| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Медичний та юридичний критерій неосудності
| [ Скачать с сервера (50.1 Kb) ] | 19.01.2013, 01:18 |
| Вступ Юридична оцінка здатностей особи до усвідомлення суспільно небезпечного характеру своїх дій, їх фактичної сторони, прояву бажання, допущення або передбачення суспільно небезпечних наслідків своєї поведінки під час вчинення злочину, залишається актуальною проблемою сучасної науки права. У зв’язку з цим, виникає необхідність глибокого аналізу критеріїв, що характеризують неосудність як ознаку суб’єкта злочину, оскільки саме у ній можна оцінити вищевказані здатності особи, що вчинила злочин. Ця робота має оглядовий характер і має на меті розгляд ознак неосудності та виокремлення її критеріїв. В свої роботі я намагатимусь якнайповніше розкрити сенс критеріїв неосудності та показати всю актуальність досліджень даної тематики. 1.Поняття неосудності Поняття неосудності є похідним від поняття осудності, бо воно виступає як його антипод. Особа, яка перебуває в стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності і покаранню за скоєне суспільно небезпечне діяння, скільки вона не є суб’єктом злочину. На противагу цій думці Лень стверджує про недоцільність розгляду осудності як антитези неосудності, враховуючи самостійність цієї проблеми у кримінальному праві. Проблема неосудності та її критеріїв довгий час є темою дискусії юристів, психологів та психіатрів і знаходить своє вираження у працях В.О. Владимирова, П.С. Дагеля, В.М. Куца, В.В. Леня, Р.І. Міхєєва, В.С. Орлова, Н.А. Орловської, С.І. Тихенко, А.Н. Трайніна, В.С. Трахтерова, В.М. Трубникова, В.X. Кандинського, Д.Р. Лунца, Г.В. Морозова, В.П. Сербського та ін. Вчення про осудність та неосудність складає одне із головних питань теорії кримінального права. Цій проблемі надзвичайно багато уваги приділяють спеціалісти у різних галузях знань, зокрема, юристи, психологи, психіатри, філософи, соціологи та інші. Проблеми неосудності та осудності і обмеженої осудності є комплексними та досліджуються на стику різних наук: кримінального права, юридичної психології, психології, патопсихології, психіатрії, соціології, філософії та інших. Психологи вважають, що "обмежена осудність” та "неосудність” є похідними від "осудності”, тому слід почати із цієї кримінально-правової та психологічної категорії. В.Г. Павлов вважав, що "неосудність являє собою різні види хворобливих психічних розладів особи, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння заподіює або може заподіяти шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, і не може усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, що виключає винність даної особи та визнання її суб'єктом злочину, а також притягнення до кримінальної відповідальності і призначення їй покарання ".. Р.І. Міхєєвим було запропоновано визначення, згідно з яким неосудність - це такий стан, який виключає провину та кримінальну відповідальність, а не здатність особи усвідомлювати під час вчинення злочину характер і суспільну небезпеку чинених дій (бездіяльності) або керувати ними. З наведеним визначенням неосудності, даними В.Г. Павловим, погодитися не можна, оскільки воно страждає наступними недоліками: 1. Автор ототожнює неосудність з видами психічних розладів, між тим неосудність не зводиться до простого переліку хворобливих станів психіки. Неосудність є юридичною категорією, що має своєю суттю непритягнення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до кримінальної відповідальності в суворо визначених випадках. 2. У наведеному визначенні не відзначена прямий зв'язок між неможливістю усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) і керувати ними, з одного боку, і психічним розладом, з іншого боку. 3. І у визначенні В.Г. Павлова, і у визначенні Р.І. Міхєєва згадується про те, що неосудність виключає провину та кримінальну відповідальність. Неосудність не може виключати винність, (як і осудність не є передумовою вини), але є підставою для непритягнення особи до кримінальної відповідальності. Категорії "неосудність" і "вина" не пов'язані безпосередньо. Якщо особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, повністю не була здатною керувати своїми діями та усвідомлювати їх, то суд констатує наявність стану неосудності, але при виявленні обмеження зазначеної здатності при наявності психічних аномалій суд повинен визнати таку особу обмежено осудною. Самостійним видом кримінально-правової неделіктоздатності є "неосудність”. У цьому випадку неможливим є притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка порушила кримінально-правову заборону, така особа не може вважатися суб’єктом злочину. Найрозповсюдженіші підстави кримінально-правової неделіктоздатності – недосягнення віку кримінальної відповідальності та наявність хворобливого психічного розладу визначеної законом тяжкості. Неможливість в останньому випадку притягнути до відповідальності і є неосудність. Законодавча формула, на думку деяких вчених, неосудність складається з трьох критеріїв: юридичного, психологічного і медичного. Психологічний критерій неосудності має певні ознаки. Інтелектуальна ознака психологічного критерію неосудності означає, що особа не могла (нездатна була) усвідомлювати свої дії (бездіяльність), тобто усвідомлювати фактичний характер своїх діянь та їх суспільну небезпеку. Вольова ознака неосудності полягає у неможливості (нездатності) особи керувати своїми діями (бездіяльністю). Для наявності психологічного критерію неосудності достатньо однієї із зазначених ознак. Підставою для такого твердження є сполучник «або», який стоїть між інтелектуальною і вольовою ознаками розглядуваного критерію неосудності у ст. 19 КК. Поняття стану неосудності введене законодавцем у ч. 2 ст. 19 КК України. У ній зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного, кримінально караного діяння, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Таким чином, особа, діючи в стані неосудності фактично не може усвідомлювати три юридично значимих обставини: 1) фактичну сторону своїх дій; 2) соціальну значимість вчинених нею дій, тобто їхню суспільну небезпечність; 3) причинний зв’язок між своїми діяннями та їх суспільно небезпечним результатом. Обов’язковими ознаками "неосудності”, які складають її медичний критерій, у цьому випадку виступають: хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство або інший хворобливий стан психіки. Кримінально-правове поняття, яке характеризує "неосудність” – "хронічне психічне захворювання” – передбачене в ч. 2 ст. 19 КК України. Поняття "тимчасового (транзиторного) розладу психічної діяльності” включає в себе велику групу так званих виключних станів, які носять тимчасові явища. Поняття "інший хворобливий стан психіки” включає захворювання, які не мають процесуальної основи та включають в себе так звані супутні психічні розлади чи прирівняні до психічних розладів аномалії психіки. Не є суб’єктом злочину неосудна особа і тому не може нести покарання за його вчинення. У кримінальних справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосудності, проводиться досудове слідство. У цьому випадку проводяться всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з’ясування обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння і особи того, хто його вчинив, а також обставин, які характеризують цю особу та її психічне захворювання. Якщо буде встановлено неосудність особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, то після закінчення слідства складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. У цій постанові повинні бути викладені всі обставини, що підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Зазначена постанова разом із справою надсилається на затвердження прокуророві. Погодившись із постановою, прокурор затверджує її та надсилає разом із справою до суду. Якщо суддя чи голова суду погодиться із постановою слідчого, то він вносить таку кримінальну справу безпосередньо в судове засідання. При судовому розгляді кримінальних справ щодо неосудних осіб відсутня стадія кримінального процесу – попередній розгляд справи суддею. Розгляд зазначених кримінальних справ проходить із обов’язковою участю захисника та прокурора. Участь неосудної особи не є обов’язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання. При розгляді кримінальних справ щодо неосудних осіб не передбачено законодавцем дебатів чи останнього слова особи, відносно якої розглядається справа. Прокурор та захисник тільки висловлюють свою думку щодо суспільно небезпечного діяння та самої особи. | |
| Просмотров: 2511 | Загрузок: 274 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |