| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Поняття та класифікація ліцензійних договорів.
| [ Скачать с сервера (44.9 Kb) ] | 04.05.2017, 17:18 |
| Ліцензійний договір – це цивільно-правовий договір, згідно з яким одна сторона – ліцензіар – на оплатній основі надає іншій стороні договору – ліцензіату – право на використання об’єктів промислової власності. Результатом укладання та реєстрації ліцензійного договору в Державній службі інтелектуальної власності (далі – Держслужба), яка функціонує при міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України, є видача ліцензії. У ліцензійному договорі зазначають вид ліцензії, сфера використання об’єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об’єкта, територія та строк на які надаються права, тощо) розмір, порядок та строки виплати а використання об’єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови які сторони вважають за доцільне включити у договір. Ліцензія – це дозвіл на використання винаходу або іншого технічного досягнення, який надається на основі ліцензійного договору або судового чи адміністративного рішення компетентного державного органу [2, с.130]. Особливостями об'єктів, права на використання яких передаються згідно з ліцензійними договорами, є: - новизна, що означає їх первинне розроблення, винахід; - офіційне визнання та закріплення, тобто їх власник (ліцензіар) повинен мати на них виключне право власності, а саме - право володіння, користування та розпорядження. Чинне законодавство України досить детально регламентує питання укладення та виконання ліцензійних договорів на такі об'єкти промислової власності: 1) винаходи та корисні моделі - Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (пункти 2, 7 ст. 28), наказ Міністерства освіти і науки України "Про затвердження Інструкції про надання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу прав власності на винахід (корисну модель) та видачу ліцензії на використання винаходу (корисної моделі)" від 16 липня 2001 р. № 521; 2) сорти рослин - Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" (ст. 4, п. З ст. 9), наказ Міністерства освіти і науки України "Про затвердження Інструкції про розгляд та реєстрацію договору про передачу права на патент на сорт та ліцензійного договору про використання сорту" від 16 січня 2002 р. № 24; 3) знаки (міжнародні знаки) для товарів і послуг (далі -- товарні знаки) - Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15 грудня 1993 р. № 3689-12, Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 3 серпня 2001 р. № 576 [8, с.428]. Окрім зазначених вище, до законодавчих актів з питань укладення ліцензійних договорів про передачу прав на використання товарних знаків, національне законодавство включає й міжнародні договори та конвенції. Серед основних міжнародних пра¬вових актів, які регулюють відносини в цій сфері, можна назвати Договір про закони щодо товарних знаків від 27 жовтня 1994 р. (чинний на тери¬торії України з 1 серпня 1996 р.); До¬говір про патентне право; Договір про патентну кооперацію від 1970 р.; Лісабонську угоду про охорону наймену¬вань місця походження, товару та їх міжнародна реєстрація від 1958 р.; Міжнародну конвенцію з охорони но¬вих сортів рослин; Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. (Україна є учасницею з 25 грудня 1991 р.) та Протокол до неї від 28 червня 1989 р. (ратифікований Україною 29 грудня 2000 р.); Паризь¬ку конвенцію про охорону промисло¬вої власності від 20 березня 1883 р. (ратифікована Україною 17 листопада 1999 р.) [6, с. 114-377]. Юридична наука й практика дещо розширяють класифікацію ліцензій порівняно з наданою в законі (виключна, одинична, невиключна). Так, ліцензійні договори, на думку Дмитришина В.С., [1, с.19] можна класифікувати за такими підставами: За обсягом прав, що передаються: - виключні; - невиключні; - повні. За способом охорони: - патентні; - безпатентні; - комплексні. За способами надання ліцензії: - обов’язкова; - відкрита; - примусова; - пакетна; - перехресна. За суб’єктами ліцензування: - особиста ліцензія; - ліцензії підприємств; - ліцензії корпорації (концерну); - ліцензії держав; - субліцензії. Розглянемо більш детально критерії такої класифікації. Класифікація ліцензійних договорів за обсягом прав, що передаються, є однією з основних класифікацій, яка визначає базовий обсяг прав й механізм використання об’єкта ліцензування, що отримує ліцензіат за такими договорами [1, с.19]. Виключна (або, як її ще називають, повна) ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері. Невиключна ліцензія, відповідно, не виключає можливості використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта у зазначеній сфері. За способом охорони класифікуються ліцензії відповідно до того, чи захищений об’єкт інтелектуальної власності охоронним документом, чи з якихось причин така охорона відсутня. Так, патентна ліцензія — це договір про передачу прав на використання об’єктів промислової власності, які компетентний державний орган визнав охороноспроможними і які охороняються відповідним охоронним документом (патентом або свідоцтвом). Різновидом такого договору є ліцензія на розробку. За таким договором ліцензіар надає ліцензіатові право розробляти далі (удосконалювати) об’єкт винаходу. Це відбувається, як правило, в тих випадках, коли ліцензіар не має змоги довести свою розробку до промислового освоєння. Безпатентна ліцензія - це ліцензійна угода щодо об’єктів, які, згідно із законодавством, не є патентоспроможними (комерційна таємниця, ноу- хау), або договір щодо об’єктів промислової власності, на які ще не подані патентні заявки або на які заявки вже подані, але патенти ще не отримані, або на об’єкти, які є патентоспроможними, але права на які правовласник з різних причин не вважає за потрібним реєструвати. Комплексна ліцензія (або гібридна) — це угода, за якою ліцензіат отримує право на використання як об’єктів промислової власності, що захищені охоронними документами, так і тих, які не захищені. У таких договорах, найбільш складних за змістом, кожний об’єкт окреслюється окремо. Яскравим прикладом такого договору є договір комерційної концесії, або договір франчайзингу. За такими договорами, як правило, надаються права на використання знака для товарів та послуг, а також діловий досвід, схеми ведення бізнесу, певні ноу–хау та інша інформація. За способами надання ліцензії вони можуть бути: Обов’язкова ліцензія. Власник патенту зобов’язаний видати ліцензію на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) власнику пізніше виданого патенту, якщо винахід (корисна модель, промисловий зразок) останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватись без порушення прав іншого власника. При цьому надання такого дозволу може бути обумовлено відповідним дозволом власника пізніше виданого патенту, який зобов’язаний дати дозвіл, якщо його винахід (корисна модель, промисловий зразок) удосконалює винахід (корисну модель, промисловий зразок) власника раніше виданого патенту і призначений для тієї ж мети [3, с. 66]. Іншими словами, обов’язкова ліцензія видається у випадку, якщо використання об’єкта власником патенту є неможливим внаслідок того, що в ньому використовується винахід (корисна модель, промисловий зразок) іншої особи, який також охороняється патентом. В такому випадку власник більш пізнього патенту вправі вимагати від останнього надання дозволу на використання його винаходу (корисної моделі, промислового зразка) на договірних умовах. Те ж саме стосується зворотної ситуації, якщо власник пізніше виданого патенту удосконалив винахід (корисну модель, промисловий зразок) власника раніше виданого патенту [1, с.21]. Відкрита ліцензія — це заява власника патенту, яка подається до Держдепартаменту інтелектуальної власності для офіційної публікації. Ця заява відображає волю власника надати будь-якій особі дозвіл на використання запатентованого винаходу (корисної моделі, промислового зразка). За наявності такої заяви особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, укладає з власником патенту не ліцензійний договір (з усіма його реквізитами), а лише договір про платежі. З метою заохочення власників патентів до надання відкритих ліцензій річний збір за підтримання чинності патенту зменшується на 50 відсотків з року, наступного за публікацією такої заяви. Заява про відкрите ліцензування в Україні, на відміну від Патентних законів Російської Федерації та Білорусі, не є безвідкличною, тобто у випадку, якщо ніхто не виявить бажання скористатися відкритою ліцензією, можна подати клопотання про її анулювання. В такому випадку сплата річного збору за користування патентом буде сплачуватись в повному обсязі, починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання. Цей вид зобов’язань можна визначити, за аналогією, як своєрідну оферту, тому до таких договорів припустимо застосовувати всі відповідні правові норми. Примусова ліцензія. Порядок надання примусової ліцензії визначений законодавством і полягає в його реалізації двома шляхами: в адміністративному та судовому порядку. Адміністративний порядок застосовується, якщо цього вимагають суспільні інтереси та інтереси національної безпеки. У такому разі Кабінет Міністрів України має право на відчуження прав на використання винаходу (корисної моделі), промислового зразка чи топографії інтегральної мікросхеми будь-якій юридичній особі без згоди власника на умовах невиключної ліцензії. Таким чином, об’єкт промислової власності може використовуватись тільки в обсязі, визначеному рішенням Кабінету Міністрів України, в якому також вказуються розмір компенсації, що сплачується власникові прав, порядок її сплати та орган, який здійснюватиме контроль за використанням об’єкта промислової власності. Судовий порядок застосовується, якщо винахід (корисна модель, промисловий зразок) не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) було припинено. В цьому випадку будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок), у разі відмови власника патенту від укладання ліцензійного договору, може звернутися до суду (господарського суду) із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) [4]. Якщо власник патенту не доведе, що факт невикористання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) зумовлений поважними причинами, суд (господарський суд) виносить рішення про надання заінтересованій особі дозволу на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка), з визначенням обсягу його використання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власникові патенту. Фактично укладається ліцензійний договір, але його умови визначають не сторони в процесі переддоговірних переговорів, а суд (господарський суд). Пакетна ліцензія, як правило, включає пакет нової та застарілої технологій з метою збільшення вартості ліцензії. Втім, це не виключає можливості передачі кількох актуальних об’єктів промислової власності, пов’язаних між собою. Такі ліцензії видаються на виготовлення виробів, які містять в собі декілька об’єктів інтелектуальної власності. Перехресна ліцензія практикується у випадках, коли партнери не можуть не порушувати прав один одного, а також за великих податків на ліцензійну винагороду. Подібна ліцензія передбачає взаємну поступку прав на використання об’єктів ліцензування. Найчастіше це являє собою обмін патентними ліцензіями, коли кожна із сторін надає іншій права на використання об’єктів, необхідних для випуску певного продукту. Однак необхідно брати до уваги, що коли умови договору про перехресне ліцензування набувають вигляду виключності або монопольного становища на ринку, він може підпасти під антитрестовське чи антимонопольне законодавство, яке має свої особливості в різних країнах. Крім того, компанія повинна знати, що таке ліцензування може завдати шкоду її частці збуту та знизити спонукальні мотиви до винахідництва. До того ж, коли існують розходження у вартості прав, які передаються, або коли одна технологія є значно перспективнішою за іншу, слід робити застереження, які передбачають компенсації. Перехресне ліцензування має значні переваги. Наприклад, воно дозволяє компанії діставати прибутки від запатентованої технології партнера, розвиваючи свободу бізнесу, і надавати споживачам кращу якісну продукцію. Таким шляхом конкуренти мають можливість запобігти великим видаткам на розв’язання спорів між ними про права на інтелектуальну власність [9, с.131]. За суб’єктами ліцензування ліцензійні угоди поділяються в залежності від особи ліцензіата. Так, особиста (або персональна) ліцензія надається особисто ліцензіату та неподільно зв’язана з його особою, власне, з фізичною особою. Така ліцензія не підлягає правонаступництву та є в принципі невідчужуваною. Ліцензіат в силу ліцензії залишається уповноваженою особою навіть у тому випадку, коли припинить діяльність свого попереднього підприємства і розпочне діяльність нового. Не зовсім правильним буде казати про наявність особистої ліцензії лише у випадку, коли ліцензійну угоду укладено з певним суб’єктом – зі змісту самого договору повинно випливати, що ліцензія надана саме тій фізичній особі, якій вона має бути надана. Під ліцензією підприємства мається на увазі дозвіл на виробництво товару під ліцензією на якомусь певному конкретному підприємстві. При цьому, зазвичай, під підприємством розуміється не якась конкретна виробнича лінія, а підприємство у сенсі юридичної особи — суб’єкта господарювання. Для визнання ліцензії такою, що надається підприємству, недостатньо тільки того, що вона видана підприємству, яке має виробничі потужності для виробництва товарів — необхідно, щоб у договорі прямо зазначалось, що ліцензія надана саме цьому конкретному підприємству. Коли протягом терміну чинності ліцензії з підприємством відбулися певні зміни, її чинність буде залежати від різних факторів. Якщо підприємство — юридична особа припиняється, то незалежно від того, мало місце злиття, приєднання, поділ, перетворення чи ліквідація, ліцензія втрачає свою чинність (якщо інше не було передбачено ліцензійним договором), у випадку ж, якщо зміни підприємства не пов’язані зі зміною організаційно-правової форми, назви та інших змін, які потребують внесення змін до державного реєстру (крім зміни юридичної адреси), такі зміни не будуть впливати на чинність ліцензії. Не впливають на неї (якщо, звичайно, ліцензія не була персональною) і зміни у складі засновників підприємства чи зміни його керівництва. Ліцензія корпорації чи, як її ще йменують, ліцензія концерну (не треба плутати з терміном «корпоративна ліцензія», який застосовують деякі правовласники, надаючи дозвіл на користування комп’ютерними програмами) є договором, який містить умову, у відповідності до якої надана ліцензіату ліцензія розповсюджується на усі підприємства, що входять до складу корпорації, концерну чи іншого об’єднання підприємств. В разі укладання такої ліцензії є доречним вносити до умов договору положення про те, які підприємства входять до складу концерну і чи розповсюджується ліцензія на ті з них, які будуть входити до його складу після її надання. Для ліцензіара, який укладає договір з підприємством, що входить до складу об’єднання підприємств, більш доцільно з самого початку вносити до договору усі підприємства, які отримають право на використання об’єкта інтелектуальної власності. Особливо це стосується об’єднань, де підприємства є тісно пов’язаними і використання такого об’єкта іншими учасниками концерну буде більш ніж можливим. Ліцензії для країни - це один з видів ліцензій, які в недалекому минулому були досить поширеними серед країн соцтабору. Зазначений вид ліцензії використовується в міжнародному обороті об’єктів інтелектуальної власності і полягає в тому, що в межах держави одне підприємство займається зовнішньоекономічною діяльністю в сфері придбання прав на такі об’єкти і далі передає їх підприємствам в цій державі, які безпосередньо і продукують товари за цією ліцензією. Так, наприклад, у Радянському Союзі це було виробниче об’єднання «Ліцензіонторг». Як правило, в договір про надання таких ліцензій ліцензіат намагається включити положення, згідно з яким ліцензія є чинною для усіх підприємств певної галузі, які знаходяться на території держави, що, своєю чергою, є не зовсім прийнятним для ліцензіара, оскільки така умова ускладнює ефективний контроль за використанням ліцензії, особливо за обсягами її використання [1, с.22-23]. | |
| Просмотров: 1597 | Загрузок: 70 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |