| Главная » Файлы » Шпаргалки » Шпаргалки |
Особливості політико-правової ідеології I-X ст. н. е. в країнах Азії
| [ Скачать с сервера (161.0 Kb) ] | 11.02.2014, 02:13 |
| Розвиток іудейського права поділяють на два основних періоди, усередині яких виділяють декілька етапів. Перший період називають Талмудичним, його джерела - у Письмовому Вченні, він завершується написанням Талмуду, другий період - від завершення Талмуду до на¬ших днів отримав назву Рабинський. Ці періоди охоплюють цілісний, нерозщеплений еволюційний процес розвитку іудейського права. Джерелами іудейського права називають Ветхий завіт, Талмуд і Галаху. Ветхий завіт, або Священна книга - перша частина Біблії - скла¬дається з П'ятикнижжя Мойсея, або Тори, Книги Пророків (вісім) і Пи¬сання (одинадцять), тобто всього двадцять чотири книги. Редакція П'ятикнижжя була завершена до середини V ст. до не. (близько 444 p.); воно було остаточно канонізовано й набуло сили незапереч¬ного закону, що пов'язано з діяльністю книжника Ездри, нащадка Аа¬рона з династії первосвящеників. 24 ветхобіблійні книги ділять на три розділи. Перший розділ (як на час створення, так і за значущістю) -Тора. Назва часто перекладається як закон, хоча точнішим є вислів вчення чи приписи. Тора включає в себе 5 книг, відомих за грецькою назвою Пятикнижжя: - Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзакония. Другий розділ складається з Невиїм (Пророки), які поділяються на Ранні Пророки й Пізні Пророки. Третій розділ - різноманітні книги, об'єднані під назвою Ктувим чи Писання. За традицією, у Торі нараховують 613 заповідей, 248 з них є тве-рдженнями і 365 - заборонами. Найвідомішим і найважливішим текс¬том з Ветхого завіту є Десять заповідей або Декалог, який ще називають найкоротшим кодексом права у світі. Декалог міститься в главі 20 книги Вихід - другої книги П'ятикнижжя. Десять Заповідей зобов'язували іудеїв дотримуватися дуже прос¬тих і дохідливих правових і морально-етичних норм: ♦ і не буде в тебе інших богів перед образом Моїм; ♦ не створи собі кумира, не поклоняйся їм і не служи їм; ♦ не вимовляй ім'я Господа, Бога твого, всує; ♦ пам'ятай день суботній, щоб освятити його; ♦ шануй батька свого і матір свою, щоб тривали твої дні на землі; ♦ не вбивай; ♦ не кради; ♦ не перелюбствуй; ♦ не вимовляй хибного свідчення на ближнього свого; ♦ не бажай дому ближнього твого, не бажай дружини ближнього твого, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, нічого, що у ближнього твого. В інших частинах П'ятикнижжя значне місце відведено законам. Слово й поняття закон вживаються в даному випадку як деяка моно¬норма. Це слово значною мірою схоже за характером вживання з давньоєгипетським словом маат (богиня справедливості, а також справедливість як категорія і як мононорма). Маат в уявленнях єгип¬тян асоціювалося з деяким єдиносутнісним правилом, що включало правду, правило, звичай, а також істину, справедливість, "правиль¬ність" та "божественне установлення". Книга "Буття" описує Створення світу, Потоп, історію Авраама, Ісаака та Іакова до смерті останнього в Єгипті. Про те, як єврейський народ звільнився з єгипетського рабства під проводом Мойсея, за¬значено в книзі "Вихід". Книга "Левіт" визначає правила та норми, за якими люди повинні жити, щоб досягнути святості. Багато з них тор¬каються священного календаря. Книга "Числа" викладає історію два¬надцяти колін Ізраїлевим у пустині перед приходом на Святу Землю. Книга "Второзакония" відтворює в найбільш повному викладенні Мойсееві Закони і містить заклик до їх дотримання. До П'ятикнижжя включені закони та етичні приписи, що набували силу закону, які ма¬ли регулювати життя іудейсько-ізраїльського суспільства. Протягом тривалого часу - від прийняття синайського закону до відновлення царства - право черпало свій новий зміст в юридичних звичаях і в науці. Після повернення з Вавилонського полону (538 р. до не.) іудеї звернулися до збирання своїх старовинних звичаїв, в яких оживало їхнє почуття національної правосвідомості. Незважаючи на всі зусилля садукеїв підтримати виключно авторитет П'ятикнижжя, на¬род виявив глибоку повагу до передання легенд, так що навіть синайське законодавство мало для нього значення лише настільки, наскіль¬ки було узгоджено із звичаями, що збереглися. Збірники таких звичаїв отримали назву "Галаха" (halacha - звичай юридичний, на відміну від загального, обрядового - minhagim). Зви¬чаї зіставлялися з П'ятикнижжям і служили для нього поясненням; у тих же випадках, коли в Мойсеєвому законі не знаходилося нічого схожого зі звичаєм, а це зустрічалося, зокрема, часто з питань циві¬льного права, вчені самі встановлювали юридичні положення. Таким чином, відбувалося постійне злиття звичаєвого права із законом, причому зберігався авторитет і того й іншого; законодавство набува¬ло все більше народного характеру. При політичних негараздах правотворчість в іудеїв не припиняла¬ся, Синедріон (вищий орган політичної влади) залишався храните¬лем народного права й центром юридичної науки. Голови цієї уста¬нови, що мали назву раббанімів, відрізнялися глибокими знаннями права й залишили свої імена в історії як збирачі звичаїв (Симон Ше-тах, Шмайя, Абталіон) або як засновники юридичних шкіл (Саддук та інші). До Синедріону входили найзнатніші із священства, світська аристократія і так звані книжники - знавці права. Книжники мали ве¬ликий авторитет; після того, як вони отримали офіційний статус у вищій урядовій установі та посади юрисконсультів. Кодексом права, основою всіх судових рішень для Синедріону було П'ятикнижжя Мой¬сея. Але книжники й до свого вступу до судової ради вивчали закон, тлумачили його та виводили з нього правила життя. За ними вже встановився авторитет знавців закону. Природно, що і в Синедріоні їхній голос з питань права мав величезне значення. У спірних юри¬дичних питаннях вони давали свої висновки, відповідно до якого, бі-льшою частиною і вирішувалася справа. Відомо, яким чином книжники давали пояснення закону. Із загаль¬них положень Тори за допомогою різноманітних діалектичних відсту¬пів робили висновки, часто незначні, відносно всіх випадків життя. Таким чином, з'явилася велика кількість правил життя, виведених із Закону і тому таких же, як і він обов'язкових для кожного. Цими пояс¬неннями Закону вони сприяли розвитку права. Другим завданням їх було практичне обґрунтування юридичних звичаїв. Життя в епоху Другого Храму було складнішим, ніж у часи Мойсея, нові правові випадки, не передбачені Мойсеєвим законом, знаходили собі вирішен¬ня у вищій судовій установі - Синедріоні. Рішення цієї ради утворювали собою звичаєве право. Діяльність книжників була направлена саме на те, щоб цьому звичаєвому праву дати теоретичне обґрунтування в загальних положеннях Священного Писання; книжники і намагалися всі правові норми так чи інакше під¬вести під слова Біблії. Цими двома шляхами і відбувався розвиток іудейського права, кодекс якого являє собою Талмуд. Теоретична розробка його належала книжникам, і в цьому головне значення їх як членів Синедріону. Тора ніби є конституцією єврейського народу, а талмудична літе¬ратура - Мішна, Мідрашим, Варанти, Єрусалимський та Вавилонсь¬кий Талмуди - стала основним джерелом "Галахи". Іудейський закон уявляється як нормативна система цінностей, що включає релігійний ритуал, право, звичаї й традиції, моральність і принципи державності одночасно, тобто Закон у самому широкому сенсі цього поняття. Іудейське право мало багато спільних рис з давнім вавилонським правом, особливо в тій частині, що стосувалося казуїстики та прин¬ципу помсти. Викладення законодавчих установлень, що регулювали особистісно-майнові права та обов'язки й кари за злочини, носять казуїстичний характер. Вимога закону викладена як рішення конкрет¬ного окремого конфліктного випадку (казусу). Одна з Десяти Запові¬дей має той же зміст, що й ст. 1 Законів Хаммурапі: "не вимовляй хибного свідчення проти ближнього свого". Іудейське право містило низку конкретних установлень, що мали основоположне значення для праворозуміння та застосування запові¬дей і конкретних законодавчих установлень. Перш за все це принцип рівної кари (справедливості у відповідь), відомий як принцип "око за око". Наступний принцип - рівність перед установленнями Божими: "один суд має бути у вас, як для прибульця, так і для туземця...". Також слід додати й принцип "син за батька не відповідає" у справах злочинних: "Батьки не повинні каратися смертю за дітей, і діти не повинні бути покарані смертю за батьків: кожен повинен бути пока¬раний смертю за свій злочин". В іудейському праві було зроблено спробу формулювання абстрак¬тних заповідей закону. Десять Заповідей сформульовані не на основі казуїстичної техніки на зразок "якщо ти вчиниш те чи те...", а на прин¬ципі правил загальнолюдських відносин - "ти не повинен..." тощо. Щодо юридичної техніки іудейське право було досить розвине¬ним, хоча в Десяти Заповідях система штрафних санкцій була відсу тня. Це зумовлювалося значенням Декалогу як зібрання етичних правил для єврейського суспільства, і покарання, що виходить від Бога, мало ним же й визначатися. Найхарактернішими рисами іудейського права є релігійний і націо-нальний характер. Релігійним воно є, оскільки відповідно до основ єв-рейської віри джерело іудейського права - Божественне Одкровення. Релігійний характер законів з особливою чіткістю виражений в найцін¬нішій частині єврейської Галахи - письмовій Торі. У Десяти Заповідях веління дотримуватися суботнього відпочинку та заборона промовля¬ти ім'я Бога всує стоять поряд з велінням "не кради" і "не вбий". У П’ятикнижжі поряд з правовими є й чисто релігійні норми, що збігаються з першими за змістом своїх приписів. І заповіді, і ветхозавітні правові норми забороняють вбивати, красти, займатися перелюбством, вірити в інших богів тощо. Однак, якщо порушення релігійних норм тягне згід¬но з Біблією тільки божественну кару, то у відповідних їм правових но¬рмах передбачається зовсім земна санкція, яка застосовувалася за рішенням суду. Слід відмітити, що система релігійних заборон є всеохоплюючою. Якщо майже кожний правовій нормі відповідає релігійна, то релігійні заборони регулюють і багато відносин, що знаходяться поза сферою впливу права. Наприклад, правові норми забороняють під загрозою покарання статеві зв'язки з "женою отца", сестрою, те¬щею і невісткою, а релігійні загрожують надприродною карою і за зв'я¬зок в іншими найближчими родичами. Релігійний характер ветхозавітного права виявляється в змішанні злочинного й гріховного, у тому, що будь-яке протиправне діяння розглядається одночасно і як "злочин проти господа". Тому винний не тільки зазнавав покарання, передбаченого правовою нормою, але зобов'язаний був також "сповідуватися в гріху своєму" і принести священику ягня як "жертву повинності" ("очищення"). Ветхозавітні релігійні й правові норми не тільки узгоджено впливали на суспільні відносини, як це буває за звичайної взаємодії релігії й права, а й становили певну єдність: правова санкція підкріплювалася санкцією релігійною; характер припису деяких правових норм визна¬чився релігійними поглядами та правилами. Поєднання релігійних і правових норм більше всього спостерігаєть¬ся при регулюванні ними кровної помсти, яка проголошується божест¬венним установленням. Заповідь стверджує: "хто проллє кров людсь¬ку, того кров проллється рукою людини: оскільки людина створена за образом божим" (Буття 9: 6). Ветхозавітне право забороняє меснику ухилятися від обов'язку піддати смерті винного в навмисному вбивстві, а також отримання від нього чи його родичів "викупу за душу". Не до¬пускається також відмова від помсти особі, що здійснила вбивство з необережності, і отримання викупу за дозвіл йому повернутися з при¬тулку на свою землю, поки не закінчився термін помсти, що був уста¬новлений. Мотивування цих заборон чисто релігій¬не: при вбивстві земля осквернялася кров'ю і очищається від неї "не інакше, як кров'ю, що пролив". Паплюжити ж землю, на якій мешкають "сини Ізраїлеві" і серед них - сам Бог, недопустимо. З цих же причин на старійшин міст, що надають притулок, покладаєть¬ся обов'язок взяти з притулку людину, що в ньому приховується, яка здійснила навмисне вбивство, і "передати його в руки месника за кров, щоб він помер". Маючи яскраво виражений релігійний характер, іудейське право в той же час є глибоко національним і його розвиток пов'язаний виклю¬чно з творчістю єврейського народу. Законодавство Мойсея перед¬бачало перш за все організовувати єврейське суспільство на строго національних засадах. Народ уявлявся як обраний Богом і зобов'я¬заний потому зберігати свою виключність. Йому приписувалася по¬стійна винищувальна війна з хананеями та амалекітами й забороня¬вся союз з моавитянами та амонітянами. Інші племена могли вступа¬ти в сонм обраного народу, якщо приймуть його релігію, а едоліти та єгиптяни поставлені були в особливо сприятливе становище: з ними допускався шлюб, і потомство в такому шлюбі в третьому коліні мог¬ло вступати в єврейську общину. Таким чином, Мойсей поставив єв¬реїв, що були принижені в Єгипті, вище всіх народів. Серед самого єврейського народу не було різниці щодо похо¬дження: коліна вважалися рівними між собою, тому що походили від рідних братів. Тільки нащадки Аарона покликані були до священства, а на нащадків Іакова покладено служіння при скинії, в якій зберігався закон. При цьому малося на увазі виділити левітів для утворення особливого класу, призначеного до духовної діяльності, і навернути весь інший народ до заняття землеробством. Левіти не мали своєї частки в земельній власності, але отримували десятину від її плодів та одну соту частину від військової здобичі. Уся здобич ділилася на дві частини. Перша була на користь тих, хто брав участь у війні, дру¬га становила власність усіх інших євреїв, і з неї одна п'ятидесята ча¬стина відраховувалася на користь левітів. Політична форма іудейського народу являла собою теократію, в якій верховна влада належала Єгові. Між Богом і обраним ним наро¬дом існував договір, у силу якого народ зобов'язувався дотримуватися закону; з цього обов'язку випливають усі інші: досягти досконалос¬ті, не змішуватися з іншими народами й доказувати їм мудрість бо¬жественного закону, нарешті, обробляти вказану Єговою землю. Зі свого боку, Бог обіцяє народу захищати його; він посилає пророків, які оголошують його волю. Такі пророки чи судді посилалися цілому племені під час зовнішньої небезпеки й для нагадування народу про його договір з Єговою. Цього було спочатку достатньо для збере¬ження єдності всіх колін; але згодом, коли з'явилася небезпека внут¬рішнього розладу федерації, стала необхідною постійна й спадкова царська влада. Однак сторонами договору, що встановив державу єврейську, залишались Єгова та народ. На початок І тис. до н.е. в іудейсько-ізраїльському суспільстві вко-ренилися рабовласницькі відносини. Основну масу іудейсько-ізраїльського суспільства становили віль¬ні землевласники - члени родоплемінних груп (колін) - повноправні громадяни свого роду. Вони з року в рік обробляли свою родову зем¬лю, кормилися з неї та сплачували податки до царської скарбниці. Таких людей називали "народом землі". На одному соціальному по¬люсі знаходились аристократи й багаті, на іншому - батраки, бродяги й раби. Дійсним ("вічним") рабом міг бути тільки чужоземець, чи то захоплений в полон, чи то куплений у работоргівця; одноплемінник -тільки на певний термін (звичайно за борги). Раби могли стати віль¬новідпущениками, але якщо раб виявляв бажання залишитися в домі свого господаря, над ним здійснювався спеціальний обряд: шилом пришпилювали його вухо до дверного косяку. Це означало його оста¬точне включення в дім і він перетворювався на вічного раба. Стано¬вище раба цілком залежало від волі хазяїна: вони виконували будь-яку роботу по дому, працювали в полі, могли бути піддані покаранню, однак вбивство раба каралося. Рабу могли доручити й управління домом, виконання відповідальних доручень, вони могли мати свою сім'ю й володіти певним майном. Законодавство Мойсея належить до того періоду іудейського побу¬ту, коли головним заняттям народу було землеробство; торгівля була на той час ще в руках фінікійців. Земельна власність становила один з головних юридичних інститутів давнього іудейського права. Володіння обітованою землею входить до основного завіту між Богом і народом. Власність на цю землю належить Єгові, погляд якого спрямований на неї з початку року й до кінця. Євреї володіють великим і плодоносним Ханааном як спадковим леном з умовою виконання обов'язків перед Богом. Це основне положення проходить через весь інститут земель¬них відносин і визначає спосіб володіння землею. Так, земля була роздана у володіння між дванадцятьма колінами іудейського народу за жеребом. Розмір такого наділу залишався не¬змінним, тому що володіння землею переходило тільки до синів, доч¬ки ж, що отримали землю у спадок, зобов'язувалися виходити заміж за члена свого коліна. Оскільки левіти не отримали ділянки, то вони користувалися землею священною, що знаходилася поряд з Храмом, для будівництва дому й для отримання доходів. Інша земля ділилася на вотчинну, тобто належала сімейству царя на праві спадкової вла¬сності, і на ленну. Ленна земля передавалася в користування прива¬тним особам на 49-річний термін, кожний 50-й ювілейний рік землі повертались у володіння 12 колін і відбувалася роздача ленів на но¬вий термін. Деякі вчені припускають, що ювілейний рік був введений левітами з метою протистояння утворенню світської територіальної аристократії. Ювілейний переділ не торкався самих левітів, тому що їхнє володіння було родове, а не територіальне, між тим, як унаслі¬док переділу власність не могла зосередитися в одних руках, і народ залишався однаково бідним. Ленний характер землі визначав способи користування нею. Пе¬редача землі у вічне володіння не допускалася. Кожен єврей міг ви¬купити свою ділянку, а в ювілейний рік отримати новий наділ. Саме користування землею визначалося законом про суботній рік: після шести років обробки необхідно було дати відпочинок землі, залиши¬ти її без посіву, і все, що виросло в цей рік відпочинку, призначалося на користь рабів. Повага до суботнього року підтримувалася строго: коліна Іуди та Веніаміна були покарані 70-річним вигнанням до Вави¬лона за те, що не дотримали 70 суботніх років. З користуванням леном поєднувався обов'язок військової служби. Кожен єврей, що досяг 20-річного віку й володів леном, зобов'язаний був нести військову повинність, яка визначалася дійсним користу¬ванням землею. Тому пільги від військової служби давалися всім, хто не встиг перейти у свій заново побудований дім і не встиг насолоди¬тися від плодів посаджених виноградників чи саду. Власність і сімейство являли собою основні інститути Іудейського цивільного права. Значна частина ветхозавітних норм присвячена регулюванню майнових відносин. У формі приписів казуїстичного ха¬рактеру вони передбачають відшкодування винним збитків від по¬трави, підпалу, від утрати взятих на зберігання срібла, речей і худо¬би, за вбивство чужої худоби. Особлива увага приділена регулюванню продажу землі. Продавець чи його близький родич міг викупити її в будь-який час. Через певний термін куплена земля поверталася продавцеві. Ці правила поширювались і на про-даж житлового будинку в сільській місцевості. Норми Ветхого завіту визначають становище рабів і найманців, по¬рядок успадкування, установлюють деякі умови укладання таких угод, як позика і заклад рухомого майна, обов'язок повернути власнику знайдену річ, за-бороняють користуватися неправильними вагами й гирями, порушувати межу, затримувати плату найманцеві, приписують викупати євреїв, які продались у рабство "прибульцям", що поселили¬ся на території племені. Усі майнові спори мали вирішуватися в суді. Як судові докази широко використовувалася кля¬тва іменем Бога, яку приносили обидві сторони. Майнові права в Торі належать переважно до сфери купівлі-продажу, оренди, застави (натуральній і грошовій). Земля, як правило, не визнавалась об'єктом відносин купівлі-продажу, її не можна продавати назавжди - вона вважалася свя¬щенною. Продавалося звичайно "відоме число жнив" до так званого ювілею (кожного 50-го року), і таким чином фактично оформлялась оренда. Земельна ділянка, що відійшла власнику за борги, підлягала поверненню в той самий ювілейний рік, коли відбувалося "прощення боргів". До закінчення 50-річного терміну можна було викупити ділян¬ку на певне число жнив. Цьому ж правилу підкорялись угоди з неру¬хомістю в селищах ("вважати нарівні з полем землі"). Будівлі в містах продавалися назавжди. | |
| Просмотров: 696 | Загрузок: 77 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |