Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Воскресенье, 20.09.2020


Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты

П. Скоропадський та його політика
[ Скачать с сервера (207.5 Kb) ] 19.02.2018, 19:01
Основоположником роду Скоропадських був брат гетьмана Івана. Протягом XVIII ст. рід Скоропадських дав кількох видатних діячів. Головно вславився Михайло Скоропадський – один із найосвіченіших діячів України XVIII ст. Його син, Іван – депутат до Комісії 1767 року – був настільки популярний серед козацтва, що його вважали за кандидата на гетьмана. У XIX ст. тітка майбутнього гетьмана, Єлизавета, по чоловікові Милорадович, була видатною українською діячкою. Вона допомагала українським школам на Полтавщині і подарувала 8.000 ґульденів на Львівське Товариство ім. Шевченка.
Тепепр, після здобуття Україною справжньої незалежності і державного суверенітету ми наре¬шті маємо змогу по-новому подивитися на постать Павла Петровича Скоропадського – останнього українського гетьмана. Він належить до тих дійових осіб історії, навколо яких завжди точилися нескінченні дискусії, створювалися міфи і легенди. Але як би хто не ставився до Павла Скоропадського, ми повинні розглядати його діяльність, як невід’ємну частину українською та Європейської історії. Зі своїх майже 72 ро¬ків життя Скоропадський гетьманував лише 7 з половиною місяців і якщо перші 45 років можна вважати передмовою до гетьманства, то останні 27 були тяжкою розплатою за ту недовгу мить влади над вируючою в пошуках виходу з соціальних експериментів Украї¬ною. А заплатив він сповна – смертю маленького сина ще за часів гетьманування, поне¬віряннями на чужині, перебуванням під опікою німців у період фашистської диктатури. Початок життя Павла Скоропадського не віщував жодної з цих подій. То був типовий жит¬тєвий шлях російського аристократа – адже половина петербурзького вищого світу мала українське коріння або українську маєтність.

МОЛОДІСТЬ

Народився син Петра Івановича Скоропадського та Марії Андріївни Миклашевської у травні 1873-го у Вісбадені, на німецьких мінеральних водах. Дитячі роки провів у родин¬ному маєтку Тростянці, що на Полтавщині
Десятирічного майбутнього генерала батьки привозять до Москви, де він проходить домашній курс навчання, а після передчасної смерті батька вступає до Пажеського кор¬пусу. Цей закритий учбовий заклад, доступний лише для дітей вищих кіл аристократії, да¬вав курс знань не тільки за середню школу, а й вищу освіту. Навчання військовій справі та наукам поєднувалось із придворною службою. Маленький Павло у мундирі з попере¬чними галунами, білих брюках та касці з білим султаном часто був присутній при дворі царя Олександра III.
Закінчення навчання у Пажеському корпусі не змінило найближчого оточення Павла Скоропадського. Він входить корнетом до Кінної гвардії – Кавалергардського полку, най¬більш привілейованої частини російської армії, у якому колись служив і його батько. Мо¬лодий блискучий гвардійський офіцер має більше вільного часу, ніж учень Пажеського корпусу, – Скоропадський подорожує Європою і Туреччиною, довго живе у Франції, від¬відує Сорбонну, історичні пам'ятки Італії та Греції. Шлюб він взяв у своєму колі, одружив¬шися із стрункою красунею Олександрою, дочкою генерал-ад'ютанта Петра Павловича Дурнова і Марії Василівни, уродженої Кочубей, племінницею сумно відомого міністра вну¬трішніх справ Росії.


ВІЙСЬКОВЕ ЖИТТЯ

Військова кар'єра складалася вдало – молодий гвардієць отримує чергові звання. Але настає 1904 рік, а з ним – і російсько-японська війна на Далекому Сході. Велика відстань відділяє Петербург від Маньчжурії, тому жодна з частин гарнізону столиці не брала участі у війні. Молодий честолюбний офіцер Павло Скоропадський не може утриматися так да¬леко від театру бойових дій і переводиться до Забайкальського козачого війська. Як ко¬мандир 5-ої сотні Читинського козачого полку він бере участь у боях з японцями і отримує за хоробрість золоту зброю. Після повернення до столиці Скоропадського призначають флігель-ад'ютантом царя, однак на цьому посту, який вимагав не хоробрості, а зовсім ін¬ших якостей, протримався недовго. Згодом він одержує чин полковника і стає команди¬ром 20-го Фінляндського драгунського полку. Офіцери потім згадували його як пряму і че¬сну людину, що користувалася загальною любов'ю своїх товаришів. Під час російсько-японської війни П. Скоропадський у 1904 р. вирушає на фронт на чолі сотні козачого Чи¬тинського полку, а повертається полковником і флігель-ад'ютантом, нагородженим золо-тою шаблею за хоробрість. Командує полком у Фінляндії, потім лейб-гвардії кінним пол¬ком; з 1912 р. – генерал-майор Його Величності. На початку 1-ї світової війни був удостоєний Георгіївського хреста IV ступеня. Невдовзі отримує чин генерал-лейтенанта і призначається командиром гвардійської кінної бригади, заступником командира гвардій¬ського кінного, а згодом 8-го армійського корпусів. Усі, хто знав П. Скоропадського на фронті, характеризують його як надзвичайно хороброго й авторитетного воєначальника.
Коли відбулася Лютнева революція 1917 р., він командував 34-м армійським корпусом на Волині. Влітку того ж року розгорнулася українізація військових частин, якої Павло Скоропадський не підтримував, побоюючись, що вона негативно вплине на особовий склад. Однак, на вимогу уряду та командування, українізує свій корпус і домагається ви¬ведення його у тил на переформування.
Так, 34-й армійський корпус залишився чи не єдиною дисциплінованою і боєздатною частиною, яка стримала наступ на Україну більшовицьких військ. Після цього Секретаріат у військових справах Центральної Ради призначив П. Скоропадського командуючим усіма українськими частинами на Правобережжі. Власне, уже тоді він міг «в'їхати до Києва на білому коні». До того ж генерал був і наказним отаманом Вільного козацтва, створення якого розпочалося влітку 1917 р. на Звенигородщині, а згодом це військо відіграло помі¬тну роль у відсічі більшовицькому наступові. Але після обрання 16 жовтня на Всеукраїн¬ському з'їзді в Чигирині отаманом Вільного козацтва П. Скоропадського діячі Центральної Ради, побоюючись 60-тисячного 34-го армійського корпусу та Вільного козацтва, робили усе можливе, щоб позбавити його впливу на маси, хоч він і не прагнув стати «українським Бонапартом». Замість того щоб вчинити опір цим далеким від військової справи соціаліс¬там, П. Скоропадський 5 січня 1918 р. передає командування генералові Гандзюку й ви¬рушає до Києва.
Місто захопили більшовики, тому він мусив переховуватись у знайомих. Через місяць до Києва вступили німецькі війська, а з ними повернулася й Центральна Рада. Однак у безкінечних суперечках про націоналізацію землі та при анархії місцевих «отаманів» по¬тонули всі державотворчі наміри 1917 р. Безлад, який панував у країні, викликав негати¬вне ставлення до Центральної Ради її союзників – німців та австрійців, котрі сподіва¬лися, що цей уряд забезпечуватиме їх продовольством, тому й підтримували його. Зрос¬тало незадоволення і селянських мас. За обставин, що склалися, громадськість почала схилятися до встановлення сильної влади.
Навколо цієї ідеї гуртувались і деякі політичні організації, зокрема «Українська народна громада» (в якій було багато офіцерів корпусу Скоропадського), Українська демократи¬чно-хліборобська партія (до неї входили такі видатні політичні діячі самостійницького на¬пряму, як брати В. та С. Шемети, М. Міхновський, В. Липинський), а також впливовий по¬міщицький «Союз земельних власників».
У 1911 році Павло Скоропадський бере під команду Лейб-гвардії кінний полк, а наступ¬ного року стає генералом свити імператора. Він пробує себе і на адміністративній ниві, готуючи проект виводу всіх кінних частин з Санкт-Петербурга з метою створення їм нале¬жних умов для занять. Але, на жаль, з незалежних від Скоропадського причин проект був провалений, і він знову повертається до своєї безпосередньої роботи у полку.
Для справжнього батька-командира, яким він був для своїх товаришів по службі, тут вистачало роботи» Поповнювалися лейб-гвардійці за рахунок найаристократичніших представників золотої молоді, що зовсім не виявляла тяжіння до щоденної військової під¬готовки. Але завдяки праці свого командира Лейб-гвардії кінний полк став одним із най¬дисциплінованіших в армії, що довели вже серпневі бої у Східній Прусії на початку Пер¬шої світової війни. Будучи в авангарді армії» полк під командуванням Скоропадського прославив себе блискучою атакою під Краупішкіним, коли розпещені юнаки билися, як леви, й помирали, як герої. Він же прикривав і скорботний відступ генерала Ренненкам-пфа з Східної Прусії.
За хоробрість, вмілі воєнні дії молодий генерал-лейтенант дістає високі нагороди та підвищення по службі – послідовно командує 1-ою бригадою 1-ої гвардійської кавалерій¬ської дивізії, 5-ою кавалерійською бригадою, всією 1-ою гвардійською кавалерійською дивізією. Остання під його проводом успішно захищала підступи до Прибалтики і в 1915 році зупинила наступ фельдмаршала Гінденбурга біля Двіни.
Категория: Рефераты | Добавил: opteuropa | Теги: магістерська, лабораторна робота, курсовая работа, КОНТРОЛЬНА, курсач, доповідь з права., дипломн, скачати доповідь, скачать реферат, курсова
Просмотров: 161 | Загрузок: 7 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно