| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Поняття та класифікація психічних захворювань
| [ Скачать с сервера (147.0 Kb) ] | 27.07.2017, 12:36 |
| 1. Загальні поняття про психічні захворювання. Психічні хвороби є наслідком складних і різноманітних порушень діяльності різних систем організму людини з пе-реважним ураженням головного мозку, особливо його ви-щих відділів. Психічні захворювання (психози) – це порушення психіки, що виявляється в порушеннях сприйняття, пам'яті, мислення, інтелекту, емоцій, волі, загальної поведінки, які виникають при первинному ураженні мозку або вторинному, у зв'язку із захворюванням інших органів і систем. Причини психічних захворювань Причини психічних захворювань досить різноманітні, причому не для всіх хвороб вони встановлені, точне походження деяких із них поки ще не розкрито (шизо-френія, маніакально-депресивний психоз, деякі форми епілепсії). Значне місце серед відомих науці причин психічних захворювань займають гострі і хронічні інтоксикації (отруєння). Серед інтоксикацій перше місце за частотою посідає алкоголь, зловживання яким може призвести до виникнен-ня алкогольних психозів. Психічні розлади викликаються вживанням наркотичних речовин – гашишу, морфію, опію та ін. Бувають іноді психози і від отруєння промисловими та побутовими отрутами (ртуть, свинець, бензин, тетраетилсвинець, чадний газ), а також при неправильному вживанні деяких лікарських препаратів (акріхіну, атропіну, резерпі-ну, гормональних препаратів). Психічні захворювання виникають також внаслідок самоотруєння організму продуктами порушеною обміну речовин (аутоінтоксикація), що виробляються в організмі при порушенні функції ендокринних залоз, атеросклерозі мозку, діабеті, пухлинах, авітамінозах та інших захворюваннях. Багато вчених дотримуються тієї точки зору, що аутоінтоксикація має значення у виникненні шизо-френії. Психічні захворювання можуть виникнути в результаті інфекції, що уражає із самого початку ЦНС (мозок) і викликає менінгіти, менінгоенцефаліти, епідемічні енцефаліти, а також у результаті загальної інфекції (тифи, малярія, грип, післяпологова інфекція й ін.). Психічні порушення викликаються фізичними травмами мозку (пораненнями, струсами, стисненнями і забоями мозку). Іноді психічні захворювання виникають як реакція на соціальне потрясіння та тяжку психічну травму (переляк, тяжке горе і т.д.) – це психогенні причини. Вони можуть стати причиною раптової, гострої, шокової і тривалої хво-роби для окремої конкретної людини, якіщо такі потрясіння стосуються честі, гідності, престижу, сім'ї чи службової кар'єри тощо. Особливо гострі травми пов'язані з загрозою життю особи чи її близьких. Психічні розлади можуть бути обумовлені порушеннями нервової системи плоду у внутрішньоутробному періоді. Ці внутрішньоутробні порушення служать причиною ряду форм уродженого недоумства, а також деяких інших дефек-тів розвитку психіки. Істотна роль у виникненні, розвитку і перебігу певних психічних хвороб належить патологічній спадковості, яка виявляє свій вплив при несприятливих факторах і склад-них умовах життя. Варто сказати, що передаються нащад-кам психічні захворювання, що належать до групи олігофреній. Але ця пряма передача хвороби від батьків дітям спостерігається лише незначної частини психічних захво-рювань. Набагато частіше має місце спадкова схильність, що ре-алізується через вплив різних додаткових несприятливих чинників. Правда, за такої схильності ризик захворювання для близьких родичів хворого, безсумнівно, перевищує се-редню імовірність даного захворювання серед усього населення. Однак загроза захворювання аж ніяк не є фаталь-ною. Ризик захворювання для нащадка збільшується, якщо патологічна спадковість є в обох батьків. Сюди відноситься шизофренія (якщо хворіє один із батьків, імовірність за-хворювання дітей спостерігається в 16,4% випадків, якщо обидва батьки – 33,9% випадків); маніакально-депресивний психоз, деякі форми епілепсії і т. д. Необхідно пам'ятати, що психічні захворювання вини-кають за наявності певних умов, які сприяють їх клінічному прояву. Це можуть бути тривалі розумові чи фізичні перенавантаження, хронічне безсоння, значне ослаблення орга-нізму внаслідок хвороби тощо. 2. Перебіг психічних захворювань. Іноді початок захворювання бурхливий, іноді поступовий, непомітний для оточуючих. Деякі хвороби розвивають-ся швидко і закінчуються повним одужанням. Такими мо-жуть бути окремі алкогольні психози, гострі психози при інфекційних захворюваннях, гострі реактивні стани та ін. При млявому початку захворювання протікає повільно, на-буває хронічного характеру, що призводить до необоротно-го дефекту психіки, а саме до формування недоумства. Іно-ді в перебігу психічних захворювань бувають ремісії – ста-ни, коли цілком або частково зникають симптоми хвороби, а потім ознаки хвороби з'являються знову. Деякі хвороби протікають приступоподібно – циклічно. Наслідок захворювань Може бути повне одужання, поліпшення стану (ремісія). Іноді хвороби є невиліковними, які призводять до деграда-ції особи. 3.Симптоматологія психічних розладів. Діагноз психічного розладу встановлюється в результаті психіатричного огляду особи і не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, мо-ральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов'я-заних із станом її психічного здоров'я. Загальна частина вчення про психічні хвороби є найва-жливішим розділом психіатрії, що знайомить із низкою спеціальних термінів і понять. Симптоматологія має своїм завданням різнобічне ви-вчення окремих ознак психічних захворювань – симптомів і певних їх споріднених об'єднань, що мають закономірні внутрішні зв'язки, – синдромів. Психічні хвороби мають прояв у понад як 300 симптомах і синдромах. З виявлення симптомів і синдромів починається обсте-ження психічно хворих. У клінічній картині симптоми і синдроми трапляються в різноманітних співвідношеннях і варіантах, що вивчаються при діагностиці захворювання. У психічній діяльності людини можна умовно виділити три її сторони, що нерозривно пов'язані між собою: 1) пізнавальну діяльність; 2) емоції, за допомогою яких виявля-ється ставлення людини до навколишніх явищ, до того, що займає її мислення; 3) вольові процеси, що найтіснішим способом пов'язані з діяльністю людини. ІІри всіх психічних захворюваннях у першу чергу виявляються порушення пізнавальної діяльності. Ці розлади виражаються у порушенні процесів сприйняття навколиш-нього світу, порушенні уваги, перебігу уявлень, розладах синтетичної діяльносіі мозку з розвитком маревних ідей і нав'язливих станів, у зниженні інтелекту і розвитку недо-умства. Пізнавальна діяльність людини пов'язана з відчуттями і сприйняттями. Відчуття і сприйняття – це складові елемен-ти об'єктивної істини. Відчуття – це найбільш елементарна реакція мозку, що відбиває окремі властивості, ознаки пред-метів, явищ (колір, запах, форму, розмір). Сприйняття – це більш високий ступінь пізнання навколишнього світу, ніж відчуття; це складний комплекс відчуттів з аналізом і синтезом, з урахуванням свого досвіду, спогадів, уявлень, що полягає у відбитку не тільки окремих ознак предмета, а його цілісності. Сприйняття – це відображення предметів і явищ оточуючої дійсності, що безпосередньо діють на органи відчуття. Уявлення – це слід комплексного відчуття або сприйняття. 4. Класифікація психічних хвороб. З початку розвитку наукової психіатрії пропонувалася безліч класифікацій психічних хвороб, що відбивають різні точки зору щодо природи розладів психічної діяльності. Принципи їхнього групування в основному йшли коріннями в класифікацію хвороб у загальній медицині, але зберігали при цьому свої особливості. Причиною неоднозначного підходу до нозологічної проблеми в загальній медицині й у психіатрії стало насамперед неоднакове співвідношення між порушеннями функції й морфологічних змін в органі або системі органів. Відомий вітчизняний патолог І. В. Давидовський, маючи на увазі соматичну медицину, затверджував, що хвороба - це комплекс патологічних процесів, що дають ті або інші досить характерні й у той же час динамічні клініко-анатомічні картини. На відміну від цього в більшості випадків психічних захворювань клініко-анатомічні паралелі відсутні, і діагностувати психічну хворобу на підставі дослідження неможливо. Таким чином, у психіатричному діагнозі випадає патологоанатомічний критерій, що має важливе значення для диференціації й діагностики хвороб у соматичній медицині. Кожна психічна хвороба, подібно соматичної, несе в собі біологічний радикал: фактор спадковості, патофізіологічні механізми порушень вищої нервової діяльності, безпосередні впливи навколишнього природного середовища. Але психіатрія відрізняється від інших клінічних медичних дисциплін тим, що вона особливо акцентує соціальні відносини людини. Зв'язку людини з навколишнім середовищем, пише французький психіатр Анрі Ей (1900-1977), не обмежуються законами природи, але визначаються культурою, тобто цінностями, які утворять структуру мислячої істоти. Система відносин людини в суспільстві - це не тільки проблема його пасивної адаптації до навколишнього середовища, але і його здатність робити вільні вибори своїх учинків і поводження: я сам вирішую, і це відкриває дорогу до моєї волі. Суть психічної хвороби полягає в тім, що вона обмежує волю діяти за своїм вибором. Пряма й безпосередня залежність психічної патології від культурних цінностей і традицій суспільства, соціальних відносин, етичних і моральних норм веде до того, що загально медичні, клініко-біологічні критерії психіатричного діагнозу часто уступають соціально-психологічним і психопатологічним. Центр ваги в розумінні етіології й патогенезу психічного захворювання зміщається від механізмів впливу зовнішніх природних факторів до індивідуальних властивостей особистості людини в системі суспільних відносин. Відповідно до цим традиційний для загальної медицини етіологічний принцип класифікації хвороб у психіатрії виявляється розмитим, і реалізувати його можливо лише у відношенні до кола типових екзогенних психозів: інфекційних, інтоксикаційних. При гострій і грубій поразці мозкової діяльності в психічній хворобі з усією виразністю виступає етіологічний фактор, установлюються клініко-анатомічні паралелі, і захворювання здобуває всі головні властивості, властивому поняттю хвороби в загальній медицині. Але ті ж екзогенні шкідливості у випадку менш грубого, хронічного впливу на організм людини викликають зміни в психічній діяльності, у яких складно переплітається роль різноманітних видових і індивідуальних його властивостей: спадкоємних, фізіологічних, психологічних, особистісних. В інших випадках ці видові й індивідуальні властивості виступають на перший план і самі стають - причиною психічного захворювання. Урахувати всі ці складні відносини необхідно при встановленні діагнозу. Але часто вони стають перешкодою на шляху діагностики. Недосконалість класифікацій психічних хвороб протягом усього періоду розвитку психіатрії створювало серйозні труднощі відносно однотипної діагностики не тільки в різних країнах, але й у межах однієї країни. І хоча практика лікування, профілактики психічних розладів і організації психіатричної допомоги населенню настійно вимагає поділу різноманітних форм психічної патології по групах, зусилля багатьох поколінь психіатрів у цьому напрямку не привели до встановлення чітких границь психічних хвороб, що дозволяють діагностувати їх одноманітно. Між близькими по своїй природі психічними захворюваннями існують плавні переходи. Ця безперервність (континуум) дозволяла багатьом психіатрам говорити про існування єдиного психозу, у рамках якого можна розрізняти окремі його стадії й варіанти, що характеризуються перевагою тих або інших клінічних проявів. Великий внесок у розробку деяких аспектів теорії психіатричного діагнозу був внесений А. В. Снежневським. На підставі встановлених у медицині загально-патологічних закономірностей він розрізняє в психічних хворобах стійкі психічні зміни, що визначають готовність до психічного захворювання (pathos) і властиво хворобливий процес, динамічне, поточне захворювання (nosos). Клінічним вираженням pathos служать негативні симптоми, що існують у хворого з моменту народження або утворюючий стійкий психічний дефект внаслідок самої хвороби. До них ставляться стійкі аномалії особистості, зниження інтелекту, погіршення якості всіх психічних процесів внаслідок органічної поразки головного мозку, зниження енергії поводження й апатія в результаті перенесеного психічного захворювання, стійка дисгармонія характеру й усього психічного складу хворого. Дефект може бути різко вираженим або незначним, що представляє собою лише із працею помітне тло основних психічних порушень. Але у всіх випадках він відрізняється загальними особливостями: бідністю клінічних проявів з малою кількістю симптомів і стабільністю, практичною необоротністю. Поточний хворобливий процес - nosos - визначається розвитком позитивних (продуктивних) симптомів: невротичних, афективних, маревних, симптомів порушеної свідомості. На відміну від негативних їм властиве багатство й розмаїтість проявів, мінливість, оборотність. Позитивні симптоми визначають приналежність психічних розладів до того або іншого психопатологічного синдрому. Але специфічність віддають синдрому не позитивні, а негативні симптоми. Так, подавлене настрій з думками про самогубство може виникати як у зв'язку зі спадкоємною обтяженістю, так і в результаті склерозу мозкових посудин. Але специфіку депресивному синдрому надає не сам факт зниження настрою, а ті стійкі зміни особистості, на тлі яких воно виникає: в одному випадку шизоїдні особливості характеру із замкнутістю й емоційною холодністю, а в іншому - органічне зниження особистості внаслідок поразки мозкових посудин. У схоплюванні психіатром цілісної картини психічних розладів з їх особливостями позитивні симптоми відіграють роль фігури (гештальта), а негативні - тла, що накладає особливий відбиток на характер синдрому так само, як виконання однієї й тієї ж музичної мелодії оперною співачкою або ансамблем заварних інструментів визначає жанр художнього твору. Нозологічна специфічність психопатологічних синдромів навіть із урахуванням формотворного впливу негативних симптомів є відносною. У точному значенні психопатологічний синдром специфічний не у відношенні до кожної хвороби окремо, а у відношенні до групи психічних захворювань "родинної" етіології. Так, можна говорити про специфічні особливості психопатологічних синдромів при психогенних, , ендогенних захворюваннях. Але спроби знайти диференційно-діагностичні розходження в психопатологічній картині інфекційних психозів малярійної й вірусної грипозної етіології не будуть успішні. Точно так само недостовірним буде диференціальний діагноз пухлини головного мозку й ревматичного енцефаліту на підставі даних одного лише психопатологічного аналізу. Поза загальним клінічним обстеженням, включаючи анамнез захворювання, вивчення розвитку хвороби, даних сомато-неврологічного, лабораторного дослідження, психопатологічний аналіз у більшості випадків не дозволяє переконливо діагностувати хвороба. Це висуває особливі вимоги до загальної клінічного, ерудиції психіатра. Можна сказати, що якщо психіатр - не лікар, то він і не психіатр. В оптимальному варіанті діагноз психічної хвороби, як і будь-який інший діагноз, повинен бути об'єктивним і відтвореним у випадку обстеження того ж хворого іншим лікарем. На жаль, ця мета досягається не завжди. Причиною тому служать не тільки неоднозначні клінічні установки психіатрів різних шкіл і напрямків, але й недосконалість нозологічної системи, що не дозволяє дати відповідь на багато питань при встановленні діагнозу. Прикладом може служити звичайне спостереження в повсякденній клінічній практиці, коли у хворого із церебральним атеросклерозом виникає невротичний розлад. Психопатологічне дослідження виявляє при цьому виражені приблизно рівною мірою симптоми, характерні як для групи психогенних, так і для групи органічних захворювань. Критично настроєний стосовно самого себе психіатр, змушений ставити діагноз, робить це "з нечистою совістю", опираючись не стільки на дані клінічних і лабораторних досліджень, скільки на свої суб'єктивні переваги. | |
| Просмотров: 502 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |