| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Симуляція психічних розладів
| [ Скачать с сервера (63.0 Kb) ] | 06.01.2013, 23:35 |
| Серед симулянтів переважають особи з повторними правопорушеннями, соціально і педагогічно занедбані, а також характерологічно деформовані умовами тривалої ізоляції у специфічному мікросередовищі. Це пояснюється великою поінформованістю таких осіб у практиці призначення і здійснення судово-психіатричної експертизи. Симулятивна поведінка найчастіше спостерігається у підслідних, ніж у засуджених. Це пояснюється напруженістю і невизначеністю слідчої ситуації, що активізує захисні тенденції особистості. Симуляція у осіб, що перебувають під слідством, може виникати на будь-якому етапі, але найчастіше з'являється під час взяття під варту, пред'явленні обвинувачення, при ознайомленні з матеріалами справи чи під час судового розгляду. У засуджених симулятивна поведінка найчастіше з'являється при зміні режиму утримання, відмовленні в достроковому звільненні тощо. Велике значення мають характерологічні особливості особистості — здатність до наслідування, перевтілення, багата уява, навіюваність і водночас витримка, цілеспрямованість. Способи та форми симуляції. Існує два способи симуляції: 1). симуляція самого психічного захворювання, коли своїм поводженням і висловленнями намагаються відтворити патологічний стан психіки (якого немає і не було). Іноді для цього приймаються спеціальні лікарські засоби, тимчасово викликають стан, який може справити враження психічного захворювання; 2). симуляція анамнезу, коли симулюють повідомляють неправдиві відомості про нібито мав місце в минулому патологічному стані (часто підкріплені підробленими документами й вигаданими відомостями і вигаданими відомостями спеціально проінструктованих рідних). Останнім часом, як показує судово-психіатрична практика, частіше сполучаються обидва способи. У залежності від часового фактору симуляцію поділяють на три варіанти: 1). попередню, тобто симуляцію, що проводиться в період, що передує вчинення злочину з метою ввести оточуючих в оману, що злочин скоєно в стані психічного захворювання; 2). інтрасимуляцію, здійснювану в момент вчинення злочину для приховування істинних мотивів; 3). нарешті, постсимуляцію, що здійснюється після вчинення правопорушення з метою ухилення від відповідальності. Найбільше часто в судово-психіатричній клініці спостерігається останній варіант. Симуляція психічних розладів визнається активним варіантом творчості індивіда, проте багато в чому залежить і від інших елементів системи, учасників даної «гри»: 1). співкамерників, які не тільки першими подають особі ідею симуляції, навчають основам поведінки, а й виступають у ролі «незацікавлених» третіх осіб, які «помічають» і починають «побоюватися» нелогічного, непередбачуваного сусіда; 2). адвокатів, які у фарбах описують вигідність того чи іншого «захворювання» для подальшого вирішення кримінальної справи; 3). родичів симулянта, які заздалегідь інструкції та при необхідності повідомляють вигадані відомості про святкувався минулої неправильну поведінку підекспертного. Особи, які симулюють психічні розлади, активно намагаються донести до адресата свою «симптоматику», переконати в ній, тому змушені підкреслювати її, повторювати, проявляти активність. Симулянти намагаються домогтися найбільшої переконливості в зображенні «хвороби» звідси спостерігається нагромадження симптоматики, відстоювання перед експертом своїх заяв, ігнорування їх безглуздості. Нарешті, більшість симулюють втомлюються в ході симуляції, тому часом дозволяють собі «вийти з ролі», відпочити і перемкнутися. Вибір форми симуляції визначається поширеним у широких колах населення поданням про психічні захворювання, змістом медичної літератури й установками судово-психіатричної експертизи, і тому змінюються з часом. Якщо в минулому найчастіше симулювали судомні напади, у 30-ті рр.. - Маревні синдроми, потім афективні розлади й слабоумство, то в 60-і рр.. переважні форми симуляції були іншими. В останні десятиліття знову відзначається ріст числа випадків симуляції з пред'явленням «маревних» ідей, різних за структурою і змістом. Висловлюються найчастіше «ідеї переслідування», «впливу» (апаратами, променями, гіпнозом), іпохондричного характеру (твердження про невиліковне захворювання, найчастіше про «рак»). Нерідко пред'являються й більше продумані, ретельно підготовлені й розроблені ідеї винахідництва. Піддослідні заявляють, що тривалий час зайняті розробкою «наукових проблем», винаходять нові двигуни, способи лікування невиліковних захворювань і т.п. Всі ці висловлювання звичайно підкріплюються відповідними малюнками, схемами, кресленнями й записами. Характерний зв'язок цієї продукції з минулим досвідом особистості, її інтересами, захопленнями і схильностями. Серед нових форм симулятивної поведінки з'явилися твердження про спілкуванні з космосом, НЛО, пред'явлення скарг на внутрішні голоси, вказівки на розлади мислення («порожнеча в голові», «відсутність» і «обриви» думок), а також на переживання, що відзначаються при синдромі психічного автоматизму («навіювання думок», «щось штовхає, змушує»). Ці висловлювання зазвичай повторюються у більшості підекспертних в однаковій, одноманітній формі. | |
| Просмотров: 1286 | Загрузок: 144 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |