| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
РЕФЕРАТ З ГІГІЄНИ НА ТЕМУ: Проблема макро- і мікроелементозів водного походження. Ендемічний флюороз, ендемічний карієс їх фторопрофілактика
| [ Скачать с сервера (80.8 Kb) ] | 18.04.2017, 17:48 |
| 1.Проблема макро- і мікроелементозів водного походження. Макроелементи Кальцій — один з найважливіших мінеральних елементів харчування. Бере участь в пластичних та обмінних процесах, в формуванні кісткової тканини (в ній зосереджено 99% його загальної кількості), входить до складу клітинних структур, він є обов’язковим компонентом системи підтримання кислотно-лужної рівноваги внутрішнього середовища організму та нормального функціонування багатьох життєво важливих систем. Він необхідний для забезпечення діяльності серця, входить до складу крові, бере участь в процесах її згортання, а також в стабілізації захисних механізмів, які підвищують стійкість організму до хвороб та дії несприятливих зовнішніх чинників. Кальцій належить до речовин, що важко засвоюються. Окрім цього, в харчуванні людини можливі ситуації, які поглиблюють цю обставину. Значною мірою, наприклад, погіршує засвоюваність кальцію надлишок фосфору в їжі та організмі. В зв’язку з цим вчені рекомендують, щоб вміст фосфору в раціоні не перевищував аналогічний показник по кальцію не більше, ніж в 1,5-2 раза. Таким же чином впливає на засвоюваність кальцію високий рівень поступлення з їжею магнію. Оптимальне співвідношення цих елементів (Р:Mg) становить приблизно 1:0,5. Знижує засвоюваність кальцію надлишок калію, надлишок чи недостатність жиру в раціоні. Обмін кальцію характеризується тим, що при недостатньому його поступленні з їжею все одно продовжується його виведення з організму в попередніх обсягах за рахунок його запасів. Зниження його концентрації в крові небезпечне порушеннями функцій нервової системи аж до виникнення судом. При надлишку кальцію в організмі можливі відкладання його в різних органах та тканинах (кальциноз). Найзначимішими та повноцінними джерелами кальцію є молоко та молочні продукти. Всього 100 мл пастеризованого молока приносять в раціон 128 мг кальцію. В жирному молочно-кислому сирі його міститься 150 мг%, в нежирному — 120. Тверді сири за вмістом кальцію переважають всі інші продукти харчування (1000 мг% та більше). Непогане джерело кальцію — багато рибних продуктів (особливо частикова риба). В хлібі, борошняних виробах та крупі кальцію дуже мало (20-30 мг%), мало його й в горосі (55 мг%), тому з цих продуктів він погано засвоюється. Мало кальція в курячих яйцях (55 мг%, в одному яйці — 20-22 мг, переважно в жовтці), овочах і фруктах. Серед овочів дещо виділяється салат (77 мг%) та капуста (48 мг%), але цей кальцій добре засвоюється. Дорослій людині необхідно 800 мг кальція на добу. Підвищеної його кількості потребують вагітні та матері, що годують грудьми (1500-2000 мг), діти шкільного віку та підлітки (1100-1400 мг). Фосфор — життєво необхідний мінеральний елемент харчування, сполуки якого є всюдисущими в організмі компонентами та активно беруть участь в обмінних процесах. В тілі дорослої людини міститься 600-900 г фосфору (переважно в кістках у вигляді фосфату кальцію). Органічні фосфати — справжні акумулятори енергії, забезпечують перебіг всіх життєвих процесів в організмі. Вони необхідні для скорочення м’язів, забезпечення біохімічних процесів в мозку, нормального функціонування нервової системи, м’язів, печінки та ін. органів. Велика пластична роль фосфору. Він бере участь в побудові молекул важливих ферментів, нуклеїнових кислот, є обов’язковим компонентом систем підтримання кислотно-лужної рівноваги в організмі. Нестача фосфору в організмі найчастіше пов’язана з незбалансованістю харчування. Зокрема, цьому сприяє надлишок кальцію при дефіциті білків і вітаміну D. Проявляється це втратою апетиту, апатією, зниженням розумової і фізичної дієздатності, похуданням. Надмірне надходження фосфору в організм буває при тривалому переважанні в харчуванні м’ясних, рибних і зернових продуктів. Особливо небезпечним є надлишкове споживання цього елементу для дітей перших місяців життя при вигодовуванні їх коров’ячим молоком, де вміст фосфору в 5-7 раз вищий, ніж в жіночому, і співвідношення його з кальцієм не є оптимальним. Надлишок фосфору у дорослих порушує всмоктування кальцію з кишечника, гальмує утворення активної форми вітаміну D, зв’язує частину кальцію в крові, що призводить до його виведення з кісток і відкладання солей кальцію в нирках і кровоносних судинах. Основними джерелами фосфору для людини є тваринні продукти — м’ясо, риба, яєчний жовток, молочнокислий сир, твердий сир, які добре засвоюються. З зернових і бобових сполуки фосфору засвоюються погано (фітини), бо в кишечнику людини відстуній фермент, що розщеплює їх. Вплив дріжджів, що містять фітазу, в процесі випічки хліба, а також замочування круп і бобових перед кулінарною обробкою покращують засвоєння фосфору. Добовою нормою фосфору для дорослої людини є 1-1,5 г. Потреба в ньому збільшується при фізичному навантаженні, вагітності (до 3 г), годуванні грудьми (до 3,8 г). Звичайний раціон харчування, за рідким виключенням, повністю забезпечує потреби організму в цьому елементі. Однак, компетентність в цьому питанні не є зайвою. Вміст його в продуктах, що найчастіше вживаються, такий: сир голландський — 544 мг на 100 г їстивної частини продукту, крупа гречана — 298, горох — 329, яйце куряче — 215, сир молочнокислий — 216, тріска — 208, хліб житній — 174, яловичина — 188, картопля — 58, капуста — 31, яблука — 11 мг. Магній — один із життєво важливих мінеральних елементів харчування. В організмі дорослої людини його є близько 25 г (переважно в складі кісткової тканини). Фізіологічне значення магнію велике. Він потрібний для вивільнення енергії вуглеводів при їх окисленні в організмі, бере участь в нормалізації збудливості нервової системи, сприятливо діє на функціональний стан м’язів серця та його кровопостачання, має антиспастичну та судинорозширюючу дію (що використовується в лікувальній практиці), стимулює рухову функцію кишечника та жовчевиділення, сприяє виведенню холестерину з організма. До ознак, що характеризують нестачу цього елементу в організмі, належать емоційна нестійкість, дратівливість, схильність дітей до судомних станів. Дослідники вважають, що нестача магнію є однією з причин високого рівня серцево-судинних захворювань в ряді регіонів з «м’якою» водою. При тривалій нестачі магнію в організмі спостерігається посилене відкладання солей кальцію в стінках артеріальних судин, серцевому м’язі і нирках. Надлишок в їжі жиру і кальцію гальмують засвоєння магнію. Оптимальне засвоєння його відбувається при співвідношенні кальцію і магнію, близькому до 1:0,5. Деякі географічні райони відрізняються підвищеним вмістом магнію в довкіллі і відповідно в місцевих продуктах харчування. В цих районах реєструється набагато нижча захворюваність злоякісними новоутворами, що стало поштовхом до вивчення ролі магнію в протипухлинному аспекті. В той же час надлишок солей магнію в крові супроводжується виникненням наркотичного стану (магнезійний наркоз), який може зніматися введенням солей кальцію. Добова потреба в магнії для дорослої людини становить 400 (300-500) мг. В харчуванні людей похилого віку рекомендується збільшення кількості цього елементу, особливо при атеросклерозі, ішемічній хворобі серця та гіпертонії. Високим вмістом магнію вирізняються продукти рослинного походження. Щодо цього в першу чергу можна назвати пшеничні висівки — 438 мг на 100 г їстивної частини продукту, вівсяну крупу — 116, абрикоси, квасолю, чорнослив — 102-109. Дещо менше його в гречаній та перловій крупі, горосі, хлібі, кропі, салаті (51-100). В м’ясних та молочних продуктах, картоплі, яблуках магнію небагато. Як правило, звичайний раціон людини забезпечує добове надходження цього елементу разом з їжею в кількості не менше 200-400 мг, певна його кількість надходить також із питною водою. Тому при нормальному функціонуванні шлунково-кишкового тракту нестача магнію в організмі — досить рідке явище. На практиці частіше дефіцит магнію може бути в результаті тривалих проносів, а також при алкоголізмі. Мікроелементи. Марганець. Молібден. Селен. Хром. Кремній. Нікель. Фтор. Стронцій. Марганець — мікроелемент, досить поширений в навколишньому середовищі — ґрунті, воді, харчових продуктах. В організмі дорослої людини він переважно накопичується в тканинах мозку, підшлунковій залозі, нирках, бере участь у формуванні та функціонуванні цих органів та відповідних систем. Засвоєння марганцю в кишечнику коливається від 37 до 63 % від його вмісту в їжі, причому високий вміст в ній кальцію та фосфору знижує всмоктування марганцю. В крові він зв’язується з особливим транспортним білком-глобуліном, в сполуці з яким і виявляє свою біологічну активність. Фізіологічне значення та біологічна роль марганцю досить значні. Він стимулює процеси росту, необхідний для підтримання функцій відтворення, утворення кісткової та нормального функціонування сполучної тканин. Встановлена участь марганцю в процесах кровотворення, при цьому ефективність його дії проявляється в комплексі з іншими кровотворними мікроелементами — міддю, кобальтом, залізом. Важливою стороною біологічної дії марганцю є попередження за його участі шкідливої для здоров’я тривалої затримки жиру в печінці і зниження вмісту цукру в крові. Недостатність марганцю в організмі може виявлятися похуданням, дерматитом, нудотою, блювотою. Фізіологічна потреба людини в марганці становить 5-10 мг на добу. Він міститься в багатьох продуктах тваринного і рослинного походження, найбільше його в злакових, бобових (0,5-5 мг на 100 г їстівної частини), в чаї і каві (1,3 мг в одній чашці). Молібден. На даний час відомо 15 молібденовмісних ферментів, три з яких зустрічаються в тваринному організмі. Це альдегідоксидаза, ксантиноксидаза і сульфітоксидаза. Молібденовмісні ферменти утворені, як правило, декількома субодиницями, мають два атоми молібдена та додаткові простетичні групи (молібдоптерин, ФАД, Fe, гем, Se). Генетичний дефект сульфітоксидази в людини характеризується вираженими аномаліями мозку, розумовою відсталістю, ектопією кришталика та підвищеним виділенням із сечею сульфітів, S-сульфоцистеїна і тіосульфата при помітно зниженому вмісті сульфатів. Молекулярна основа цієї патології невідома. Можна вважати, що вона настає в зв’язку з накопиченням токсичних кількостей сульфітів в одному із критичних органів, або ж через відсутність сульфата, необхідного для утворення сульфоліпідів, білків і дрібних молекул. Важкі патологічні порушення при цьому дефекті свідчать про незамінність модібдену для організму людини. Селен. Явища специфічної недостатності селену включають некроз і фіброз підшлункової залози в курчат, облисіння, пошкодження стінок кровоносних судин, катаракту, затримку росту та порушення репродуктивної функції в щурів. Роль селена в патології людини була встановлена після опису селенодефіцитної кардіоміопатії в Китаї (хвороба Кешена), а також явищ недостатності селену при повному парентеральному харчуванні. Характеристика селенодефіцитних захворювань встановлюється лише в останні роки. Має інтерес також антибластична дія селену та його здатність протидіяти токсичному впливу важких металів. Рівень селену в хворих із злоякісними новоутворами набагато нижчий 1,63 мкмоль/кг порівняно з нормою (1,72 мкмоль/кг). За розрахунками, контингент людей з низьким вмістом цього мікроелемента має в 2 рази більший ризик захворіти раком, ніж люди з високим рівнем селену в організмі. Особливо сильні кореляційні зв’язки виявлені між низьким рівнем селена та раком шлунково-кишкового тракту та простати. Хром. При нестачі хрому в тварин і людини можуть бути такі ознаки: зниження толерантності до глюкози, підвищена концентрація інсуліну в крові, глюкозурія, гіперглікемія натще, затримка росту, зменшення тривалості життя, підвищення концентрації тригліцеридів та холестерину в сироватці крові, збільшення числа атеросклеротичних бляшок в аорті, периферичні нейропатії, порушення вищої нервової діяльності, зниження здатності до запліднення та числа сперміїв. Потреба людини в хромі коливається, за наявними даними, в межах 50-200 мкг на добу. В той же час в загальноприйнятій дієті міститься 33-125 мкг хрому, а для осіб похилого віку навіть 5-115 мкг. Особливо бідні на хром високоочищені продукти харчування, такі як цукор-рафінад (3,85 мкмоль/кг), пшеничне борошно тонкого помолу та спечений з нього хліб (2,7 мкмоль/кг). Якщо врахувати, що цукор, окрім цього, посилює втрати хрому з організму, то можна допустити, що в людській популяції є значні групи осіб, які зазнають нестачі цього елементу, насамперед особи похилого віку. Кремній. Щоденна потреба організму в кремнії становить 20-30 мг кремнезему. З їжею та водою за добу потрапляє 3,5 мг, з повітрям — 15 мг. Організм людини засвоює за добу 9-14 мг кремнію, що відповідає його кількості добового виведення із сечею — 9 мг. Засвоєння кремнія з їжі, багатої на клітковину, майже в 2 рази вища, ніж з їжі, яка бідна на неї. Як свідчать балансові досліди на тваринах, майже весь кремній, що поступає з їжею, проходить транзитом через травний тракт та виводиться з калом, а та кількість, що всмокталась через травний тракт, виводиться з сечею. Кремній насамперед необхідний для формування основної речовини кісток і хрящів, хоча може брати безпосередню участь в процесі мінералізації кісткової тканини. Фізіологічна роль кремнія при цьому зв’язана переважно з синтезом глікозаміногліканів та колагену. При репаративних процесах в кістковій тканині відмічено збільшення (часом в 50 разів) вмісту цього мікроелементу. Нікель. Біологічна дія цього мікроелемента вияснена ще недостатньо, але наявна інформація свідчить про його важливість. Відмічена, зокрема, участь нікеля в стимулюванні процесів кровотворення, його висока здатність посилювати окисні процеси в тканинах. В організмі нікеля найбільше в печінці, підшлунковій залозі, гіпофізі, що свідчить про його активну участь в функціонуванні цих важливих органів. За літературними даними, надлишок нікеля в грунтах, а отже, і в складі їжі, є можливою причиною підвищеної захворюваності рогівки (кератити) у людей і тварин (овець). Остання обставина не раз використовувалася геологами в розвідувальних роботах як ознака знаходження на невеликих глибинах покладів нікелевих руд. Оптимальна норма споживання нікеля для людини не встановлена. В той же час відомо, що в умовах середньої смуги загрози надлишкового його споживання не існує. В зв’язку із високою біологічною активністю має інтерес інформація про харчові продукти, що містять його в найбільшій кількості. Це горох (659 мкг на 100 г продукту), крупа гречана — 536, вівсяна — 360, квасоля — 275, гриби сушені — 195, цибуля ріпчата сушена — 139 та ін. Багатий на нікель порошок какао (до 884 мкг). Фтор. Уявлення про фтор, як про один з мікроелементів, найчастіше пов’язані із захворюваннями зубів, оскільки саме фтор бере активну участь в процесах їх розвитку, формування дентину та зубної емалі. Він має також важливе значеня в кісткоутворенні, має відношення до нормалізації фосфорно-кальцієвого обміну. В добовому раціоні людини, як правило, міститься близько 2,5 мг фтору, що й визнано нормою. При оптимальному вмісті його у воді (0,5-1,2 мг/л), водний шлях надходження фтору в організм визнаний основним й перевищує харчовий майже в 4 рази. При цьому потрібно мати на увазі, що води поверхневих джерел мають досить низьку концентрацію цього мікроелементу (0,3-0,4 мг/л), в артезіанських водах, які контактують з породами, що містять фтор, вони можуть сягати великих величини (до 20 мг/л і більше). Для організму в однаковій мірі несприятливі як надлишок, так і нестача надходження цього мікроелементу. При систематичному вживанні питної води з надлишком фтору у людини розвивається ендемічний флюороз. Для нього характерне ураження зубів (крапчастість емалі), при якому спочатку на зубах з’являються непрозорі крейдоподібні білі плями, які збільшуються, емаль забарвлюється в темно-жовтий або коричневий колір, легко руйнується. Такі зуби спотворюють прикус, відрізняються тендітністю і передчасно стираються. Наслідком споживання надлишку фтору може бути також зниження обміну фосфору і кальцію в кістковій тканині з появою у важких випадках кістяних відкладень на ребрах, трубчастих кістках, кістках тазу і окостенінням зв’язок і суглобів. Надлишок фтору негативно відбивається на всіх ланках обміну речовин: порушуються вуглеводний і білковий обмін, пригнічується тканинне дихання, посилюються процеси гальмування в центральній нервовій системі. Окрім ендемічного відомий промисловий флюороз серед робітників алюмінієвої і магнієвої промисловості і у виробництві хімічних добрив. З тими ж наслідками можливе нагромадження фтору в грунтах при використанні фосфорних добрив з підвищеним вмістом цього елементу. Профілактика флюорозу полягає передусім в обмеженні надходження фтору з водою в районах з його підвищеним вмістом. Дефіцит фтору в організмі зумовлює виникнення карієсу зубів — хронічного захворювання, розвитку якого сприяють також нераціональне харчування, несприятливі умови праці, побуту та інші фактори. В 100 г борошна міститься 0,25-0,7 мг фтору, що з врахуванням широкого споживання цих продуктів робить їх важливим джерелом фтору для організму. В овочах і листяній зелені фтору міститься від 0,01 до 0,4 мг%, в ягодах і плодах дещо менше. Багаті ним листя чаю (10-20 мг%), петрушка (0,6 мг%), салат, шпинат, капуста (0,8-1 мг%). Морська риба містить до 0,15, м’ясо — до 0,6 мг% цього елемента. Добова потреба людини у фторі становить 2-3 мг. Стронцій належить до групи мікроелементів специфічного спектру дії. Разом з молібденом, фтором та іншими мікроелементами він визначає витривалість зубної тканини до розвитку карієса, але основна його роль — участь в процесах утворення кісткової тканини. Корисно знати, що між стронцієм і кальцієм існують конкурентні взаємовідносини: при вживанні їжі, багатою на кальцій (переважно це молочні продукти), стронція в організмі затримується менше і навпаки, раціон з низьким вмістом кальцію сприяє його нагромадженню. Особливу небезпеку має надходження з їжею радіоактивного ізотопу стронція, що має тривалий період піврозпаду і є джерелом постійного опромінення організму. Аварія на Чорнобильській АЕС поставила дану проблему в ряд дуже актуальних для населення багатьох регіонів. При значному надходженні в організм стронцій активно витісняє з тканин кальцій і цинк, що, як вважають, лежить в основі захворювання стронцієвим рахітом в районах з високим вмістом цього мікроелементу в грунтах і воді. Для даної форми хвороби характерним є порушення процесів кісткоутворення в період формування скелету. Зовні це виявляється низькорослістю, непропорційною тілобудовою з нормальним тулубом і дуже короткими кінцівками, особливо нижніми. У тварин це захворювання зумовлює ламкість кісток, а також специфічні зміни і розм’якшення довгих трубчастих кісток, що призводить до їх викривлення. При нормальному вмісті стронцію в грунті, і отже, в продуктах харчування, потреба в ньому повністю задовольняється за рахунок різноманітності раціону. 2.Ендемічний флюороз,енднмічний карієс їх фторопрофілактика Флюороз - Ендемічне захворювання, обумовлене інтоксикацією фтором в результаті споживання питної води з його підвищеним змістом. Одним з найбільш ранніх ознак флюорозу є ураження зубів. Фтор широкопоширений в природі. Найчастіше фтор зустрічається у вигляді фторидів в поєднанні з металами. Найбільша кількість його в мінеральних джерелах. Фтор є важливим біологічним елементом, який виконує фізіологічну функцію в організмі. Він входить до складу всіхорганів людини, але в основному міститься в кістках і зубах.Доросла людина в добу отримує в середньому 05-11 мг фтору з продуктами харчування та 22-25 мг з водою. Майже у всіх харчових продуктах міститься більша або менша кількість фтору. Особливо багато його вморській рибі (осетрина, сардини, далекосхідна навага, оселедець, кілька), м'ясних продуктах (баранина, печінка, яловичий і свинячий жир, кістковий мозок), а також у жовтку курячих яєць і деяких рослинах (жито, пшениця, капуста, буряк, чай та ін.) Концентрація фтору у фруктахпорівняно низька. Характерно, що фтор, що міститься в харчових продуктах, засвоюється гірше, ніж фториди, розчинні у воді. Чим більше фтору в питній воді, тим частіше зустрічається флюороз і рідше - карієс. Флюороз в першу чергу проявляється на різцях верхньої щелепи іпремолярах, рідше - на різцях нижньої щелепи і молярах. Встановлено, що більша частина фтору, що надходить в організм, виділяється нирками і потовими залозами, а менша частина затримується в організмі. 3.Ендемічний зоб його етіологія,профілактика Ендемічний зоб — основний наслідок нестачі йоду в довкіллі. Тому впродовж тривалого часу зоб вважався єдиним проявом такого стану. На сьогодні доведено, що, крім зоба, дефіцит йоду має також інший негативний вплив на здоров’я людини. Термін «ЙДЗ», або «розлади, спричинені нестачею йоду» (iodine deficiency disorders — IDD), використовується для позначення всіх несприятливих впливів дефіциту йоду на ріст і розвиток організму, насамперед на формування мозку дитини.Ці захворювання зумовлені зниженням функціональної активності ЩЗ у відповідь на дефіцит йоду. Очевидно, що найбільш несприятливі наслідки виникають на ранніх етапах формування організму, розпочинаючи з внутрішньоутробного періоду й завершуючи віком статевого дозрівання. Основний етіологічний чинник цієї патології — недостатність йоду в біосфері — практично незмінний, тому профілактика ЙДЗ і контроль за йодною забезпеченістю населення в регіонах з йододефіцитом є постійною медико-соціальною проблемою.В Україні проблема ЙДЗ упродовж останніх років значно загострилася. Це пов’язано як із ліквідацією попередньої системи профілактики ЙДЗ, що ґрунтувалася на масовому використанні йодованої солі, так і з помітним зменшенням у харчуванні населення частки продуктів, відносно багатих йодом. У всіх обстежених на сьогодні регіонах країни встановлений дефіцит йоду в харчуванні. Йодний дефіцит притаманний також областям України, які постраждали внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС. Нестача йоду зумовила підвищене накопичення радіоактивного йоду в ЩЗ у значного числа жителів (особливо в дітей) і вважається чинником підвищеного ризику розвитку онкологічних захворювань.Народження розумово неповноцінних дітей — найфатальніший наслідок дефіциту йоду. Доведено: якщо у 10–15 % населення збільшена ЩЗ, відповідно знижуються індекси, що характеризують інтелект особи. У зв’язку з цим медико-соціальне та економічне значення нестачі йоду в Україні (а більша частина її території є йододефіцитною) полягає в істотній втраті інтелектуального, освітнього і професійного потенціалу нації.Причини йододефіцитних захворювань. Йод — необхідний елемент для нормального росту й розвитку тварин і людини. Цей леткий галоген за кольором його пари назвали грецькою мовою iodes, тобто фіолетовий. В організмі людини він присутній у невеликій кількості (15–20 мг), а його кількість, необхідна для нормального розвитку, становить лише 100–150 мкг на добу.У процесі еволюції Землі значна кількість йоду була змита з поверхні ґрунту льодовиками, снігом, дощем та занесена вітром і ріками в море. Йод випаровується з поверхні моря (океану) в атмосферу, концентрується й з опадами повертається знову в землю. Маємо, таким чином, замкнутий цикл. | |
| Просмотров: 2889 | Загрузок: 54 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |