Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Воскресенье, 26.09.2021


Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты

ТРАГЕДІЯ І ПОДВИГ НАРОДУ У ВІЙНІ 1941—1945 рр.
[ Скачать с сервера (116.5 Kb) ] 08.02.2018, 10:13
Друга світова війна, що вже вирувала в Європі, невмо¬лимо наближалася до кордонів СРСР. Спроби повернути чи принаймні відтягнути криваву бійню шляхом заграван¬ня з агресором та поступок йому мали протилежні наслід¬ки. На світанку 22 червня 1941 р. Німеччина без оголошен¬ня війни напала на Радянський Союз.
Плануючи і здійснюючи вторгнення в СРСР, Гітлер ста¬вив своєю метою втілити у життя віковічну мрію пан¬германістів— захопити безмежні й багатющі східні тери¬торії, населення їх частково винищити, а решту — уярми¬ти. Таким чином йому вдалося б розв'язати надзвичайно гостру для Німеччини, що прагнула світового панування,
потребу в колоніальних володіннях. Водночас виношу¬вався намір знищити існуючий в СРСР суспільний лад, комуністичну ідеологію.
Відповідно до ретельно розробленого плану завоюван¬ня СРСР — так званого плану «Барбаросса» — війна мала закінчитися швидким розгромом Червоної армії. Для вторгнення у територіальні межі Радянського Союзу Німеччина та її союзники — Італія, Румунія, Угорщина, Чехо-Словаччина, Фінляндія — зосередили вздовж його західного кордону 190 дивізій, куди входило 5,5 млн. солда¬тів і офіцерів, добре озброєних новітньою бойовою техні-кою. З цих військ було утворено три групи армій — «Північ», «Центр» і «Південь». Причому на напрямках головних уда¬рів німецькі війська мали 6—8-разову перевагу перед ра¬дянськими, яких на західному кордоні налічувалося 170 ди¬візій і 2 бригади (2680 тис. чоловік).
Дуже важливе місце у планах німецького командуван¬ня відводилося захопленню в найкоротші строки України з її величезними сировинними ресурсами і родючими зем¬лями. Цим самим Гітлер та його кліка намагалися поси-лити воєнну економіку Німеччини, створити вигідний плац¬дарм для швидкої перемоги над СРСР і досягнення сві¬тового панування. За планом «Барбаросса» в Україну вдерлися 57 дивізій і ІЗ корпусів групи армій «Південь». Їм протистояли 80 дивізій Київського та Одеського воєнних округів, перетворених після початку війни у Південно-За-хідний та Південний фронти. Концентрація в республіці цього найчисленнішого радянського військового угрупован¬ня пояснюється вказівкою Сталіна про те, що у випадку війни саме південний захід буде головним напрямком удару німецької армії. Співвідношення у бойовій техніці тут також було на користь радянських військ. Якщо у групі армій «Південь» налічувалося 850 танків, 16000 гармат і. 1300 літаків, то у військах Південно-Західного і Південного фронтів відповідно — 5625, 17000 та 2700 (щоправда, танки і літаки новітніх конструкцій тут становили не більше 20%).
Більшість радянських з'єднань виявилися недостатньо укомплектованими матеріальною частиною. Так, 41-й тан¬ковій дивізії за штатом належало мати 63 танки КВ та 210 Т-34, а їх відповідно було 5 і 2. Зате застарілих ма¬шин Т-26 та ХТ у дивізію прибуло втричі більше, ніж перед¬бачалося штатним розкладом. До того ж запасними части¬нами наявна у дивізії техніка була забезпечена лише на 40—45 %.
Перебіг подій на радянсько-німецькому фронті відра¬зу ж набрав несприятливого для Червоної армії характеру. У перший день війни в смузі Південно-Західного фронту бомбовому удару було піддано 66 аеродромів і виведено з ладу 579 літаків. До участі в бойових діях залишалися при¬датними лише 359, які були змушені перебазуватися на ти¬лові аеродроми. Уже на шосту годину цього трагічного дня аеродроми радянських ВПС мали вигляд страхітливих кладовищ понівеченого і розплавленого металу, серед яко¬го безсилі зарадити тому, що сталося, в розпачі блукали поодинокі фігури вцілілих льотчиків. Як розповідав вете¬ран війни А. Лаврентьєв, напередодні війни поблизу Ста¬ніслава нашвидкоруч був збудований військовий аерод¬ром. На ньому встигли розмістити 315 літаків. Причому ма¬шини були розмонтовані — знято зброю, злите пальне. Льотний склад відпущено на добу в місто на відпочинок. Коли ранком льотчики прибігли на свій аеродром, всі 315 літаків було знищено ворожою авіацією.
Несподіванкою для радянських воїнів були німецькі по¬вітряні десанти, причому озброєні танкетками, які транс¬портувалися літаками. Ветеран війни Г. Лобас згадує про такий випадок, що стався на п'ятий день війни. «Ми в ліс побігли. А танкетки й піші німці — за нами. Як різонули з кулеметів та автоматів. Притиснули нас вогнем в цьому лісі і пішли на повний зріст. Ми лежимо. А стріляти боя¬лися, та й гвинтівки не у всіх були...Відбиватися й гадки не було. Ми бачили, що прийшла сила, проти якої з трьохлінійкою та саперною лопатою не попреш. Заходять до лісу, як до себе додому. Гукають:«Рус швайн!» і стусанами піднімають наших солдатів, їхні гвинтівки тут же об дерево розбивають...Вишикували полонених у колону — попереду танкетка, позаду танкетка — і пішки погнали до станції. Хто па¬дав — поранений, знесилений чи просто спіткнувся — під¬вестися вже не давали. Стріляли або чавили танкет¬кою».
Тим часом з місць боїв надходили бадьоро-оптимістичні рапорти, як наприклад той, що його «підмахнув» началь¬ник управління політпропаганди Київського особливого військового округу бригадний комісар Михайлов: «Мо-ральний дух військ округу високий. Особливий склад сповнений грізної ненависті до німецького фашизму... Всі сили й засоби військ округу обрушені на ворога, знищуючи його там, де він перетнув кордон». Такого роду «інфор¬мація» у стилі кращих пропагандистських зразків тогочасу не могла не дезорієнтувати вище керівництво, відір¬ване від реалій життя.
Між тим про дійсний стан речей можна судити з розпо¬відей полонених червоноармійців. Рядовий 20-го артполку 70-ї стрілецької дивізії А. Аристов свідчив: «Політрук ска¬зав, що про війну з Німеччиною не може бути й мови, бо з нею укладено мирний договір». З допиту з'ясувалося, що за час служби танків він ще не бачив. Рядовий 70-ї стрілецької дивізії X. Надевашвілі на запитання, що го-ворив політрук перед атакою, відповів: «Він сказав, що кожний німець капіталіст, що він товстий і в нього треба стріляти» і т. ін.
Другого воєнного дня, згідно з директивою № 3 Ставки Головного Командування, відданою без урахування обста¬новки, що склалася на фронті, перейшли в контрнаступ у районі Луцьк—Рівне—Броди з метою розгрому 1-го танкового угрупування ворога вісім мотомеханізованих корпусів. Тиждень тривала ця перша танкова битва ра¬дянсько-німецької війни. Втрати радянських військ, озбро¬єних переважно машинами застарілих типів,.співвідноси¬лися з втратами противника як 20:1. З 4200 танків у них залишилося тільки 737.
Таким чином, опинившись уже на середину липня 1941 р. практично без літаків і танків, радянські війсь¬ка були приречені на відступ. На цей час із 170 дивізій діючої армії на радянсько-німецькому фронті боєздатність. зберігали тільки 70. Червона армія втратила за перші три тижні війни 850 тис. чоловік, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Німецькі танкові клини, з автоматниками на броні й щільно прикриті з повітря авіацією, захопили Луцьк, Львів, Чернівці, Рівне, Станіслав (нині — Івано-Франківськ), Тернопіль, Проскурів (нині—Хмельниць¬кий), Житомир і вийшли на підступи до Києва, Одеси, інших життєво важливих центрів республіки.
У цій вкрай скрутній обстановці, коли настрої паніки та розгубленості панували в армії, знаходилося чимало бійців і командирів, які виявляли мужність і стійкість в опорі ворогові. Першими прийняли удар прикордонники, які намагалися затримати фашистів до підходу головних сил Червоної армії. Однак мотомеханізовані колони противника, рухаючись на схід, обминали прикордонні за¬стави.
Проте непоодинокі факти героїзму воїнів Червоної армії не могли істотно вплинути на несприятливий роз¬виток подій на фронті.
Особливо тяжкими для Радянського Союзу були перші півтора роки війни. В цей час повною мірою виявилася непідготовленість до неї Збройних Сил СРСР, які протягом тривалого часу зазнавали негативного впливу з боку дик-таторського режиму Сталіна. Ситуація, що складалася, була справді парадоксальною, її й сьогодні важко збагну¬ти. Адже, з одного боку, за майже чверть століття ціною величезних зусиль і жертв радянському народові вдалося створити об'єктивні передумови для відбиття будь-якої агресії: збудовано потужну оборонну промисловість, знач¬но збільшено чисельність Збройних Сил. А з другого,— че¬рез недалекоглядність і упертість Сталіна, який, «замкнув¬ши на собі» всю владу в країні, на власний розсуд ви¬рішував корінні питання, пов'язані з її обороною, ці пере¬думови не були реалізовані належним чином.
Фатальну роль у непідготовленості Радянського Союзу до війни відіграла сліпа віра Сталіна в радянсько-німець¬кий пакт про ненапад від 23 серпня 1939 р., у домовленості про спільні дії з Гітлером. Тільки цим, очевидно, й можна пояснити таке становище: полум'я війни палахкотіло вже поблизу самих кордонів СРСР, а воєнна мобілізація про¬мисловості своєчасно проведена не була, зокрема.неви¬правдано повільно впроваджувалися у виробництво різ¬номанітні зразки першокласного озброєння, створені у великій кількості напередодні війни вітчизняними вченими та конструкторами. За кілька місяців до нападу Німеччини на СРСР без будь-яких підстав з виробництва було знято 45-мм і 76-мм протитанкові гармати, протитанкову руш¬ницю, протитанкову гранату. Заступник наркома оборони маршал Радянського Союзу Кулик всіляко гальмував впровадження в армії автоматичної стрілецької зброї, яка, мовляв, «є зброєю поліцейського».
Прорахунки й упущення передвоєнного періоду були такими серйозними, що їх не змогли компенсувати вжиті урядом країни для її безпеки заходи, навіть такі, як сфор мування протягом 1939 по червень 1941 р. 125 нових диві¬зій. В результаті досить численна й за кількісними пара¬метрами непогано озброєна Червона армія виявилася не-підготовленою до відбиття нападу ворога — «колосом на глиняних ногах», як назвав її Геббельс. Війська, яких не вистачало для того, щоб протистояти агресії, були до то¬го ж скупчені впритул до західних кордонів, що полегшило противникові реалізацію його тактики: стрімке розсічення на частини, оточення та знищення радянських військ. Не¬дарма 16 червня І941 р. на нараді військового керівництва «рейху» Гітлер підкреслив: «Росіяни зосереджені на самому кордоні. Це найкраще, чого ми могли сподіватися. Якби вони були розсіяні у глибині країни, вони б станови¬ли більшу небезпеку».
Будівництво на новому західному кордоні лінії оборон¬них укріплень виявилося досить складною справою і затяг¬нулося. Водночас надійні ще упріплення на старому кор¬доні були напередодні нападу агресора за наказом Гене¬рального штабу залишені армією і демонтовані. Це далося взнаки вже через кілька днів після початку війни, коли радянські війська дістали наказ відступити до старого кор¬дону і затриматися там.
Боєздатність Збройних Сил СРСР серйозно ослабили масові репресії проти їх командного складу. З армії в 1937—1938 рр. було усунуто понад 40 тис. командирів і ко¬місарів — 20 % їх загальної кількості. Висока питома вага серед них належала представникам вищого команд¬ного складу. При.чому від репресій найбільше постраждав Київський військовий округ. Армія втратила визначних теоретиків воєнної науки, таких, як Тухачевський, Єго-ров. Якір та ін. Радянська військова доктрина стала предметом політичних маніпуляцій. Репресії в армії, масові призначення на керівні посади в ній висуван¬ців (серед них лише 7 % мали вищу військову освіту) при¬звели до приниження авторитету і ролі командного складу, послаблення дисципліни у військах. Абсолютна більшість командирів полків була буквально напередодні війни при¬звана із запасу і мала нечітке уявлення про те, як управля¬ти військами в бою.
Ці та ряд інших причин і прорахунків, дезорієнтуючих вказівок нашаровувалися одне на одне і, зрештою, були увінчані глибокою помилковою оцінкою щодо ступеня без¬посередньої загрози агресії з боку Німеччини. У переддень війни радянське керівництво мало у своєму розпорядженні численні достовірні відомості про підготовку Німеччиною нападу, навіть про його точну дату. За тиждень до початку війни один з найкращих радянських розвідників Р. Зорге передав з Токіо до Москви шифровку: «Війну буде розпоча¬то 22 червня». Однак Сталін, який на цей час остаточно по¬вірив у власну непогрішимість, виявив до цієї та подібної інформації дивовижну легковажність і необачність. Він, не замислюючись, відкидав її, оскільки вважав, що Гітлер не наважиться на агресію, доки не розгромить Англію. Ось як «вождь» відгукнувся на інформацію Р. Зорге: «Знайшовся тут один... який у Японії завів собі заводики і публічні будинки і зволив повідомити навіть дату німецького напа¬ду — 22 червня. Накажете і йому вірити?»
Наслідком такої недалекоглядної позиції була заборо¬на вживати будь-які застережні заходи,-щоб, мовляв, «не провокувати конфлікту з Німеччиною». Було навіть забо¬ронено привести війська у повну бойову готовність і зайня¬ти смугу передпілля без «особливого наказу», якого так і не надійшло. Отже, можна твердити, що хоч у стратегіч¬ному розумінні (для вищого керівництва) раптовості аг¬ресії не було, для військ і населення напад став цілковитою несподіванкою, що викликала у них стан шоку.
Драматичний характер подій на фронті ще більше ус¬кладнювався через розгубленість і потрясіння Сталіна у зв'язку з тим, що трапилося. Ранком 22 червня він не дав згоди на свій виступ із зверненням до народу (його зробив Молотов) і навіть відмовився спочатку було від поста голови Ставки Головнокомандування. Більше того, є дані, що такий стан тривав у Сталіна аж до 28 червня (коли впав Мінськ), що в найвідповідальніший перший воєнний тиждень не могло не спричинитися до кризи стратегічного керівництва збройною боротьбою народу. Це виявилося насамперед у тому, що основоположні державні заходи, які визначали характер життя й діяльності суспільства у воєнний час, з'явилися із значним запізненням: директив¬ний лист ЦК ВКП(б) партійним та державним властям прифронтових районів прийнято лише на 8-й день війни;Державний Комітет Оборони утворено на 9-й; а Сталін, нарешті, виступив перед народом аж на 12-й день війни, коли німецькі війська вже заглибилися на радянську тери¬торію на північному заході майже на 500 км, на заході — на 600 км і на південному заході — на 350 км.
Отямлюючись від потрясіння, викликаного зухвалим нападом ворога, країна збирала сили для відсічі. Гасло перших тижнів війни: «Все — для фронту, все — для пере¬моги'» відповідало найзаповітнішим настроям мільйонів людей. Фашистська агресія спочатку не усвідомлювалася в суспільстві як смертельна загроза самому його існуван¬ню. Переоцінка сил і можливостей Червоної армії у сполу¬ченні з недооцінкою воєнного потенціалу й агресивних на¬мірів Німеччини, що мали місце у вищих ешелонах керів¬ництва Радянського Союзу, позначилися й на настроях населення. Почувши приголомшливу звістку про напад Німеччини, люди підбадьорювали себе тим, що, мовляв, довго війна не триватиме, що «могутня і непереможна» Червона армія швидко розгромить агресора і за тиждень-другий здобуде Берлін. Та вже на початку липня, читаючи «між рядків» (за звичкою сталінських часів) зведення Радінформбюро, дедалі більше людей почали розуміти, що війна—це лихо катастрофічних масштабів, яке на¬довго вдерлося в їхнє життя.
Разом з тим у суспільстві зростало усвідомлення того, що у війні з Німеччиною йдеться про найголовніше— честь і незалежність своєї Батьківщини. Отож, відсіч агресорові було сприйнято як всенародну справу. Війна проти смертельного ворога — німецького фашизму — ді¬стала всенародне визначення як «Велика Вітчизняна», «священна».
Зусилля мільйонів людей у війні не на життя, а на смерть мали бути належно зорганізовані і спрямовані. Зробити це мусила єдина політична сила тогочасного суспільства — Комуністична партія. Вона уособлювала сталінську ко¬мандно-адміністративну систему, яка остаточно утверди¬лася і зосередила у собі всю владу в країні. Парадокс істо¬ричної ситуації полягав у тому, що система, яка внаслідок численних кричущих прорахунків та помилок поставила країну перед безоднею, мусила тепер, в умовах найгострі-шої воєнно-політичної кризи, «явити чудо» — своїми нещадними, тоталітарними методами врятувати її від за¬гибелі.
Першочергового значення набувало зміцнення Зброй¬них Сил. Втрати, яких вони зазнали, були дещо компен¬совані масовими патріотичними вчинками людей. Так, в Україні водночас з мобілізацією на фронт більш як двох мільйонів жителів республіки (з них понад 200 тис. добро¬вольців) за прикладом Москви і Ленінграда з числа тих, хто не підлягав призову до армії, створювалися форму-вання народного ополчення та винищувальні батальйони для охорони прифронтового тилу. В основному силами цивільного населення та ополчення здійснювалося будів¬ництво більш як 4 тис. км оборонних ліній та багато вій-ськових споруд. З добровільних внесків громадян було створено фонд оборони країни. Розгорнувся справді масовий патріотичний рух за подання шефської допомоги пораненим воїнам, їхнім родинам, дітям, які залишилися без батьків.
Становище Червоної армії ускладнювала жорстока таємна війна, розв'язана в її тилу німецькими спецслуж-бами. Ось що доповідав своєму військовому керівництву начальник розвідки та контррозвідки вермахту адмірал Канаріс: «У розпорядження штабів німецької армії передано численні групи агентів. Вони використовують росій¬ське обмундирування і, діючи на відстані 50—300 км пе¬ред фронтом наступаючих німецьких армій, повідомляють по радіо про концентрацію радянських військ, стан шляхів, порушують зв'язок, знищують командний склад Червоної армії». Відповідні радянські органи приділяли велику увагу убезпеченню тилів діючої -армії. Другою піс¬ля указу про мобілізацію була постанова Раднаркому СРСР «Про начальників охорони військового тилу» від 25 червня 1941 р. Перед ними ставилося завдання бороть¬би проти ворожої агентури, якою було нашпиговано при¬фронтові райони, очищення тилів від біженців, охорона шляхів сполучення, ловіння дезертирів. Однак в умовах бе-ріївщини цей загалом правильний захід, до якого більшою чи меншою мірою вдавалися уряди й інших воюючих країн, набрав звичних потворних форм масових і нерідко необ¬грунтованих репресій. Вже 22 червня 1941 р. у районах, що могли стати ареною бойових дій, за наперед заготовле¬ними списками розпочалися і тривали кілька тижнів масові арешти «сумнівних». Органи держбезпеки піднімали слід¬чі справи тих, хто раніше був репресований і відбув по¬карання. Нашвидкоруч фабрикувалися нові звинувачен¬ня', і невдовзі після того військові трибунали влаштовували у дворі тюрем «суди». Підсудним задавали одне-два запитання і, навіть не чекаючи відповіді, тут же виносили вирок, переважно смертний. Причому, щоб справити на¬лежне враження на населення, про його виконання поде¬куди оголошувалося у місцевій пресі.
Під час відступу радянських військ під впливом загаль¬ної паніки або ж через відсутність транспортних засобів ув'язнених на строк більше трьох років, тобто «політич¬них», не вивозили в глиб країни, а розстрілювали на місці. У Луцькій в'язниці у такий спосіб було «знешкоджено» З тис., у Кіровоградській — 12 тис. засуджених. Сотні в'яз¬нів загинули у тюрмах Львова, Києва, Харкова та інших міст. Масові розстріли відбувалися в селах Валуйки на Харківщині, Биківня під Києвом, Дем'янів Лаз поблизу Станіслава. Серед загиблих були відомі представники української інтелігенції, наприклад артисти М. Донець і І. Юхименко, поет В. Свідзінський, професори К. Студин-ський, П. Франко та багато інших. Водночас спеціальним указом Верховної Ради СРСР від 12 липня 1941 р. у місце¬востях, де було оголошено воєнний стан, позбавлялися покарання і звільнялися з тюрем особи, засуджені на стро¬ки до трьох років за так звані «побутові» злочини. Незаба¬ром з цієї «п'ятої колони» окупанти рекрутуватимуть поліцаїв та інформаторів гестапо.
Період з липня по вересень 1941 р. в Україні був ней¬мовірно тяжким для Червоної армії, яка в нерівних кро¬вопролитних боях робила відчайдушні спроби затримати просування броньованих фашистських полчищ. Багато її підрозділів і частин потрапляли в оточення, втрачали зв'язки з вищим командуванням, сусідніми частинами, далеко не всім вдавалося з боями вирватися з оточення. Більшість гинула або потрапляла у ворожий полон. На¬магання Ставки опанувати обстановку на місцях не давало належного ефекту. Інколи накази «зверху» лише свідчили про нерозуміння справжнього становища, у якому опини¬лася діюча армія. Такою, наприклад, була директива вій¬ськам: при відступі бойову техніку закопувати в землю.
Трагічні картини 1941 р. і досі тривожать пам'ять ве¬теранів. Один з них, полковник у відставці П. Коваленко, згадував про те, свідком чого був на Південному фронті в серпні 1941 р.: «Діється щось неладне. Відступаємо, все відступаємо, без кінця відступаємо. Всі дороги, ліси й пе¬реліски забиті військами, що відходять. Армія починає втрачати обличчя, організація порушується... Розпоря¬дження і накази, що суперечать одне одному, сиплються як з рогу достатку. Відчувається якась загальна розгубле¬ність і розпач: цілковита безпорадність... По тилах веш¬таються маси червоноармійців, які вільно чи мимоволі від¬билися від своїх частин». Цими гіркими, але правдивими словами П. Коваленко описав один з перших великих «кот¬лів», у який в серпні 1941 р. потрапили війська Південного фронту в районі Умані, поблизу с. Підвисоке. Ліс, де зібра¬лися рештки знекровлених 6-ї та 12-ї армій, наскрізь прострілювався противником з усіх видів зброї. Воїни залишалися без продовольства, було багато поранених, знесилених від нескінченних боїв. У ніч з 19 на 20 серпня генерал Огурцов організував прорив кільця оточення, але він закінчився невдачею. Те, що ще вчора могло вва¬жатися військом, перетворилося на натовп військово¬полонених.
Ставка Верховного Головнокомандування, Генераль¬ний штаб, командування напрямками й фронтами вживали всіх можливих заходів для переформування та зміцнення боєздатності частин і з'єднань. Проте, незважаючи на контрудари радянських військ, ворог продовжував, хоч і дещо повільнішими темпами, ніж у червні, просуватися в глиб території СРСР. В Україні вирішальні бої розгорнулися на житомирсько-київському напрямку. Мужньо три¬малися захисники Києва, оборона якого тривала з 11 лип¬ня до 26 вересня 1941 р., та Одеси -— з 5 серпня до 16 жовт¬ня 1941 р.
Категория: Рефераты | Добавил: opteuropa | Теги: магістерська, курсач, курсова, КОНТРОЛЬНА, лабораторна робота, скачати доповідь, дипломн, доповідь з права., курсовая работа, скачать реферат
Просмотров: 184 | Загрузок: 6 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно