| Главная » Файлы » Шпаргалки » Шпаргалки |
. Наука про адвокатуру
| [ Скачать с сервера (243.2 Kb) ] | 05.04.2017, 01:07 |
| 1. Наука про адвокатуру - це суспільна юридична галузь знань про закономірності виникнення, становлення, функціонування та подальшого розвитку адвокатури (яка функціонує) з метою виконання вищої соціальної місії держави, спрямованої на сприяння захисту прав, свобод та законних інтересів громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, а також держави, державних органів, місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність. Завдання (напрями): А.) забезпечення ефективного правового механізму держави, який виконує правоохоронні функції Б.) захист прав людини В.) захист соціальних і професійних прав адвокатів Сфера дії науки про адвокатуру базується на 1) фундаментальних науках (ТДП, конституц. право), 2) галузевих (кримін. процес, цивіл. процес), 3) спеціальних (прикладних) (нотаріат, прокурор. нагляд). 2. Предмет та сист. науки про адвокатуру. Предмет – питання організації та діяльності адвокатури, які мають досліджуватись та осмислюватись на теоретичному рівні, що дасть можливість прогнозувати подальший розвиток адвокатури. Система – весь комплекс різноманітної інформації, думок, гіпотез, викладених на паперових і електронних носіях та систематизованих у законодавстві, дисертаційних дослідженнях, монографіях, підручниках, навчальних посібниках. Заг. Ч. – поняття, принципи, організація і т.п. Ос. Ч. – відповідно до функцій адвокатури – правозаступницька (у різних процесах), представницька та інші. Наука про адвокатуру є галуззю загальної науки про право, яка базується на зак-ві про адвокатуру, міжнар. праві, досягненнях інших галузей права, досягненнях інших країн. Вона досліджує правові, соціальні явища адвокатури, закономірності їх виникнення, перспективи розвитку. А також до предмета входять дефініції, категорії, теорії, концепції, явища, правовідносини, принципи адвок. 3. Методи науки про адвокатуру. Методологія – це сукупність певних принципів, логічних прийомів, спеціальних методів пізнання окремих матеріальних і процесуальних явищ адвокатури, зумовлена її філософським та соціальним змістом. Методи: А.) абстрактного функціонального аналізу – (основний метод) аналіз суспільної функції держави , покладеної державою на адвокатуру щодо сприяння у захисті прав свобод та інтересів фіз та юр осіб Б.) аналізу та синтезу – аналіз узагальненої А. практики та вироблення теоретичних висновків щодо організації д-сті А. В.) емпіричний – вивчення досвіду і практики Г.) раціональний – теоретичне осмислення А. д-сті Д.) логічний – перетворення абстрактних знань у конкретні та ін лог. прийоми Е.) конкретно-соціологічний – вивчення окремих сторін, ефективності роботи Ж.) порівняльно-правовий – співставлення подібних об’єктів пізнання З.) формально-логічний – узагальнення і систематизація, класифікація знань + передання їх розуміння доступною мовою 4. Адвокатура в Україні як навчальна дисципліна, її предмет та система Навч. Дисципліна – це навчальний курс, що має на меті вивчення студентами знань про закономірності виникнення, становлення, функціонування та подальшого розвитку адвокатури яка функціонує з метою виконання вищої соціальної місії держави, спрямованої на сприяння захисту прав, свобод та законних інтересів громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, а також держави, державних органів, місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність. Предмет курсу "Адвокатура України" визначається ко-лом питань та проблем, які повинні вивчатися в його межах. Предметом вивчення дисципліни в широкому розумінні є процес виникнення та сучасний устрій адвокатури — незалежної самостійної громадської організації професійних юристів, яка у встановленому законом порядку виконує важливу суспільну функцію — захист прав та законних інтересів громадян і організацій, а також надає їм необхідну правову допомогу; напрями та завдання діяльності адвока¬тури, її взаємодія з іншими правоохоронними, громадсь¬кими, державними утвореннями. Система курсу охоплює питання, присвячені правовим основам функціонування органів адвокатури, правовому статусу адвоката та його помічника, організаційним формам та видам діяльності адвокатів, формам участі адвокатів у кримінальному та цивільному судочинстві, розгляді госпо-дарських спорів. Для більш упорядкованого та послідовного вивчення курсу "Адвокатура України", з метою отримання глибших знань, цей курс, як і інші навчальні юридичні дисципліни, систематизовано. Згідно з цією систематизацією він скла¬дається з двох частин: загальної та особливої. У загальній частині вивчаються питання та проблеми, характерні для будь-якої діяльності будь-якого адвоката або адвокатського об'єднання: історія розвитку адвокатури, загальні основи функціонування та напрями діяльності, вимоги, які ставляться до адвокатів, їх правовий статус, статус помічника адвоката, дисциплінарна відпові¬дальність і порядок притягнення до неї. В особливій частині курсу розглядаються питання здій¬снення адвокатом окремих видів діяльності: • надання консультацій; • складання документів правового характеру; • участь адвоката в дізнанні та досудовому слідстві, у розгляді кримінальних справ у судах; • участь адвоката в розгляді цивільних справ у судах; • участь адвоката у вирішенні господарських спорів; • участь адвоката в адміністративному судочинстві. Особливістю цього курсу є наявність практичних за¬вдань, які допоможуть слухачам та курсантам отримати більш точні уявлення про специфіку діяльності адвокатів. 5. Місце «Адвокатури в Україні» серед інших навчальних юридичних дисциплін Повязана з А.) фундаментальні навч.д. (теорія права, історія права, конституц.право і т.д.) Б.) галузеві (кримінальне право і процес, цивільне право і процес і т.д., тобто реалізація різних функцій адвокатури, його участь у різних процесах) В.) спеціальні (прикладні) : нотаріат, криміналістика, виконавче провадження – взаємодія з цими органами і т.д. 6.Зародження адвокатури Звісно, перше, що слід сказати, що на перших стадіях свого розвитку адвокатура звісно не існувала у тому вигляді, у якому ми ії спостерігаємо нині. Також слід розуміти, що Адвокатура не виникла одночасно разом із судом. Лише в міру ускладнення політичної організації шляхом об'єднання кількох племен під владою єдиного вождя відправляти правосуддя стало не під силу одній особі. Вождь для успішного виконання урядового контролю уже потребував помічни¬ків. Він збирав біля себе людей, які здобували для нього необхідні відомості, давали поради та виконували його на¬кази. Деякі з них допомагали йому відправляти правосуд¬дя і, таким чином, виникали органи суду. У народів, які досягли цього ступеня розвитку, вже можна знайти перші зародки адвокатури. Це — королівства зулусів, бечуанів. у зулусів Адвокатами були сусіди, друзі і земляки (односельчани) позивачів і особливо ті з них, які "відомі як умілі оратори". Це вказівка на тих осіб, які запрошувалися для захисту в суді, тобто були примітивними адвокатами за професією. Звичайно, у них було ще надто мало спільного із правозахисниками. . Вони не були правознавцями і спеціалістами; вони так само відносяться до адвокатів цивілізованих держав, як первісний юридичний устрій до розвинутого правового життя. Проте в них вже можна було побачити зародок адвокатури, бо вони виконували один з обов'язків, а саме: захищали чужі інтереси на суді'. 6.2 Судочинство бечуанів в суттєвих рисах подібне до зулуського. У багатьох негритянських племен процеси велися перед зборами старійшин; головний вождь відкривав збори, оратори сторін виступали вперед і по черзі виголошували промови. Присутні поводилися з гідністю та урочистістю і не переривали оратора У кафрів (Південно-Східна Африка) позивач приходив до суду зі своїми рідними, які здійснювали функції адвокатів. в Китаї, як і у кафрів, була родинна адвокатура --захист дозволялося здійснювати родичам або приятелям обвинуваченого. Ті країни і народи, які сповідують мусульманство, як Іран, Аравія, Турція та ін., мали майже однаковий юридичний устрій, оскільки їх законодавство походило з одного джерела, із Корану. Звідси зрозуміло, що відправлення правосуддя було організовано у всіх мусульманських країнах приблизно однаково, і що всюди ми знаходимо прошарок осіб, які займалися вивченням ісламського кодексу і здійснювали правозахист громадян. Так, у Турції, де в 1876 p. була введена адвокатура за європейським зразком, здавна існували так звані муфтії — вчені-знавці ісламського права, обов'язки яких полягали в наданні юридичних порад зацікавленим особам (зазвичай тим, що сперечаються). Вони коментували правові норми, і їхня думка мала силу закону, але для цього вона повинні були містити: печатку муфтія; його адресу; дослівний арабський текст, що підходив би до даного випадку, і вказівку на канонічний твір, на якому грунтувалася відповідь'. 6.3. У давній Індії правосуддя проводилося царем як верховним суддею і колегіальними судами. Процес грунтувався на принципах усності, гласності і змагальності як в цивільних, так і в кримінальних справах. Найповнішими дослідженнями доведено, що в давній Індії була відома адвокатура, причому обов'язки правозахисту та представництва поєднувалися в одному класі осіб'.\ Давньому Єгипту теж знайома адвокатура. Так, один з папірусів свідчить про участь адвокатів у цивільному процесі, що відбувався між жрецем і грецьким найманим воїном. Захисниками були два грека. Після подання прохання і пояснень ворогуючими сторонами адвокати теж пред'явили по одному писаному мемуару. У давніх іудеїв У найдавніший час захисником міг бути кожний бажаючий. Це допускалося без перешкод і навіть вважалося священним обов'язком. Вона являла собою чисто благодійну діяльність, найблагородні-шу форму милостині. Пізніше адвокатура набула тут іншої форми. За талмудним правом при судах синедріону перебували особи, які готувалися бути суддями і звалися кандидатами. Останні були присутні на засіданнях і могли говорити промови на захист обвинуваченого. Як спеціалісти, вони дещо більше наближалися до адвокатів в прямому значенні. Але, виступаючи не за запрошенням підсудних і без посередньої згоди з ними, вони не визнавалися все ж справжніми адвокатами. Пізніше у єврейській мові виникає термін "адвокат", запозичений із грецької. Це, мабуть, свідчить, що іудеї стали запозичувати у греків справжню адвокатуру Судовий захист відомий також жителям Анголи, але в них він, очевидно, з'явився під впливом англійців та португальців, заволоділи цими територіями.які 7. Адвокатура в Античній Греції Найбільш чітко оформленою адвокатура була у Греції та Римі. Хоч у Греції особливого стану адвокатів і не було, але вже сформувався особливий прошарок осіб, які займалися складанням промов для виголошення їх позивачами в суді. Наявність права обвинуваченого мати захисни¬ка. Незважаючи на те, що закон Афін вимагав від сторін вести свою справу самостійно, без сторонньої допомоги во¬ни могли вести лише приватні дрібні процеси. У більш складних процесах необхідно було не тільки надати факти, що роз'яснюють справу, а й згрупувати їх у належному вигляді й висвітлити так, щоб справа була зрозумілою для суддів. Саме у зв'язку з цим виникла потреба в тих, хто, добре знаючи звичаї і закони, міг допомогти вдалому ве¬денню справи. Це були логографи , най¬більш видатні з них — такі знані оратори, як Антіфон, Лізій, Ісократ, Есхіл, Демосфен. Обов'язки логографа перед клієнтом полягали у збиранні матеріалу, що був потрібний для попередньої перевірки справи, а також у виборі найбільш вигідного виду скарги. У тих випадках, коли покарання встановлювалося не зако¬ном, а стороною, вони пропонували відповідну кару. Голов¬ним завданням було написання промови для клієнта, яку логограф вивчав і оголошував перед судом. Ще одним видом захисту був виступ синегора. Обвинувач чи обвинувачений у цьому випадку проголошували ко¬роткий вступ, а саму промову чи найбільш важливу її частину вимовляли за них, з дозволу суддів, синегори. По¬ширеним видом захисту у кримінальному процесі Старо¬давньої Греції була участь параклета — оратора з народу, який у своїй промові, як правило, зображував моральні якості чи громадянську гідність підсудного. 7.2. Початок судового красномовства в Греції віднесено до часів Солона (640–559 рр. до н. е.), афінського архонта (найвища посадова особа у Стародавній Греції), якого вважали одним ізсеми видатних грецьких мудреців. Він запровадив обов'язок кожного захищати свою справу в суді особисто, ніякі заміни не допускалися. Однак у багатьох випадках дотримання закону Солона було неможливим і тоді це правило дозволялося порушувати й допускати представництво та заміну однієї особи іншою, наприклад, осіб, що не володіли достатньо словом, дітей, жінок, а також у разі захисту громадських інтересів. Звертатися до ритора (оратор в Стародавній Греції та Римі) або до софіста (професійного оратора, вчителя красномовства), яким сплачувався гонорар, що залишався у секреті, дозволялося суддями у виключних випадках, коли особа не володіла мовою. Досить часто промови для обох сторін писали логографи — особи, які складали судові промови (в Афінах з кінця V ст. до н. е.) від імені клієнта, з урахуванням його характеру, освіченості, інших його рис, для його особистого (як сторони) виступу на суді. Логографи виконували роль помічників, суфлерів, котрі найчастіше були поряд з клієнтом, щоб за необхідності йому підказати, виправити його помилку. Нерідко клієнт після викладення обставин своєї справи просив заслухати ще й оратора, котрим найчастіше й був логограф. Відомим є факт, що до цієї діяльності вдався й Демосфен, який розпочав свою кар'єру писанням логографій. Він, зокрема, писав промови для осіб, які захищали самостійно свої інтереси в суді, написані ним промови виголошували ті, хто не володів мовою. 7.3.Адвокатура в Греції була переважно пов'язана з ораторським мистецтвом, що на той час було розвинуте принаймні більше ніж право. Таким чином красномовство, в умовах усного і голосного судочинства перед живою аудиторією, заміщало недостатність юридичних знань. Більш обізнаними у законодавстві були юрисконсульти, котрі складали правові документи, але особисто не виступали на суді; вони лише супроводжували ораторів на суд і повідомляли їм необхідні юридичні відомості. Підготовка до адвокатської професії зосереджувалась саме на занятті ораторським мистецтвом, яке було на першому місці, а не на вивченні законодавства. Погано говорити майже напевне означало програти справу. б) особливості грецької адвокатури - більш пов'язана з ораторським мистецтвом, ніж із правознавством. Пояснюється це різними причинами. - Другою особливістю адвокатури було те, що позивачі та їх захисники не завжди могли висловлюватися в суді стільки часу, скільки вони вважали за потрібне. - Крім логографів, синегорів, існувала ще одна група осіб, діяльність яких наближалася до діяльності перших. Це були, так звані, параклети. Їх призначення полягало не в захисті позивача, а в посвідченні його моральних якостей. - Зрештою, слід звернути увагу ще на одну сторону античної адвокатури: різкість, брутальність і, навіть, просто непристойність багатьох промов ораторів. | |
| Просмотров: 931 | Загрузок: 25 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |