| Главная » Файлы » Шпаргалки » Шпаргалки |
Францiя
| [ Скачать с сервера (136.6 Kb) ] | 02.04.2012, 23:23 |
| Австрійська монархія на початку ХІХ – 40-х рр. ХІХ ст. У 1п. XIX ст. австр. частина імперії продовж.бути аграрною. У с/г, лісов.госп. в кін.XVIII ст. зайнято 75% насел., до сер.XIX ст. його частка скоротилася на 3%. У Чехії і Моравії - велике поміщ.землевол., екстенсивне госп-во; перехід до інтенсив. методів і зрост.врожайності – лише з сер.століття. У Далмації, Галіції та Буковині через дроблення селян.госп-в – скорочення продуктивності, аграрне перенасел. Тенденції до модернізації і інтенсифікації раніше вияв. в австро-німецьких провінціях через переваж.селян.госп-в, скасув. особист.залежн.селян, слабкість поміщ.землевол. Селяни Тіролю –особ.вільні, мали представництво в ландтазі. Авс. селяни могли вільно продав. і закладати наділи, вибир. професію і вступ.в шлюб. У 30-40-і роки – пошир. викуп повинностей, заміна панщини грош.чиншем, розшарув.селян, виділ. заможної верхівки, що викор.найм.роб.силу. У землеробстві панувало трипілля. Прискорилося пошир. кукурудзи і особливо картоплі.. У гірс.провінціях розвив. тваринництво, переважно м'ясне. Все це – передумови швидкого зростання населення. На початку XIX ст. –відсутні ек., соц., техн. передум.пром.перевороту. Перша фабрика (прядильна) – в Чехії англ. підприємцем. До машин.виробництва переход.металургія і скляне вироб-во. Застос.коксу (поч.з 20-х років) в 30-40-і подвоїло виробництво чавуну, а видоб.вугілля - вчетверо. 900 парових машин до сер. століття (на поч..30-х років всього 11), значна част. - вітчизняного виробництва. І етап пром.перев.: нерівномір розвиток. в окрем.провінціях (чес.землі- 34% пром.продукції, Ломбардо-Венец.кор-ва - 27, Ниж. Авс. та ін.спадков.земель-15, Галич - 7,5%), домінув.текстил. виробництво. Перша залізнична гілка – в 1828 р. Залізн. лінії перш за все від Відня до Чехії - до Брно, Праги, в Грац. В 40-х роках – власне виробництво паровозів та вагонів (до цього – з Анг). До сер.століття протяжність залізниць - 1357 км. Впровадж.парового двигуна –30-40 рр. Завдяки географічній близькості до Західної Європи і зручним річковим шляхах чеські землі і Нижня Австрія раніше і швидше за інших районів включилися у світовій торговельно-економічний оборот. Міжнар.станов. Повернула під час Віденс.конгресу ранг вел. держави, особл. 1815-1847 рр.. Зовн.воєн не вела до 1859 р. Імперія до 1848 р. «дозріла» для революц. повалення феод. ладу, що став нестерпним для величезної більшості населення. Пруссько-австрійські суперечності в 40 – х роках ХVIII ст. Війна за австрійську спадщину. Рангу великої європейської держави Пруссія досягла за наступника короля-капрала Фрідріха 11 (1740 - 1786). Всю його діяльність визначали інтереси феодально-юнкерського держави. Після вступу на престол він негайно збільшив чисельність армії і, скориставшись внутрішньополітичними труднощами Австрії, почав війну за захоплення Сілезії.Сілезькі війни - три військові конфлікту між Пруссією з Фрідріхом Великим на чолі і Австрією. Війна за австрійську спадщину (1740—1748) — війна між двома великими коаліціями європейських держав на чолі одної були Пруссія та Франція, а другої Австрія та Велика Британія, однак окрім них у війну на різних її етапах було втягнуто і багато інших країн.Після війни за іспанську спадщину англо-французькі та австрофранцузькі суперечки та суперництво не лише не зменшилися, а навпаки загострювалися. Також посилилися Пруссія яка стала суперницею Австрії в Центральній Європі. За таких обставин назрівав конфлікт в якому визначилися суперники та союзники.В 1740 році помер імператор Священної Римської імперії Карл VI і спадкові права його дочки Марії Терезії всупереч Прагматичної санкції 1713 відкидалися деякими європейськими державами. Серед тих хто не визнав спадкових прав Марії Терезії були й держави гаранти прагматичної санкції — Франція та Пруссія які розпочали війну за розподіл «австрійської спадщини», тобто імперії Габсбургів.Військові дії розпочалися 16 грудня 1740 року вторгненням пруського війська Фрідріха ІІ-ого в Сілезію. В січні 1741 прусси зайняли майже усю Сілезію і в битві при Мольвиці 10 квітня 1741 завдали австрійцям тяжкої поразки. Це прискорило утворення антиавстрійської коаліції основи якої було закладено договорами 1741 року між Францією, Баварією та Іспанією (Німфенбург, 18 та 28 травня) і Францією та Прусією (Бреславль, 5 липня).Франція прагнула захопити Австрійські Нідерланди, ослабити Австрію та зробити імператором Священної Римської Імперії свою людину — курфюста баварського Карла Альбрехта. Іспанія претендувала на австрійські володіння в Італії. Баварський курфюст претендував не лише не імператорську, але й на чеську корони. До антиавстрійської коаліції приєдналися також Саксонія, Неаполітанське королівство, П'ємонт, Модена. З середини 1742 року військова ініціатива перейшла до Австрії до якої приєдналася Англія (з Ганновером), Голландія, а також П'ємонт і пізніше Саксонія які вийшли з антиавстрійської коаліції. 22 травня 1744 року у Франкфурті-на-Майні за ініціативою французької дипломатії було укладено спілку між Прусією, Баварією, Гессен-Касселем і Пфальцом — так звана Франкфуртська унія. 5 червня 1744 року Пруссія якій була обіцяна частина Чехії уклала у Версалі нову союзницьку угоду з Францією. В серпні 1744 пруські війська вторгнулися в Саксонію та Чехію[2]. Французи зайняли Баварію та австрійську Швабію. В Італії 11 серпня 1744 австрійці зазнали поразки при Валлетрі від іспано-неаполітанських військ. В 1745 році іспанські та французькі війська зайняли майже усю Ломбардію та більшу частину П'ємонту. Війна між Англією та Францією велася також в Індії, Америці та на морі. В 1745 британський флот досяг перевагу на морі, що призвело отримання переваги в обох Америках та Індії. Імператором у вересні 1745 був обраний чоловік та співправитель Марії Терезії Франц Стефан Лотарінгський (Франц І). Лише остерігаючися вступу у війну Росії, яка зосередила війська в Курляндії, Фрідріх ІІ уклав мир з Австрією та Саксонією. Під тиском Англії та Голландії Австрія погодилася залишити Сілезію Пруссії в обмін на визнання Франца І імператором. В Італії австро-п'ємонтські війська, отримавши перемогу над франко-іспанською армією при П'яченці в червні 1746 зайняли усю північну частину країни. Головним театром військових дій в останні роки війни стали Австрійські Нідерланди куди вторгнулася французька армію під орудою Моріца СаксонськогоВ цей час до австро-англійської коаліції приєднлася занепокоєна ростом могутності Пруссії Росія. 2 червня 1746 року був підписаний австро-російський союзний договір, а в 1747 так звані «субсідні конвенції» з Англією. В січні 1748 року російське військо посунуло на допомогу союзникам. Побачивши загрозу появи російських військ на Рейні Франція погодилася на перемовини. 18 жовтня 1748 року був підписаний Ахенський мир, за яким Габсбурги зберегли більшу частину своїх володінь, а права Марії Терезії були усіма визнані, але втрачали майже усю Сілезію яка відійшла до Пруссії та частину італійських володінь. Однак мир не розв'язав суперечностей між Європейськими державами і був по суті лише передишкою між війною за австрійську спадщину та Семирічною Війною. Соціально-економічний та політичний розвиток Австрійської імперії в 50 – 60-х рр. ХІХ ст. Утворення Австро-Угорщини. Після поразки революції 1848-1849 рр.. абсолютизм в Австрії хоча і був відновлений, але з певними модифікаціями, які повинні були зробити систему управління більш відповідної новим економічним і соціально-політичним реаліям. До найважливіших наслідків революційного шоку слід віднести зрослу готовність держави до часткової модернізації, що відкривало можливість, перш за все в економічній області, до співпраці з буржуазією. Політика неоабсолютізма (1851-1859) була спрямована на створення сильної централізованої держави з загальними фінансами, єдиною митною системою і військовою організацією, тобто монархії, де були б стерті всякі межі між австрійськими та неавстрійскімі землями. У цій політиці уряд спирався на армію і чиновництво, як носіїв наднаціональних інтересів, і на союз з католицькою церквою. Конкордат 1855 зробив католицизм де-факто державною релігією в Австрії. В результаті здійснення ряду реформ в галузі управління, юстиції, фінансів, освіти і в різних галузях економіки були створені основи для перебудови монархії і закладений базис подальшого розвитку. Однак повністю реалізувати свою програму уряду А. Баха не вдалося. Його політика була суперечливою: буржуазні за своєю суттю перетворення проводилися абсолютистськими методами. Прагнення до централізації і германізації великої імперії наражалося на опір зростаючих національних рухів. Назрівали протягом десятиліття економічні, соціальні та національні проблеми постали на повен зріст після поразки імперії в австро-італо-французькій війні 1859 Невдалий результат війни, в результаті якої Австрія втратила частину своїх італійських володінь (Ломбардію), дав привід для відкритого прояву невдоволення політикою уряду. Нестабільність економічного і соціально-політичного становища, активізація опозиційних виступів ліберальної буржуазії і підйом національних рухів змусили правлячі кола імперії в пошуках виходу з кризи змінити політичний курс і вступити на шлях реформ. Першою спробою такого роду став Жовтневий диплом 1860 р., який лише формально вводив конституційну форму правління, хоча і містив деякі конституційні положення, що обмежували абсолютну владу монарха. Жовтневий диплом передбачав відродження станово-представницького пристрої монархії в кілька модифікованій формі. Уряд розраховував зробити опорою режиму насамперед аристократію і крупне дворянство земель. Ця спроба була звернена в минуле, не враховувала зміненого соціально-економічного становища країни, іншої розстановки політичних сил, тому зазнала провал, натрапивши всюди на протидію. Під напором зростаючого опору всіх народів імперії правлячі кола відмовилися від наміру здійснити прокламував реформи. Зміна курсу було законодавчо оформлено виданням Лютневого патенту 1861 р., який фактично скасував Жовтневий диплом, хоча формально оголошувався його продовженням. Була зроблена ставка на принципово інший шлях вирішення державної кризи - введення конституційного правління, посилення централізації, опора на австро-німецьких лібералів. Лютневий патент передбачав створення парламенту (рейхсрату). Патент не можна було назвати ліберальною конституцією - в ньому не були закріплені основні цивільні права, не були визначені і межі судової та виконавчої влади, були відсутні положення про відповідальність міністрів і парламентської недоторканності, в нижню палату депутати посилалися ландтагами, а не обиралися прямо населенням земель. Але саме запровадження парламентського представництва стало важливим етапом у розвитку конституційності й становленні громадянського суспільства в Австрії. Найважливішу роль у зміні внутрішньополітичного курсу зіграла нова міжнародна ситуація в 60-і роки XIX ст. Одним з основних питань зовнішньої політики Австрії, які надавали великий вплив і на внутріімперскіе справи, залишався німецький питання. Поразка Австрії в війні 1866 р. з Пруссією прискорило прийняття остаточного рішення щодо зміни державного устрою. У результаті цієї війни імперія не тільки втратила останні італійські володіння (Венецію), але й повинна була назавжди залишити свої претензії на провідну роль в Німеччині. Вона програла в конкурентній боротьбі з Пруссією. Невдала війна, яка мала такі руйнівні наслідки, глибоко шокувала все суспільство і змусила ще раз замислитися про шляхи подолання кризи, в якій знаходилося держава. Правлячі кола були змушені піти на компроміси з метою досягнення економічної та політичної стабільності. Австрійський уряд прийняв за основу реорганізації системи управління країною програму, висунуту партією угорського ліберального дворянства під керівництвом Ференца Деак. Ця програма передбачала введення дуалізму, тобто перетворення єдиної імперії в двухцентрових конституційну монархію Австро-Угорщину, де Угорщина отримувала значну самостійність. Обидві частини об'єднувалися на основі особистої унії - імператор Австрії був королем Угорщини. Зберігалися тільки три загальних міністерства - закордонних справ, військове і фінансове. Дуалізм базувався на забезпеченні за німцями провідної ролі в Австрії, а за мадярами - в Угорщині. 17 лютого 1867 імператорський рескрипт проголосив відновлення угорської конституції та освіта відповідального перед парламентом уряду Угорщини. Угода набула чинності 21 червня 1867 - у день коронації імператора Франца Йосипа королем Угорщини. Головним елементом функціонування австро-угорського дуалізму були так звані "загальні справи" - зовнішня політика, "імператорська і королівська армія" та деякі аспекти фінансового життя монархії (зовнішня торгівля, фінанси, валюта та ін.) Для цього засновувалися три загальних міністерства - закордонних справ, військове та фінансів. | |
| Просмотров: 1023 | Загрузок: 518 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |