходів між приватним сектором і державою.
Одним з головних завдань економічної політики держави є підтримання інфляції на низькому рівні. Але це завдання входить у суперечність з іншим завданням — зниженням безробіття. При вирішення цієї суперечності використовується теоретичний інструментарій кривої Філіпса.
Сучасний варіант кривої Філіпса відображається таким рівнянням:
Розташування кривої Філіпса на графіку залежить від суми очікуваної інфляції та інфляції витрат (πе + πS). Якщо π = πе + πS, то це означає, що циклічне безробіття відсутнє, а фактичне безробіття дорівнює природному рівню. Отже, коли π = πе + πS, то u = un, що відображено на рис. 7.1. Інфляція, яка дорівнює сумі очікуваної інфляції та інфляції витрат, є інфляцією повної зайнятості. Якщо інфляція повної зайнятості зростає, то крива Філіпса переміщується вправо; якщо ця інфляція зменшується, то крива Філіпса переміщується вліво.
Проте слід зауважити, що компромісний вибір між інфляцією і безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді можливість такого вибору зникає. Це пояс- нюється тим, що лише у короткостроковому періоді фактичний рівень цін може відхилятися від їх очікуваного рівня під впливом неочікуваних коливань сукупного попиту. У довгостроковому періоді цінові очікування пристосовуються до динаміки фактич- них цін, а рівень номінальної зарплати — до очікуваного рівня цін. Унаслідок цього усувається мотивація до зміни сукупної пропозиції
|