| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Види представництва в господарському праві та процесі
| [ Скачать с сервера (52.5 Kb) ] | 05.04.2017, 14:04 |
| Інститут представництва в господарському процесі є однією з форм реалізації гарантованої Конституцією України правової допомоги і захисту прав і законних інтересів осіб. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язується або має право вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України). Більшість вчених поділяють думку, що інститут судового представництва бере свої витоки з епохи Стародавнього Риму. Особливе місце у римській системі захисту прав громадян займали відносини між особою, інтереси якої представляють, та представником – юристом, діяльність якого здебільшого мала практичний характер. Такі правовідносини базувались на засадах непрямого представництва, сутність якого зводилась до того, що представник діяв від свого імені, тим самим не створюючи для довірителя жодних прав і обов’язків. Залежно від того, яким чином (від чийого імені) діяли представники в Стародавньому Римі виділяли два його різновиди: 1) пряме – діяли від власного імені, та 2) непряме – діяли від імені особи, яку представляли. Особливого значення набувало пряме представництво, яке допускалось, зокрема у випадках, коли: - це допускалось статутом юридичної особи; - доручення виходило від посадової особи державного органу; - доручення виходило від приватної особи. О. А. Підопригора та Є. А. Харитонов пропонують ще одну класифікацію представництва за римським правом залежно від підстави виникнення: 1) обов’язкове – на основі закону; 2) добровільно-примусове – на змішаних підставах та 3) добровільне – на підставі угоди, в основі якої лежить воля сторін. Добровільне представництво набирає популярності у період домінанту в якості діяльності прокуратора – представника хазяїна дому, який керує справами за його дорученням, а добровільно-примусове представництво було досить поширеним у період імперії, на прикладі представництва від імені юридичних осіб, представництва рабом інтересів хазяїна на підставі преторського едикту тощо. Становлення інституту професійного представництва в судах можна пов’язувати з падінням Давньоруської держави, що призвело до того, що її територія опинилась під владою сусідніх держав та підпадала під регулювання джерел права відповідних держав, зокрема Литовських Статутів. Важливим для розвитку інституту процесуального представництва став Третій Литовський Статут 1588 р., що встановлював два види представництва в судах: 1) представництво з повними процесуальними правами; 2) представництво в якості помічника сторони. На сучасному етапі розвитку суспільних відносин, наукові розробки по дослідженню питання представництва зводяться до поділу його на: 1) представництво, яке ґрунтується на договорі; 2) представництво, яке ґрунтується на законі; 3) представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті (статутне). Особа представника процесуально заміщує юридичну особу, яку він представляє. Враховуючи, що юридична особа в будь-якому випадку набуває прав і несе обов’язки (зокрема, процесуальні) через свої органи, вона не може брати участь у справі інакше ніж через представника. Тільки через представника у справі беруть участь особи, яких у правовідносинах представляють їхні законні представники. У випадку, коли прокурор або юридичні особи звертаються до господарського суду із позовними заявами з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, ці особи мають право на призначення власних представників, незалежно від участі у справі представників осіб, що звернулись до господарського суду з позовом. Договірне, або добровільне представництво виникає за волею особи, яку представляють і яка визначає особу представника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі нотаріально посвідченої довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою юридичною особою, уповноваженою на це установчими документами, та скріплюється печаткою юридичної особи. При оформленні довіреностей представників сторін (третіх осіб) сторонам (третім особам) необхідно враховувати норми ст.ст. 22, 26, 27 ГПК України про права і обов’язки. Тобто, у довіреності повинні чітко і повно викладатись права, якимми сторона у справі наділила представника (всіма правами, передбаченими ст. 22 ГПК України чи окремими правами). При цьому, помилковим є зазначення у довіреності такого формулювання представництва як «представляти інтереси» без зазначення конкретних дій. У провадженні у справах про банкрутство громадяни – фізичні особи, зокрема ті, що не є суб’єктами господарювання, можуть виступати як кредитори щодо боржника. У разі коли громадянин – кредитор уповноважує інших осіб здійснити представництво в судовому процесі у справах про банкрутство, нотаріально посвідчена довіреність, крім прав сторони, передбачених ст. 22 ГПК України, може містити і перелік тих прав, якими наділений кредитор за Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Різновидом добровільного є комерційне представництво, хоча в науковій літературі можна зустріти виокремлення комерційного представництва в окремий вид. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Згідно ст. 295 Господарського кодексу України комерційним представником може бути лише суб’єкт підприємницької діяльності. Головна особливість комерційного представництва полягає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом допускається одночасне комерційне представництво різних сторін правочину. Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю. Оскільки комерційне представництво є підприємницькою діяльністю, договори доручення, що укладаються сторонами з комерційним представником, мають оплатний характер. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами. Представництво, яке виникає на підставі закону та адміністративного акту є обов’язковим, оскільки воно встановлюється незалежно від волі особи, яку представляють, тому іноді, статутне представництво називають різновидом законного. Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають законним. Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження представника безпосередньо визначаються законом. Законодавство встановлює перелік осіб, які не можуть бути представниками у справі в силу специфіки їх основної професійної діяльності, несумісною з іншими видами діяльності, проте ці особи можуть бути представниками у випадку здійснення ними законного представництва. Представництво, при якому повноваження представника виникають з адміністративного розпорядження особи, яку представляють або з акта органу юридичної особи, являє собою представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок видання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на посаду, пов’язану із здійсненням представницьких функцій, зокрема з укладенням угод. Юридичну особу за посадою може представляти її керівник. Інші особи, які є штатними працівниками юридичної особи, можуть бути її представниками, якщо вони діють в межах, визначених законодавством чи установчими документами цієї юридичної особи. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, надають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Таким чином, право на представництво юридичної особи пов’язане не з конкретною фізичною особою, а з наявністю акта органу управління юридичної особи, котрим ця юридична особа наділяє посадову особу повноваженнями вчиняти певні юридичні дії. Законодавство оперує також поняттям «повноважний представник юридичної особи», яким визнається особа, якій згідно з наказом або розпорядженням керівника юридичної особи надані (передані) повноваження щодо здійснення конкретних дій. | |
| Просмотров: 1053 | Загрузок: 17 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |