| Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты |
Возз'єднання західноукраїнських земель з УРСР
| [ Скачать с сервера (76.5 Kb) ] | 20.02.2018, 12:01 |
| У результаті Великого Жовтня, рево¬люційної боротьби трудящих усіх народів колишньої Російської імпе¬рії вперше в історії була утворена суверенна держава українського народу — Українська Радянська Соціалістична Республіка. Та з допо¬могою США й Антанти реакційні кола Румунії загарбали Північну Буковину і придунайські землі, під владою панської Польщі опинилася Західна Україна, а на Закарпатті запанувала чехословацька буржуазія. Отже, частина споконвічних українських земель залишалася за межа¬ми УРСР. На загарбаних територіях, 3/4 населення яких становили українці, був встановлений жорстокий колоніальний режим. Переважна біль¬шість українців жила в селах, але понад чверть з них були безземель¬ними, майже третина мала мізерні наділи. Переслідуванням піддавалися українська мова і культура. Біль¬шість населення була неписьменною. Закривались українські культурно-освітні заклади, офіційно заборонялося вживати такі слова, як «Укра¬їна», «українець». До цього слід додати ще і соціальне та політичне безправ'я, відсутність, по суті, медичної допомоги. У пошуках кращої долі тисячі й тисячі людей подавалися до країн Північної та Південної Америки, Африки й аж до Австралії. Інші ста¬вали на шлях протесту проти існуючих порядків, проти гноблення й несправедливості, на шлях боротьби за своє соціальне й національне визволення, за возз'єднання з Радянською Україною. Pеволюційно-визвольну боротьбу трудящих західноукраїнського регіону очолювали партійні організації Галичини, Буковини та Закарпаття, насамперед Комуністич¬на партія Західної України (КПЗУ), створена в 1919 р. (до 1923 р. нази¬валася «Комуністична партія Східної Галичини»). Вона ввійшла до складу Компартії Польщі (КПП), однак її діяльність була нерозривно пов'яза¬на з КП(б)У. У 20—30-х роках боротьба трудящих західноукраїнських земель за своє соціальне і національне визволення, за возз'єднання з Радян¬ською Україною значно активізувалася. Одні за одним відбувалися робітничі й селянські страйки, проходили демонстрації, в яких брали участь також інтелігенція, службовці, пенсіонери, представники інших соціальних верств населення. Кульмінацією революційних виступів на Західній Україні були барикадні бої львівського пролетаріату в квітні 1936 р. По свіжих слідах квітневих подій 16 травня у Львові розпочав роботу Антифашистський конгрес діячів культури — літераторів, мит¬ців, активних учасників революційного руху із Західної України, Поль¬щі, Західної Білорусії. Pеволюцій¬ний рух на західноукраїнських землях мав яскраво виражений інтерна¬ціональний характер. Українці, поляки, білоруси, євреї, люди інших національностей спільно виступали проти панівних класів. Доброволь¬ці з Галичини, Буковини, Закарпаття, з трудової еміграції із західно¬українських земель, які осіли в Канаді, Бразілії, Аргентіні, США, разом з представниками інших народів захищали республіканську Іспанію. Комуністи Західної України викривали справжні наміри тих, хто виступав проти возз'єднання з Радянською Україною. Особливо не-примиренні позиції у цьому питанні займали ті, хто наприкінці 20-х ро¬ків об'єднався в організацію українських націоналістів — ОУН. Члени КПЗУ широко популяризували досягнення Союзу РСР. Однак вони погоджувалися не з усім тим, що діялося в Радянській Україні, й висловлювали свою точку зору. Так, коли члени ЦК КП(б)У звинуватили О. Я. Шумського в націонал-ухильництві й запропонували відрядити його з України, то керівник Закордонного бюро допомоги КПЗУ К. А. Саврич (Максимович) заявив про незгоду з таким рішен¬ням. Його підтримала більшість членів ЦК КПЗУ. Неодноразово в 20—30-х рр. був репресований польськими властями за революційну діяльність один з ватажків комсомолу Західної України А. Д. Фалик. Перебуваючи у в'язниці, він у спеціально написаному документі вис¬ловлював протест з приводу незаконних репресій і судових процесів, що відбувалися в СРСР над відомими партійними діячами . КПЗУ була чи не єдиною з європейських комуністичних партій, яка в ті роки фактично виступила проти культу особи Сталіна й поперед-жала про його можливі наслідки. В 1928 р. група членів Компартії Західної України у листі до редакції однієї з німецьких комуністичних газет відзначала, що сталінська група Кагановича в ЦК та ЦКК КП(б)У «своєю опортуністичною практикою відійшла від ленінської лінії в на-ціональній політиці і проводить таку національну політику, яка загро¬жує соціалістичному будівництву на Україні» . Безперечно, не всі члени КПЗУ дотримувалися такої позиції, що й було одним з факторів, які зумовили розкол у її лавах в 1927— 1928 рр. Він завдав значної шкоди революційно-визвольному рухові на західноукраїнських землях, не міг не позначитися на виникненні зго¬дом нової кризи у Компартії Західної України. На початку 30-х років різко активізували антирадянську діяльність реакційні кола західних держав та українські буржуазно-націоналістич¬ні організації. В Польщі посилилися поліцейські репресії проти трудя¬щих Західної України, боротьба яких на чолі з КПЗУ розхитувала оку¬паційний режим і тим самим підготовляла умови для возз'єднання краю з УРСР та встановлення Радянської влади. Однак при відсутності прав¬дивої інформації про події в Радянській Україні Компартія Західної України не змогла дати відсіч усім антикомуністичним акціям, що й призвело до безпідставного звинувачення тодішнього керівництва КПЗУ — М, Заячківського (Косаря), Г. Іваненка (Барабу) та інших—у на¬ціоналізмі й зраді. Знову почалися репресії проти чесних комуністів. Одних виключали з партії як ворожих агентів, інших — як примирен¬ців. Чимало комуністів самі залишали партійні ряди, а то й кінчали життя самогубством. Незабаром кризу було ліквідовано. Але в 1938 р. на основі сфаль-сифікованих звинувачень Виконком Комінтерну, який і сам тоді вже зазнавав помітного тиску сталінізму, ухвалив рішення розпустити КПП, у тому числі й її складові частини — Компартію Західної України та Компартію Західної Білорусії. Однак, незважаючи на це помилкове рішення, значна кількість комуністів краю продовжували співробітни-чати у різних громадських організаціях. Особливо активно вони діяли у тих організаціях, які мали антивоєнний, антифашистський характер. Основним завданням революційної боротьби залишалося возз'єднання з Радянською Україною. Досягнення цієї мети, визвольні походи Червоної Армії на терито¬рію Західної України, Бессарабії й Буковини тісно пов'язані із змістом радянсько-німецького пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р. При висвітленні цієї проблеми вчителю слід відзначити, що на міжнарод¬ній арені в той період переплелися інтереси багатьох країн Європи. Таке становище вимагало від керівництва Радянського Союзу ретель¬но зваженої оцінки міжнародного становища. Безперечно, Англія й Франція, з якими Радянський Союз вів пере¬говори, своїми діями давали підставу для критики з нашого боку. Проте не слід забувати, що обидві ці держави внаслідок сталінських репресій у другій половині 30-х років виявляли сумнів щодо надій» ності у воєнному відношенні такого союзника, як СРСР і не прискорю¬вали досягнення з ним згоди у пошуках забезпечення колективної безпеки в Європі. Одночасно Сталін, ставши на шлях зближення з фашистською Німеччиною, нехтував стратегічні плани Гітлера про за¬воювання території за рахунок Радянського Союзу, насам¬перед України, не брав до уваги його заяву про бажання мати в руках німців родючу Україну, Урал і Сибір, допустив фатальний прораху¬нок щодо умов та строків нападу Німеччини на нашу країну. Відсутність взаємного довір'я між СРСР в особі Сталіна й англій-ським і французькими урядами призвела до того, що 21 серпня з іні-ціативи Союзу РСР переговори з Англією й Францією були перерва¬ні. Отже, було упущено останній шанс не допустити другої світової війни. Замість цього 23 серпня було підписано радянсько-німецький пакт про ненапад. За таємним територіальним протоколом, підписа¬ним додатково до пакту, передбачався поділ сфер інтересів обох держав, за яким Західна Україна, поряд з іншими територіями, мала ввійти до складу СРСР. Радянська сторона заявила також про свою заінтересованість у Бессарабії. Підписання таємного протоколу було не тільки виявом зневаги до моральних критеріїв у політиці, а й являло собою прямий відступ від ленінських принципів зовнішньої політики, за якими не визнавалися таємні угоди за спиною третіх країн, особливо у питаннях, що стосу¬валися їх інтересів. У даному випадку мова йшла про інтереси суверен¬ної Польщі. Радянсько-німецький договір, відзначає ряд дослідників, мав для нашім' країни як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивним є те, що він на сотні кілометрів на захід відсунув можливі рубежі зосеред¬ження фашистських військ, перешкодив об'єднанню капіталістичного світу проти СРСР. Радянському Союзові було повернуто ряд територій, відторгнутих внаслідок підступних дій імперіалістичних держав після першої світової війни і Жовтневої революції. Завдяки підписанню до-говору наша країна одержала майже два роки для зміцнення своєї обороноздатності. Однак неправильна оцінка Сталіним міжнародного становища, його переконаність у тому, що Гітлер так скоро не нападе на СРСР, адміністративно-командна система, яка панувала у нашому суспільстві, не дали змоги максимально ефективно використати той час. | |
| Просмотров: 450 | Загрузок: 13 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |