| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Поняття,структура та особливості правового режиму курортних та лікувально-оздоровчих територій
| [ Скачать с сервера (46.4 Kb) ] | 19.01.2013, 01:14 |
| Вступ Курортні території, лікувально-оздоровчі об'єкти та рекреаційні зони використовуються з певною метою, і для них встановлюється особливий режим охорони. Ці природні території і об'єкти, відповідно до вимог Закону «Про курорти», відрізняються за напрямками їх раціонального використання та збереження природних лікувальних ресурсів і оздоровчих властивостей [5] Правовий режим охорони та використання курортних, лікувально-оздоровчих і рекреаційних територій та об'єктів регулюється Земельним, Водним, Лісовим, Повітряним кодексами України, законами «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про курорти», «Про туризм», «Основи законодавства про охорону здоров'я», «Про природно-заповідний фонд», «Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення» та іншими законодавчими актами. Метою даної роботи є проведення аналізу термінів «курорти» та лікувально-оздоровчих територій, а також визначення їх основних рис та особливостей правового режиму. 1. Поняття курортних зон та курорту Одним із типів територій, що підлягають в Україні особливій державній охороні, є курортні та лікувально-оздоровчі території. Ці території вперше було віднесено до системи таких, що підлягають особливій охороні, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Однак детального регулювання відповідних відносин цей Закон не містив. Питанням курортних і лікувально-оздоровчих зон присвячена єдина стаття 62 цього Закону згідно з якою курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей. З метою охорони природних якостей та лікувальних факторів курортних зон, запобігання їх псуванню, забрудненню і виснаженню встановлюються округи їх санітарної охорони. Стаття також встановила заборону в межах курортних і лікувально-оздоровчих зон діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні якості і санітарний стан території, що підлягає особливій охороні. Більш детально питання правового статусу, охоронного режиму, організації функціонального зонування їх територій, управління ними, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання і охорони, а також інші аспекти регулювання відносин стосовно цих об'єктів були згодом визначені Законом України «Про курорти» (2000). Стаття 1 цього Закону визначає основні поняття, даючи, зокрема, орієнтири щодо спільних рис і розмежувальних ознак базових категорій «курорт» і «лікувально-оздоровча місцевість»: 1) обидва типи природних територій виділяються за ознакою наявності на них природних лікувальних ресурсів (мінеральних та термальних вод, лікувальних грязей, озокериту, ропи лиманів, морської води, природно-кліматичних умов), сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань; 2) землі курортів, так само, як і землі лікувально-оздоровчих місцевостей, належать до земель оздоровчого призначення, режим використання яких визначається главою 8 Земельного кодексу України (статті 47-49); 3) розрізняються ці 2 типи територій за ступенем їх освоєності, наявністю відповідної інфраструктури (транспорт, зв'язок, комунальне господарство) для використання природних лікувальних ресурсів у курортів та їх відсутністю (недостатністю для визнання курортом) – в лікувально-оздоровчій місцевості. На сьогодні існує законодавча суперечність стосовно визначення понять «курорту», «курортної території», «лікувальних і оздоровчих місцевостей» як об'єктів правового регулювання та правової охорони, що є наслідком недостатньої розробки цієї проблеми в науковому сенсі. У еколого-правовій літературі України й Росії існують різні підходи щодо їх визначення. Так, російські вчені, по-перше, використовують термін «лікувальних і оздоровчих місцевостей» з метою визначення їх правового статусу у вигляді курорту або лікувально-оздоровчої місцевості; по-друге, відповідно до законодавчих положень Російської Федерації та загальновизнаних точок зору більшості російських вчених під курортами розуміється освоєна і використана з лікувально-профілактичною метою лікувально-оздоровча місцевість, що особливо охороняється, яка володіє природними лікувальними ресурсами і необхідними для експлуатації будівлями, спорудами, включаючи об'єкти інфраструктури, а лікувально-оздоровча місцевість – місцевість, що особливо охороняється, містить лікувальні ресурси та придатна для організації і профілактики захворювань та відпочинку населення. В Україні при визначенні статусу лікувальних й оздоровчих місцевостей спостерігається термінологічна суперечність як на законодавчому рівні, так і в еколого-правовій літературі. При визначенні їх правового статусу за основу беруться не самі місцевості, а природні території, що володіють природними та лікувальними властивостями, або частина цих територій, що отримала назву зон: курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних. Ткаченко Є. М. лікувально-оздоровчі зони включає до складу курорту за умови, що на них створюється інфраструктура, яка надає можливість використовувати природні ресурси для оздоровлення відпочиваючих. Бобкова А. Г. виділяє три терміни: − курорти (місцевості, що мають природні лікувальні ресурси та чинники, мінеральні джерела, запаси грязі, кліматичні та інші умови, придатні для лікування й профілактики захворювань); − курортні зони (природні території, що мають природні курортні ресурси та відносяться до земель оздоровчого призначення, або ж землі, придатні для організації профілактики та лікування. Вони є частиною територій курортів. На них розміщуються природні лікувальні ресурси, споруди для їх використання, санаторно-курортні установи, дома відпочинку і культури, а також підприємства громадського харчування, торгівлі та побутового обслуговування, призначені для обслуговування осіб, які прибули на курорт для лікування і відпочинку); − лікувально-оздоровчі зони (території, що мають виражені лікувальні, оздоровчі ресурси і чинники, які використовуються з метою оздоровлення людей). Закон України «Про курорти» дає наступні визначення поняттям лікувально-оздоровчої місцевості та курортів: Лікувально-оздоровча місцевість – це природна територія, яка підлягає особливій охороні як така, що має природні лікувальні ресурси (мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови), сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. | |
| Просмотров: 2312 | Загрузок: 244 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |