| Главная » Файлы » Шпаргалки » Шпаргалки |
Білети з психіатрії. Ступорозні стани та їх диференційна діагностика.
| [ Скачать с сервера (38.3 Kb) ] | 26.09.2017, 10:56 |
| Ступор - в психіатрії один з видів рухового розладу, який представляє собою повну обездвиженность з мутизмом і ослабленими реакціями на подразнення, у тому числі болюче. Виділяють різні варіанти ступорозних станів: - кататонічний, - реактивний, - депресивний. Кататонічний ступор зустрічається найчастіше, він розвивається як прояв кататонічного синдрому і характеризується пасивним негативізмом або восковою гнучкістю або (у найбільш важкій формі) різкій м'язовою гіпертонією з заціпенінням хворого в позі із зігнутими кінцівками. Перебуваючи в ступорі, хворі не вступають в контакт з оточуючими, не реагують на події, що, різні незручності, шум, мокру і брудну постіль. Вони можуть не поворухнутися, якщо трапляються пожежа, землетрус чи якісь інші екстремальні події. Хворі звичайно лежать в одній позі, м'язи напружені, напруга частіше починається з жувальної мускулатури, потім спускається на шию, пізніше поширюється на спину, руки і ноги. У цьому стані відсутня емоційна і зрачковая реакція на біль. Симптом Бумка - розширення зіниць на біль - відсутня. При ступорі з восковою гнучкістю, крім мутизма і знерухомленості, хворий тривалий час зберігає додану позу, застигає з піднятою ногою або рукою в незручній позі. Часто спостерігається симптом Павлова: хворий не реагує на питання, задані звичайним голосом, але відповідає на шепітну мову. Ночами такі хворі можуть вставати, ходити, приводити себе в порядок, іноді є і відповідати на запитання. Негативістичний ступор характеризується тим, що при повному знерухомленні і мутизмі будь-яка спроба змінити позу хворого, підняти його або перевернуть викликає опір або протидію. Такого хворого важко підняти з ліжка, але, піднявши, неможливо знову укласти. При спробі ввести в кабінет хворий чинить опір, не сідає на стілець, але обсаджений не встає, активно чинить опір. Іноді до пасивного негативізму приєднується активний. Якщо лікар простягає йому руку, він ховає свою за спину, вистачає їжу, коли її збираються винести, замружує очі на прохання відкрити, відвертається від лікаря при зверненні до нього з питанням, повертається і намагається говорити, коли лікар йде. Ступор з м'язовим заціпенінням характеризується тим, що хворі лежать у внутрішньоутробної позі, м'язи напружені, очі закриті, губи витягнуті вперед (симптом хоботка). Хворі зазвичай відмовляються від їжі і їх доводиться годувати через зонд або проводити аміталкофеїнове розгальмовування і годувати в той час, коли прояви м'язового заціпеніння зменшаться або зникнуть. При депресивному ступорі при майже повної знерухомлених для хворих характерно депресивний, страдницький вираз обличчя. З ними вдається вступити в контакт, отримати однозначну відповідь. Хворі в депресивному ступорі рідко бувають неохайні в ліжку. Такий ступор може раптово змінитися гострим станом збудження - меланхолійним раптус, при якому хворі підхоплюються і наносять собі ушкодження, можуть розірвати рот, вирвати око, розбити голову, розірвати білизна, можуть з виттям кататися по підлозі. Депресивний ступор спостерігається при важких ендогенних депресіях. При апатичному ступор хворі зазвичай лежать на спині, не реагують на те, що відбувається, тонус м'язів знижений. На запитання відповідають односкладово з великою затримкою. При контакті з родичами реакція адекватна емоційна. Сон і апетит порушені. Бувають неохайні в ліжку. Апатичний ступор спостерігається при затяжних симптоматичних психозах, при енцефалопатії Гайє-Верніке. 2. Алкогольні психози. Їх клінічні особливості при поєднанні з соматичною патологією, лікування. Алкогольні психози – загальна назва психозів, що виникають внаслідок вживання спиртних напоїв. Їх підрозділяють на делірії, галюцинози, марення, енцефалопатії і патологічне сп’яніння. Розвитку алкогольних психозів часто передують додаткові соматичні і психічні шкідливості. Все це дає підставу вважати, що основним патогенетичним фактором розвитку алк психозів є метаболічні порушення й ураження нерв системи в результаті хрон алк інтоксикації. Алкогольний делірій (біла гарячка) – гострий алк психоз у вигляді галюцинаторного потьмарення свідомості з перевагою зорових галюцинацій, ілюзій і парейдолій, образного марення, мінливого афекту, супроводжуваного страхом, руховим порушенням. Алкогольний галюциноз – це гострий псих стан, що розвивається на тлі збереженої свідомості і повного орієнтування в місті, часі і власній особистості і переважно проявляється слуховими галюцинаціями. На цьому фоні часто розвиваються маячні ідеї переслідування, фізичного знищення, обвинувачення. Алкогольний параноїд (марення переслідування) – алк психозіз перевагою образного марення, афекту страху, рухового порушення й окремих сенсорних розладів. Переважає афект страху, сягаючи ступеню панічного жаху. Алкогольне марення ревнощів – це хрон форма алк психозу з перевагою первинного паранояльного марення. Алкогольні енцефалопатії – група алк психозів, при яких псих порушення сполучаються із системними соматичними й неврологічними розладами(енцефалопатія Гає-Верніке, амнестичний алкогольний психоз, енцефалопатія Маркіафави-Біньями-Назарі). Патологічне сп*яніння – гострий транзиторний психоз, який виникає внаслідок одноразового вживання невеликої кількості алкоголю: раптово виникле сутінкове потьмарення свідомості, що завершується різким психічним і фізичним виснаженням. Лікування проводять тільки в стаціонарі. Хворі потребують суворого нагляду. Якщо біла гарячка розвинулася у хворого в соматичному стаціонарі, як це часто буває з алкоголіками, біля нього встановлюють окремий пост. Насамперед слід купірувати збудження, забезпечити сон. З цією метою вводять внутрішньом'язово аміназин (2 мл 2,5 % розчину), седуксен (2—4 мл 0,5 % розчину), призначають снотворні, транквілізатори. Нейролептики обов'язково поєднують з одночасним введенням серцевих засобів (кордіаміну). Для купірування алкогольного делірію з успіхом застосовують суміш, запропоновану психіатром Є. О. Поповим. Для приготування її 0,3—0,4 г фенобарбіталу розчиняють у ЗО—40 мл спирту і додають до 100 мл води. 3. Трудова експертиза при психічних захворюваннях. Експертиза тривалої або постійної втрати працездатності і вивчення стану здоров*я людини проводиться у хворих, які були на лікарняному з приводу хвороби протягом 4 останніх місяців або не працювали в загальному 5 місяців протягом останнього року. Основні завдання експертизи: встановлення ступеня втрати працездатності, причин і часу настання інвалідності, а також її групи; визначення для інвалідів умов та видів праці (трудові рекомендації), а також заходів, що сприяють відновленню їх працездатності (проф. навчання, перекваліфікація, відновлювальне лікування). Непрацездатність: 1) часткова (не в стані виконувати звичайну роботу, потрібно полегшити умови), 2) повна (звільнення від всякої роботи), 3) тимчасова (лікарняний листок на 3-6 днів), 4) стійка. 5) інвалідність (1 гр.- повна втрата працездатності, потрібен нагляд сторонніх, не в змозі обслужити себе, 2гр. – повна втрата по профес. роботі , інша – збереж.. може себе обслужити, 3 гр.- зниження працездатності, коли систематично не можуть виконувати роботу) Білет №18 1. Недоумство, його види. Недоумство(слабоумство, деменція) – це хворобливий стан психіки (вроджений, набутий у ранньому дитинстві або такий, що розвинувся через псих захворювання), який характеризується неповноцінністю розумової діяльності. Недоумство є синдромом захворювання мозку, як правильно, хрон або прогресуючого характеру, коли з*являються порушення вищих кіркових функцій (пам*яті, мислення, орієнтування, розуміння, здатності до навчання, мови та розсудливості). Види недоумства: - вроджене (олігофренія: дебільність, імбецильність, ідіотія); - набуте(деменція: лакунарна деменція/парціальна або вогнищева, тотальна /глобальна або паретична або дифузна, концентрична/епілептична). 2. Диференціальна діагностика невротичних і неврозоподібних станів. Принципи лікування. Невроз – психогенний (конфліктогенний) нервово-псих розлад, обумовлений психічним конфліктом між бажаннями людини і неможливістю їх задоволення в реальному житті(внутрішній конфлікт). Форми невротичних станів: 1) неврастенія; 2) істеричний невроз; 3) невроз нав’язливих станів; 4) депресивний невроз; 5) іпохондричний невроз; 6) дисморфофобічний невроз; 7) фобічний невроз; 8) системні неврози; 9) нервова анорексія та булімія. Основні принципи диференціювання невротичних синдромів: збереження орієнтації, усвідомлення хвороби та хворобливої симптоматики; збереження фундаментальних властивостей особистості, поведінки; зв*язок динаміки хворобливих переживань із зовнішньою ситуацією. Неврозоподібні стани: - Афективні розлади (внутрішній дискомфорт, зниж настрій, безпричинна туга) - Астенічні розлади (підвищ фіз і псих стомлюваність, неуважність, погіршення уваги, падіння ініціативи, пасивність) - Перевтома (псих і фіз) - Розлади сну - Вегетативні і соматоформні порушення (головний біль, запаморочення, аритмія серця) - Безпричинні іпохондричні розлади (фіксація уваги на питаннях власного здоров*я при його видимому благополуччі). 3. Епілептичний стан. Його попередження та невідкладна допомога. Епілепсія — поліетіологічне моно патогенетичне прогредієнтне нервово-психічне захворювання, що характеризується судомними та безсудомними (психопатологічними) нападами (пароксизмами), які повторюються, а також поступовим формуванням специфічних змін особистості. Справжня (генуїнна) епілепсія — самостійне процесуальне захворювання зі специфічними клінічними ознаками, зокрема стійкими психічними змінами. Патогенез епілепсії загалом ще не з’ясований. Отже, в основі розвитку епілепсії виділяють два чинники: схильність і несприятливі екзогенні впливи, що призводять до органічного ураження головного мозку. Схильність до епілепсії може бути конституційною або набутою. Унаслідок судомної готовності формується епілептичне вогнище. У різних ділянках мозку, а найчастіше — в кірковій речовині великого мозку, з відомих (травма, запалення, інтоксикація та ін.) та невідомих (унаслідок гальмівних впливів проміжного мозку) причин деякі групи нейронів починають генерують патологічні імпульси (з високою частотою і низькою амплітудою). Це зумовлює зміни проникності мембран. Такий нейрон стає надто чутливим і, своєю чергою, десинхронізує діяльність клітинних структур у прилеглих зонах, формуючи стан епілептичної готовності мозку. Розрізняють такі типи епілептичної деменції: а) амнестично-олігофазична — розлад пам’яті, олігофазія, зниження інтелекту, свідомість, мислення (формується переважно при епілепсії з частими судомними нападами); б) афективна — експлозивність, егоцентризм, дисфоричні стани. Характерна для хворих з епізодичним епілептичним психозом і психомоторними (“скроневими”)нападами; в) паралогічна — стійке параноїдне маячення (ідеї ставлення, переслідування, величі, іпохондричні та ін.). Клінічні форми епілепсії: 1) судомно-спастична. Починається у віці 5—ЗО років. Переважають великі судомні напади. Епілептичним статусом ускладнюється рідко. Епілептичні психози спостерігають нечасто, переважно після серії судомних нападів. Зміни психіки інтенсивні: досягають деменції за амнестично-олігофазичним типом; 2) класична. Починається в пубертатний період, характеризується пароксизмами із судомною і психотичною симптоматикою, що прогресує, на початку хвороби —поліморфною пароксизмальною і дефіцитарною клінікою. На тлі глибоких епілептичних змін особистості пароксизмальна симптоматика регресує або зовсім зникає; 3) психічна. Починається у віці 17—ЗО років, перебігає переважно за типом малих психопатологічних пароксизмів. Ураження психіки відбувається за афективним типом, інтелектуальні функції майже не порушуються. Почастішання психічних еквівалентів може призвести до затяжного епілептичного психозу; 4) проста. Спостерігають дуже рідко. Судомних нападів і психічних еквівалентів не буває, а зміни в сфері інтелекту та характеру наростають повільно. Саме через ослаблення пам’яті й утруднення соціальної адаптації хворі звертаються до лікаря, В анамнезі — вказівки лише на одиничні безсудомні пароксизми; 5) латентна. Пароксизмів немає, а на ЕЕГ виявляють вогнище епілептиформної активності. Цю форму називають ще біоелектричною. Допомога при епілепсії. Під час нападу При епілептичному нападі не можна стримувати прояви судом, тим більше не варто зводити надання допомоги до спроби повернути людину до тями. Цим можна тільки нашкодити. Пам'ятайте, що людина, схильна епілепсії, під час припадку нічого не відчуває. Ваше завдання в наданні першої допомоги - покласти під голову людині щось м'яке, наприклад, скручену верхній одяг або велику подушку, ковдру. Якщо ви бачите, що людина відкриває рот, є ризик того, що мова буде прікушен, візьміть ганчірочку, скрутіть її і суньте йому між щелеп. І навпаки, якщо людина сильно стискає щелепи, не варто намагатися розтиснути їх силою, так можна тільки зашкодити. Якщо у людини йде рясно слина з рота, є ризик, що він захлинеться: у такому випадку, варто перевернути пацієнта на бік і дати будь-якої рідини витікати безперешкодно. Пам'ятайте: жоден напад не триває довше 3 хвилин, як правило, і ваша невідкладна перша допомога полягає в тому, щоб убезпечити людину, дати їй пережити ці кілька хвилин. Можна злегка притримувати голову, сівши на коліна і затиснувши між ними голову потерпілого, але не сильно. Допомога після нападу і виклик швидкої Буває, що після пережитого хворий не може відновити дихання, в такому випадку варто просто дати води і попросити глибоко подихати. Невідкладна допомога може знадобитися в плані психологічної підтримки: щойно людина відчув шок, з ним потрібно поговорити і заспокоїти його, укласти на бік і дати тілу відновитися після судом. Білет №19 1. Кататонічне і маніакальне збудження, їх диференціальна діагностика. Маніакальне збудженя носить цілеспрямований характер з переважанням мовного компонента над руховим. Кататонічне збудження відрізняється від маніакального тим, що воно не цілеспрямоване, хворий виконує не якісь дії, а лише окремі роз'єднані, часто стереотипні, рухи, а хворий із маніакальним збудженням виконує осмислені дії, хоча здебільшого до кінця їх не доводить, бо переключається на іншу діяльність. Підвидом кататонічного збудження є гебефренічне. Останнє проявляється беззмістовним, абсурдним збудженням із клоунізмом, дурощами, абсурдними позами, стрибками, кривляннями і гримасами та окремими вигуками. Цей вид збудження є основним симптомом гебефренної форми шизофренії. Кататонічне збудження, як правило, триває недовго і найчастіше згодом переходить у кататонічний ступор. 2. Корсаківський психоз(амнестичний алкогольний психоз). Клінічна картина психозу визначається вираженими психічними і неврологічними змінами. Психічний компонент складається з грубих органічних порушень пам'яті, амнестичної дезорієнтаціії, конфабуляцій та псевдоремінісценцій. Спостерігаються порушення пам'яті на поточні події — фіксаційна амнезія, а також ретроградна і антероградна амнезії — прогалини в пам'яті хворого заповнюються конфабуляціями і псев-доремінісценціями, які найчастіше стосуються подій щоденного життя, значно рідше — фантастичними конфабуляціями. Фіксаційна амнезія, конфабуляції та псевдоремінісценції призводять до амнестичної дезорієнтації або неправильної орієнтації щодо місця, часу, оточення. У хворих помічають млявість, пасивність, підвищену втомлюваність, дратливість, тривожний неспокій з іпохондричними ідеями. Пацієнт частково усвідомлює, що недужий. Про це свідчать не тільки скарги, але й бажання приховати порушення пам'яті. Неврологічні розлади у хворих на корсаковський амнестичний алкогольний психоз проявляються зазвичай у формі невритів, що супроводжуються атрофією м'язів та порушенням чутливості кінцівок, ослабленням або відсутністю сухожильних рефлексів. Корсаковський психоз має тенденцію до регредієнтності. Після виходу з цього стану спостерігається стійкий дефект пам'яті та процесів мислення. Патологоанатомічно виявляють дифузні зміни та загибель нейронів у кірковій речовині, невеликі крововиливи в кірковій речовині, стовбурі, навколо III шлуночка, в спинному мозку та периферичних нервах. 3. Організація допомоги хворим на епілепсію. Принципи і методи лікування епілепсії. Трудова експертиза при епілепсії. Лікування: доцільно починати з брому в поєднанні з кальцієм.Паралельно призначають протисудорожні засоби: фенобарбітал по 0,02—0.05 г з кофеїном по 0,1 г—по 1 порошку 2—3 рази на день. Застосовують хлоракон по 0,25—0,5 г по 1 таблетці 3 рази на день, дифенін по 0,1 г 2—3 рази на день у таблетках, гексамідин—0,25 г 3 рази на день у таблетках. При малих припадках рекомендується триметин по 0,1 г по І таблетці 2—3 рази на день.При лікуванні дифеніном, гексамідином, триметином треба робити повторні аналізи крові, щоб уникнути токсичної дії цих препаратів, що Іноді буває.Для поліпшення обмінних процесів у мозку корисно застосовувати глютамінову кислоту по 0,5 г 3 рази на день і весь комплекс вітамінів (декамевіт, ундевіт).Основний принцип лікування полягає в тому, що вибирають мінімальну, індивідуальну для кожного хворого, дозу, при якій припадки припиняються або стають рідшими. Якщо якийсь засіб не дає позитивних наслідків, то застосовують інший, поступово зменшуючи дозу першого засобу і збільшуючи дозу другого. Не можна відразу припиняти лікування тим чи іншим одним препаратом. Це може стати причиною настання епілептичного статусу. Трудова експертиза: | |
| Просмотров: 3059 | Загрузок: 166 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |