| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Мистецтво як гра
| [ Скачать с сервера (113.5 Kb) ] | 15.10.2012, 22:15 |
| Тому Олекса Синявський поряд з поняттям "фонема з значення" та "з походження" пропонує вживати поняття "фонема з становища". Він постійно враховує фактор взаємодії компонентів цілісно вимовленого слова чи складу. Це, наприклад, стосується пропонованої норми вимови ненаголошених и, е, аналізу явища пом'якшеності в групі приголосних.16 О.Синявський приділяє багато уваги тим відтінкам приголосних, які вважаються дуже рідкісними або зовсім відсутні у системі фонем, але широко представлені у мовленні.17 Надзвичайно важливим є визнання автономності фонематичного значення м'якості у зв'язку з її фонетичним виявом.18 Адже зараз статус м'якої фонеми пов'язують з її дистрибутивними властивостями, які начебто завжди корелюють з відповідною фонетичною реалізацією. Інтерпретація частотних характеристик звуків за особливостями їх продукування дозволила Синявському визначити 59 приголосних і 12 голосних. Отже, навіть на матеріалах палатограм, які відбивають результати артикуляції, мовне чуття вченого дозволило побачити важливі риси процесу продукування та його зв'язок з функціонуванням і таким чином визначити головні, актуальні й до сьогодні орієнтири фонетичного аналізу. Бодуен де Куртене вніс в мовознавство багато нового. До нього в євпропейському мовознавстві панував історичний напрямок – мови вивчались лише по письмовим знахідкам. Він же довів, що мова проявляється лише в мовній діяльності, отже треба вивчати живі мови мови та діалекти. Тільки за такого підходу можливо усвідомити, як функціонує мова а та перевірити правільність лінгвістичнх теорій. Бодуен де Куртене - засновник так званої казанської лінгвістичної школи, автор праць із загального, індоєвропейського, слов'янського, польського та російського мовознавства, серед них: «Матеріали для південнослов'янської діалектології та етнографії» (ч. 1—3, 1895—1913), «Порівняльна граматика слов'янських мов...» (1902), «Нарис історії польської мови» (1922) та ін. Вивчення фонетичних особливостей слов’янських мов та діалектів привели до створення теорії фонем та фонетичних опозицій. Свою теорію Бодуен де Куртене виклав 1895 р. в «Досвіді фонетичних чергувань». Бодуен де Куртене став засновником фонології та попередником теорії М. С. Трубецького. При створенні своєї теорії Бодуен де Куртене опирався на ідеї свого молодшого колеги та талановитого польського вченого М. В. Крушевського (1851-1887), який також працював у Казанському університеті. Бодуен де Куртене вперше запровадив математичні моделі в лінгвістиці. Також він довів, що можна впливати на розвиток мови, а не лише пасивно фіксувати зміни, які відбуваються. На основі його діяльності з’явилався новий напрямок в лінгвістиці – експериментальна фонетика. Бодуен де Куртене велику увагу приділяв дослідженню суспільної природи мови, спорідненості мов, вивчав говори, підготував у 1903-1909 рр. до друку третю та четвертю редакцію словника В.І.Даля, в яких він уточнив етимологію слів, виправив розподіл по гніздам, а також доповнив словник новими словами. За свої доповнення Бодуен де Куртене було жорстко критиковано, а за радянських часів його редакції словника В.І.Даля не перевидвались. У багатьох працях Бодуена де Куртене розглядаються питання української мови та літератури. Виступав проти обмежень царським урядом вживання української мови. Підтримував наукові контакти з І. Франком і В. Гнатюком, у статті «З фольклорних дрібниць» високо оцінив діяльність Гнатюка. Бодуен де Куртене писав свої твори російською, польскою, італійською, словенською, німецькою, французькою, чеською, литовською та іншими мовами. Тоцька Ніна Іванівна 1930—1940 рр. — навчання у середній школі. Вирісши в родині сільських учителів, вона вирішила обрати собі дорогу свого батька — стати викладачем української мови. Протягом 1940—1947 років — навчання у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка на відділенні української мови та літератури філологічного факультету (з перервою через війну 1947—1950 pp. — навчання в аспірантурі Київського державного університету ім. Т. Шевченка. 1950—1954 pp. — викладач, 1953—1956 — старший викладач, 1956—1975 pp. — доцент кафедри української мови Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1961 року — доцент кафедри української мови Київського університету. 1963 р. — вперше в Україні та всьому CPCP спільно з Київським науково-дослідним інститутом рентгенології, радіології та онкології було здійснено кінорентгенографування артикуляції звуків на матеріалі української мови. У Київському університеті ім. Т. Шевченка протягом 20 років (1964—1984) була завідувачем Лабораторії експериментальної фонетики, здійснюючи в ній керівництво науковою роботою викладачів-фонетистів трьох факультетів: філологічного, романо-германської філології, підготовчого для іноземних громадян; тривалий час працювала заступником декана з наукової роботи, вченим секретарем Ради із захисту дисертацій. 1973—1978 — член Комісії з фонології та фонетики при Відділенні літератури і мови AH СРСР. Центром наукової діяльності Н. І. Тоцької стали експериментальні дослідження звукової системи української мови, передусім голосних. Зокрема, глибоко дослідила артикуляційну та акустичну природу голосних, уточнила їхню класифікацію, довела наявність редукції голосних української мови, показавши її національну специфіку, особливості ненаголошеного вокалізму, встановила акцентно-ритмічну структуру дво- і багатоскладових українських слів, обґрунтувала на основі експериментально-фонетичних даних дистантну асиміляцію голосних, вивчила природу так званих нескладових голосних, поглибила розуміння поняття милозвучності української мови, працювала над вивченням міжмовних контактів на фонетичному рівні, розробила експериментально-фонетичні прийоми (пряме палатографування, рентгенокінозйомка) . | |
| Просмотров: 1497 | Загрузок: 661 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |