| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Поділ і виділ як спосіб створення суб’єкта господарювання
| [ Скачать с сервера (23.4 Kb) ] | 06.03.2018, 21:25 |
| Актуальність теми обумовлена тим, що питання створення суб’єктів господарювання посідає важливе місце в розвитку підприємництва та його правового регулювання. Припинення суб'єкта підприємницької діяльності є таким же закономірним та органічним процесом, як і створення. Таким чином, під припиненням суб'єктів господарювання слід розуміти припинення не лише юридичних, але й фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації. Суттєва різниця між ліквідацією та реорганізацією полягає у тому, що в першому випадку має місце остаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб'єкта господарювання, у другому - припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках "припинення суб'єкта господарювання" суб'єкт, що припиняється, більше не існуватиме. У зв'язку з ліквідацією суб'єкта припиниться і його діяльність, у зв'язку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній, а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання. Тобто можна сказати, що головна відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування, у наявності або відсутності правонаступництва. Таким чином, під реорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов'язків до правонаступника в порядку загального правонаступництва. ГК України визначає такі шляхи припинення суб'єкта господарювання: злиття, приєднання, виділ, поділ та перетворення. Під ліквідацією розуміють такий спосіб припинення суб'єкта господарювання, при якому на майбутнє неможлива будь-яка діяльність та його існування і який пов'язаний з ліквідацією його справ і майна, відсутністю правонаступника. Утворення суб'єкта господарювання в юридичному розумінні - це затвердження та одержання передбачених законом документів: рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення суб'єкта господарювання, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), свідоцтва про державну реєстрацію. При необхідності виділення для новостворюваного суб'єкта господарювання земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України. Дозвіл на користування утворюваним суб'єктом господарювання земельною ділянкою, а також іншими природними ресурсами видається за рішенням місцевої ради за місцезнаходженням суб'єкта господарювання в порядку, встановленому Земельним кодексом України; б) у випадках, спеціально передбачених законодавством, - за рішенням інших органів, організацій і громадян (спеціальний порядок). Так, в окремих випадках (наприклад, щодо підприємств будівельного комплексу) функції і повноваження щодо утворення державних унітарних підприємств Кабінет Міністрів У країни делегує господарським об'єднанням: корпораціям, концернам тощо. Стаття 56 ГК визначає також способи утворення суб'єкта господарювання: - шляхом заснування нового суб'єкта господарювання; - шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання; - шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства. Так, примусовий поділ суб'єкта господарювання здійснюється згідно з рішенням Антимонопольного комітету України, його територіальних управлінь. Рішення про поділ підприємства-монополіста є обов'язковим для власника (власників) або уповноваженого органу. Рішенням про примусовий поділ визначається строк утворення нових підприємств, який не може бути менше шести місяців; Закон вимагає, щоб створення суб'єктів господарювання здійснювалося з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства. Як було зазначено вище, припинення діяльності суб'єктів господарювання здійснюється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, — за рішенням суду (ст. 59 ГКУ). Таким чином, під реорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов'язків до правонаступника в порядку загального правонаступництва. Під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої (яких) переходять усі права та обов'язки реорганізованої юридичної особи. Під ліквідацією розуміють такий спосіб припинення суб'єкта господарювання, при якому на майбутнє неможлива будь-яка діяльність та його існування і який пов'язаний з ліквідацією його справ і майна, відсутністю правонаступника. Закон передбачає дві правові форми припинення підприємства: ліквідацію і реорганізацію. Як за порядком здійснення, так і за юридичними наслідками способи реорганізації мають свої особливості. При злитті створюється новий суб'єкт господарювання з одночасним припиненням двох або більшої кількості інших, які раніше існували, їх майно, права та обов'язки переходять до суб'єкта, що виник. Приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого призводить до набуття останнім всіх особистих та майнових прав і обов'язків приєднаних. При приєднанні припиняють своє існування лише ті суб'єкти, які приєднуються до іншого. Відбувається своєрідне «поглинання» слабкого сильнішим, що характерно для ринкової економіки [11,с.130]. У разі поділу майно за розподільним актом (балансом), права та обов'язки суб'єкта господарювання, що реорганізується, переходять до тих, що виникли. При цьому підприємство, яке раніше існувало, припиняє свою діяльність. У разі виділу одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог ГКУ. Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта господарювання [10, с.235]. Злиття – це форма реорганізації, при якій припиняють існування два або більш суб'єкта господарювання - юридичних осіб, а їх майно (права й обов'язки) переходять до знову створеного єдиного суб'єкта господарювання. Приєднання – це форма реорганізації, при якій припиняється існування однієї юридичної особи, а її майно (права й обов'язку) переходить до вже існуючої юридичної особи - правонаступникові. Чинне законодавство України не визначає порядок здійснення реорганізації шляхом злиття або приєднання, що особливо актуально для комерційних організацій. В Україні Положенням про порядок реєстрації випуску акцій і інформації про їхню емісію під час реорганізації суспільств від 30 грудня 1998 р. визначений порядок злиття й поділу тільки для акціонерних товариств. З обліком особливостей, що мають місце, він може застосовуватися за аналогією при реорганізації шляхом злиття або приєднання суб'єктів інших організаційно-правових форм. Злиття комерційних організацій, як і приєднання, визнане антимонопольним законодавствам видом економічної концентрації, тому що в результаті цього може збільшитися капітал, фінансова міць підприємства, відбувається укрупнення суб'єктів підприємництва. Це може суттєво впливати на монополізацію ринків певних товарів, територій, обмежувати конкуренцію. Тому однією з головних умов здійснення як злиття, так і приєднання є згода органів Антимонопольного комітету, що передбачене антимонопольним законодавством. Злиття й приєднання мають і відмітні риси. По-перше, їх відрізняє кількість осіб, що припиняють своє існування. При злитті припиняють існування дві й більш юридичні особи, а при приєднанні - тільки одна, яка приєднується. У цьому випадку відбувається свого роду поглинання, що характерно для ринкової економіки, коли слабкий поглинається більш економічно сильним суб'єктом господарювання [4]. По-друге, вони різняться способом створення юридичної особи - правонаступника. При злитті воно засновується споконвічно й починає господарську діяльність на основі майна, отриманого від підприємств, що злилися. При приєднанні правонаступник не засновується споконвічно, він уже існує й продовжує діяльність на основі майна, збільшеного на розмір активів і пасивів особи, що влилася. Зазначені відмінності злиття й приєднання істотні й тому чи навряд можна погодитися з висловленим у літературі судженням, що приєднання є часткою случаємо злиття. Виділ й поділ є протилежностями злиття й приєднання. Виділ – це форма реорганізації, при якій зі складу існуючої організації виділяється одна або кілька організацій з передачею майна (прав і обов'язків) згідно з розділювальним балансом. Поділ можна визначити як форму реорганізації, при якій припиняється існування юридичної особи, а на його базі створюються дві й більш юридичні особи з передачею майна (прав і обов'язків) згідно з розділювальним балансом. Не можна погодитися з визначенням поділу як ліквідації підприємства (об'єднання) з одночасним створенням на його базі двох і більш нових самостійних підприємств (п. 2.1 Положення про порядок роздягнула підприємств і об'єднань і виділенні з них структурних підрозділі й одиниць). Таке визначення суперечить сутності поділу суб'єкта як форми його реорганізації з обов'язковим переходом майна до правонаступників відповідно до розділювального балансу (ч. 6 ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні"). Таким чином, необґрунтовано ототожнюється реорганізація із властивим їй правонаступництвом прав і обов'язків і ліквідація, якій це не властиво. У цей час в Україні порядок поділу встановлений підзаконними нормативними актами: для державних підприємств і для підприємств, об'єднань, господарчих товариств, частка держави яких у статутному фонді становить 75 і більш відсотків, - Положенням про порядок роздягнула підприємств і об'єднань і виділенні з них структурних підрозділів і одиниць; для акціонерних товариств - Положенням про порядок реєстрації випуску акцій і інформації про їхню емісію під час реорганізації товариств, що згадувалися раніше. Кожний зі створених у результаті поділу суб'єктів господарювання не може відповідати одночасно двом умовам: мати організаційно-правову форму й назву розділюваної організації. При цьому господарюючий суб'єкт, який реорганізовується шляхом поділу, припиняє своє існування. Поділ і виділ як способи реорганізації подібні тим, що в обох випадках створюється нове підприємство. Відрізняються поділ і виділ тим, що, по-перше, при виділенні досить створення однієї юридичної особи, а при поділі створюється не менш двох нових осіб, по-друге, при виділі суб'єкт господарювання, що реорганізовується не припиняє свого існування - він і далі здійснює підприємницьку діяльність, зменшується лише розмір його майна, а при поділі особа, що реорганізовується припиняє існування й на її майновій базі створюються нові, що не існували до цього суб'єкти господарювання. Слід підкреслити, що виділення нових підприємств зі складу державних було одним зі способів створення нових суб'єктів підприємництва. Вони могли створюватися на майновій базі одного або декількох структурних підрозділів підприємства або об'єднання за рішенням їх трудових колективів і за згодою власника (ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні")[6]. У цей час ця норма вимагає уточнень. Рішення трудового колективу за згодою власника повинне бути закріплене в якості підстави для виділення зі складу тільки державного, комунального підприємства або зі складу підприємства, створеного при приватизації державного майна, у якому частка участі держави або місцевої ради народних депутатів становить більш 50 відсотків. В інших випадках питання реорганізації повинні вирішуватися власником або уповноваженим ним органом. Таке уточнення зазначеної норми дозволить погодити її з нормою ч. 3 ст. 15 Закону України "Про підприємства в Україні", що визначила права трудового колективу підприємства. Реорганізація шляхом поділу або виділення може бути добровільною або примусовою. Згідно зі ст. 16 Закону України "Про обмеження монополізму й недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 р. примусовий поділ допускається при зловживанні суб'єктом господарювання монопольним становищем на ринку. У цих випадках рішення приймає антимонопольний орган, але воно не є рішенням про реорганізацію підприємств, а виступає підставою для її здійснення. Разом з тим, захищаючи інтереси підприємства, законодавство передбачає випадки, коли примусовий поділ не допускається (ч. 2 ст.16 Закону). Суб'єкт підприємництва вибирає самостійно, які заходи дозволять усунути його монопольне становище на ринку, у тому числі й реорганізацію. Однак збереження монопольного становища після закінчення встановленого строку (який не може бути менше шести місяців) надає право антимонопольному органу звернутися до суду з вимогою примусового поділу господарюючого суб'єкта (ч. 3 ст. 16 Закону). | |
| Просмотров: 856 | Загрузок: 22 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |