| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Традиційна будівельна техніка українців
| [ Скачать с сервера (39.5 Kb) ] | 16.05.2017, 15:55 |
| Застосування тих чи інших конструкцій в народному будівництві є одним з основних факторів, що впливає на формування планувальної організації, об’ємно-просторової композиції та архітектурно-художнього рішення сільського житла. Особливо велику роль при цьому відіграють стіни, конструктивне рішення яких залежить передусім від будівельних матеріалів, що застосовуються для їх спорудження. Необхідно зазначити, що стіни будинків в Україні будувалися так: з дерева - 9,7%; з глини - 24,9%: з каміння - 6,3%; з цегли - 0.4%. У північних, лісових районах України, а також гірських районах Карпат, основним будівельним матеріалом для стін було дерево. У лісостепових, менш багатих на ліс районах, крім дерева, використовували глину. В південних, степових районах, де ліс був в основному привозним, дефіцитним матеріалом, стіни будували переважно з глини або з природного каменю. В народному житлі застосовувались глинобитні, глинолитні, глиновалькові та саманні конструкції стін. Будівництво дерев'яних будинків ведеться з колод хвойних і листяних порід. Матеріал повинен бути сухим , без гнилі , тріщин , що не зараженим грибком або жуком-деревоїдом . Колоди для стін повинні мати в висівок діаметр від 18 до 40 см. Колоди в зрубі укладаються одне на інше ( «в кліть» ) , а в кутах з'єднуються «в чашу» – з виступаючими кінцями колод , – або «в лапу» (або «в зуб» ) – без виступу, – а також іншими з’єднаннями. Один ряд зрубу називається вінцем. Перший (окладної) вінець кладуть із більш товстих колод. Вінці згуртовують між собою в паз , який вибирають з нижньої сторони кожної колоди . Ширина паза , залежно від кліматичних умов, коливається від 13 до 15 см. Краща форма паза – півколо, гірша – трикутник. Для утеплення пазів використовуються як традиційні теплоізоляційні матеріали – мох, лляна пакля, повсть. Щоб надати стінам стійкості, при будівництві будинку вінці між собою зміцнюють вставними шипами висотою 12-15 см, розташовуючи їх через 1,5-2 м по довжині й у шаховому порядку по висоті зрубу. У простінках шипи встановлюють один над іншим (не менше двох). Висихання деревини й ущільнення закладеного в пази утеплювача рубані стіни в перші 1-1,5 року після будівництва будинку просідають , що досягає 1/20-1/30 первісної висоти зрубу. Тому якщо висота приміщення повинна бути в чистоті 3 м, то при рубці зруб треба робити на 15-20 см вище. Глибина гнізд під шипи також робиться на 1,5-2 см більше довжини шипів. Над віконними і дверними отворами дерев'яної будови залишають спеціальний зазор на осідання, рівний 1/20 висоти отвору . Цей зазор заповнюють теплоізоляційним матеріалом, а після осідання в нього вставляють брусок і конопатять . Стійкість рубаних стін великої протяжності досягається розміщенням внутрішніх капітальних стін «перерубами» на відстані не більше 6,5 м при діаметрі колод 22 см і 8,5 - при діаметрі 25 см. При великих відстанях між внутрішніми стінами зовнішні стіни підсилюють стисками або коротишами. У кутах стіни з'єднують різними способами. По довжині колоди з'єднують прямим шипом. Глинобитні стіни будуються переважно у центральних, глинолитні - у східних, а глиновалькові - у західних районах півдня, а також в значній частині лісостепової смуги України. Глинобитні стіни споруджуються із суміші глини, що має природну вологість, та солом’яної січки. Ця суміш укладається в опалубку шарами невеликої товщини і ретельно трамбується. Для спорудження глинолитних стін в опалубку укладається шар м’ятої соломи, що заливається потім рідким розчином глини і також трамбується, перевага цих конструкцій б їх міцності і хороших теплотехнічних даних, недолік - велика усадка стін після висихання. Вертикальну опалубку потім забирають після висихання стін. Цікавий спосіб захисту нижньої частини глиняних стін від надмірного зволожування зустрічаємо у селі Пиків Калинівського району. По периметру стіни обкладаються вертикально поставленими шиферними листами. На верхньому стику шиферу зі стіною прибивається рейка. Маємо приклад, коли з практичних міркувань змінюється художня трактовка стіни. Глиновалькові стіни мають два варіанти конструктивного рішення – звичайні глиновальки і глиновальки «в ялинку». В першому випадку застосовують досить великі вальки з глиносолом'яної маси, які укладаються поперек стін рядами, щільно один до одного. Звисаючі частини вальків зовні і зсередини обтискують дошкою вниз таким чином, що вони закривають собою нижній шар вальків. Для спорудження стін із глиновальків у «ялинку» використовують вальки менші за розміром. Кожний шар вальків укладають на стіни – не горизонтально, а під кутом в 45°, при цьому два сусідніх шари мають нахил в різні боки. Така конструкція стіни із глини з’явилась у народному будівництві на початку XX ст. і набула широкого розповсюдження з 20-30-х років. Саман – невеликий блок із глиносолом’яної маси. Як будівельний матеріал він широко застосовується в народному житлі південних районів, а також західної частини лісостепової смути. Основною перевагою саманних стін перед іншими конструкціями із глини є те, що бонн досить швидко просихають (бо саман попередньо висушується) і дають відносно невелику усадку. Зручність такої конструкції полягає також у тому, що заготовки саману можна зробити поступово, заздалегідь висушити його. Значним недоліком стін із глини, в тому числі із саману є те, що під впливом атмосферної вологи, вони сиріють, внаслідок чого зазнають досить значної деформації. Щоб уникнути цього, в південних районах стіни з саману після їх осідання часто облицьовують цеглою, іноді – лише нижню частину стіни (до рівня вікон), а часом – усю стіну. Звичайно будинки з такими стінами були міцнішими і теплішими, але й дорожчими, тому будували їх здебільшого заможні селяни. Зовні і всередині стіни вирівнювали глиною, змішаною з половою. Робили це руками, тому форми були округлені. Зовні стіни оздоблювались пілястрами, часом фігурними формами. Пластична обробка фасадів підкреслює та виявляє конструктивну схему стіни. Витончені пілястри., що відповідають стійкам каркасу, надають архітектурному вирішенню житлових будинків яскраву самобутність та архітектурну довершеність . На характер пластичного оздоблення стіни вирішальний вплив мають будівельні матеріали та типи штукатурки. Пластика глиняної штукатурки не дозволяє робити великі виноси окремих декоративних елементів та чіткої їх профіліровки. Пластика в даному випадку дрібна та нечітка. В зв’язку з цим застосовують додаткові декоративні засоби, використання яких підвищує Виразність пластичної обробки. До таких засобів відносять колір, рельєфну орнаментику, настінні розписи чи елементи орнаментальної фактури. Вміле використання різноманітних декоративних засобів створює змови, при яких архітектурна пластика стіни стає ведучим мотивом декоративно - мистецького вирішення народного житла. У народному будівництві широко застосовується також природний камінь (переважно вапняк). В південних районах житло споруджують здебільшого із черепашнику. а на Поділлі та ряді західних районів - із шильного вапняку. Черепашник застосовують у вигляді пиляних блоків, інші види природного каменю – у вигляді буту. В більшості випадків стіни з каменю штукатурять, лише в окремих районах стіни будинків мають природну фактуру каменю. Не дивлячись на регіональні особливості, матеріали, із яких зводились стіни, як правило, залишались малоякісними. Лише незначна кількість селянських хат будувалась з цегли, каміння, саману. Найгіршими із санітарно-технічного боку були хати, зведені з хмизу, основу яких складав пліт, обмазаний зовні та зсередини глиною, а також глинобитні (мазанки). Ці хати досить легко промерзали взимку і робили помешкання холодним та вогким . | |
| Просмотров: 596 | Загрузок: 8 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |