Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Вторник, 20.11.2018


Главная » Файлы » Шпаргалки » Шпаргалки

Шпаргалка із конституціного права
[ Скачать с сервера (674.4 Kb) ] 06.03.2018, 21:25
1. Державна влада як інститут конституційного права
У конституційно-правовій літературі державна влада визначається як організоване керівництво справами суспільства з боку держави та її органів. Державна влада здійснюється або народом безпосередньо, або органами державної влади. У переважній же більшості випадків конституції встановлюють приписи про те, що влада походить від народу. (ФРН, Португалія, Бразилія)
З юридичної точки зору, державна влада характеризується особливими властивостями: суверенністю, верховенством, незалежністю і самостійністю.
Термін державна влада рідко використовується у конституційному праві зарубіжних країн. Зокрема, у ст. 56 Конституції Естонії є такий припис: "Верховну державну владу народ здійснює через громадян, які мають право голосу.." Як правило, визначення "державна" відсутнє, мовиться тільки про владу або про суверенітет народу.
Обсяг конституційного регулювання відносин, пов’язаних із державною владою, у різних країнах різний. Якщо, наприклад, у конституціях соціалістичних країн (КНДР 1972 р., Куби 1976 р., КНР 1982 р. та ін.) докладно говориться про цілі держави, завданнях державної влади, про основні напрямки політики держави, то у конституціях інших сучасних держав обмежуються формулюваннями про демократичну, соціальну і правову державу (ФРН 1949 р., Іспанії 1978 р., Португалії 1976 р., Росії 1993 р. та ін.).
Структура конституційно-правового інституту державної влади складається з різних принципів і норм, які утворюють його елементи.У літературі до його компонентів відносять;
1) положення про джерело державної влади, її соціальні носії, суб’єкти (у переважній більшості конституцій країн світу – це "народ");ФРН, Литва, Україна. У монархічний країнах - влада походить від монарха або Аллаха, а народ є виконавцем його волі. (Сауд. Аравія)
2) положення про характер державної влади (наприклад, формулювання про демократичну диктатуру народу в Конституції КНР 1982 р)
3) положення про цілі та принципові напрямки діяльності державної влади (Конституція Італії 1947 р. у ст. 3 містить такий припис: "завдання Республіки – усунути перешкоди економічного і соціального порядку, які… заважають повному розвиткові людської особи та ефективній участі усіх трудящих у політичній, економічній та соціальній організації країни");
4) Положення про структуру державної влади (ст. 26 Конституції Греції, яка фіксує організацію державної влади на принципі розподілу влад; принцип єдності влади у руках органів типу рад за Конституцією Куби 1976 р.);
5) положення про органи, які здійснюють державну владу (наприклад, різні органи законодавчої, виконавчої, судової влади за Конституцією США 1787 р.; органи державної влади, державного управління, суду, прокуратури та Конституцією КНР 1982 р.);
6) положення про шляхи, форми, методи здійснення державної влади (наприклад, принцип демократичного централізму за Конституцією КНДР 1972 р; у ст. 45 Конституції Італії йдеться про підтримку розвитку кооперації)

2. Поняття, ознаки і механізм організації здійснення державної влади.
У конституційно-правовій літературі державна влада визначається як організоване керівництво справами суспільства з боку держави та її органів. Державна влада здійснюється або народом безпосередньо, або органами державної влади. У переважній же більшості випадків конституції встановлюють приписи про те, що влада походить від народу. (ФРН, Португалія, Бразилія)
З юридичної точки зору, державна влада характеризується особливими властивостями: суверенністю, верховенством, незалежністю і самостійністю.
Насамперед із державною владою тісно пов’язане поняття "суверенітет держави". державна влада виникає лише в результаті суверенних прав народу і володіє повноваженнями лише у межах, визначених народом відповідно до демократичної процедури. Включає внутрішню і зовнішню складові - поширення державної влади на всю територію держави; а також незалежність та самостійність державної влади від будь-якого впливу інших країн.
Верховенство як властивість державної влади означає, що народ сам у повному обсязі здійснює належну йому державну владу, безпосередньо, а також через органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Верховенство також передбачає підпорядкування державній владі усіх громадян та їх об’єднань, посадових осіб і органів державної влади і місцевого самоврядування, що знаходяться на території даної країни.
Щодо визначення у Конституціях конкретних питань закріплення, організації та здійснення державної влади, то вони відображені в окремих розділах, присвячених як принципові народного суверенітету або інших джерел походження влади, так і організації та функціонуванню окремих гілок державної влади. (Винятки становлять країни з монархічною формою правління, у яких монарх - джерело всієї влади та є органом, який впроваджує таку владу).
Щодо функціонування гілок влади, то в більшості країн існує поділ на три гілки влади (окрім як вже було згадано у монархічних), зокрема цей принцип розподілу влади може мати різні концепції (жорстка у США, порівняно із взаємодією і взаємовідповілалтністю гілок влади в Україні). Практично всюди застосовується така модель, за якою законодавчу владу здійснює парламент (конгрес у сша, ВР в Україні та Словаччині, національні Збори у Єгипті, Кнесет в Ізраїлі тощо); виконавчу владу здійснюють уряд (в деякий країнах главою виконавчої влади є Президент - у президентських республіках); судова влада належить виключно судам. Таким чином, механізм реалізації державної влади залежить від форми правління та особливостей формування органів влади у конкретній країні.

3. Поняття, система та види органів державної влади
поняття "орган держави", "державний орган" та "орган державної влади" є тотожними. Для уникнення спорів з приводу їхнього змісту в нормативно-правових актах варто використовувати той термін, який вживається Основним Законом.
Державний орган - це одна особа або організована група осіб, спеціально призначені для реалізації державної влади в передбачених законом випадках. До числа державних органів ставляться, наприклад, суд, президент, парламент і т.д.
Основні ознаки державних органів:
а) створюються й функціонують у відповідності й на основі норм права;
б) відносна структурна й функціональна відособленість у механізмі держави по ознаці їхньої спеціалізації;
в) функціональна взаємодія один з одним у процесі реалізації кожним своїх повноважень, обов'язків.
Положення кожного органу державної влади, врегульоване правовими нормами, утворює його правовий статус, що включає:
1) завдання діяльності органу, які вказують на його певне соціальне призначення;
2) компетенцію органу державної влади, що охоплює конкретні функції та повноваження стосовно певних предметів відання.
3) акти і дії державного органу, в яких реалізується його компетенція.
4) порядок формування органу, яким найчастіше є обрання чи призначення.
5) внутрішню організацію органу державної влади
6) порядок (процедуру) роботи органу державної влади, що включає низку проваджень або процесі
7) юридичну відповідальність державного органу.
Різноманітність державних органів зумовлює їх класифікацію за багатьма критеріями, зокрема:(види держ органів)
1) за характером:
- первинні державні органи, що утворюються населенням і йому підзвітні.
- вторинні державні органи, що утворюються первинними органами та їм підзвітні.
2) за порядком утворення:
- органи, що обираються
- органи, що призначаються главою держави чи вищестоящим у порядку підлеглості органом.
- органи, що затверджуються
- органи, що успадковуються
3) за порядком прийняття рішень:
- колегіальні, що приймають рішення після обговорення шляхом голосування
- єдиноначальні, рішення від імені яких приймаються керівниками особисто
4) за особливістю повноважень серед органів державної влади виділяють:
- парламент, що здійснює повноваження у сфері законотворчості;
- главу держави, що є представником інтересів держави;
- уряд та інші органи виконавчої влади, що реалізують повноваження у сфері виконавчої діяльності;
- суди, що здійснюють діяльність у сфері правосуддя;
- контрольно-наглядові органи, що здійснюють нагляд за дотриманням законності (наприклад, прокуратура);
- правоохоронні органи, що реалізують функції у сфері охорони правопорядку;
- спеціальні органи, що захищають інтереси держави та створюють умови для виконання функцій держави.


4. Загальна теорія і стан парламентаризму
парламентаризм – це система державного керівництва суспільством, для якої характерними є визнання провідної або особливої (істотної) ролі парламенту в здійсненні державно-владних функцій.
Парламент і парламентаризм – поняття взаємопов’язані і взаємозумовлені, але зовсім не рівнозначні. Парламентаризм не може існувати без парламенту, адже його підвалиною є саме сильний і повновладний парламент.
Інститут представницької влади, який виконує одночасно і законодавчі функції, посідає важливе місце у конституційному механізмі будь-якої держави. Винятком є держави, в яких такі установи мають тільки дорадчий характер, або формально засновані, але розпушені та не функціонують. Оскільки законотворчість – не єдина, хоча й основна функція цих представницьких органів, для їх позначення вживають інше збірне найменування – парламент.
Офіційно для позначення вищих органів представницької й законодавчої влади застосовуються різноманітні назви у країнах світу, зокрема: “Парламент” – у 40 державах (Великобританія, Канада, Румунія та ін.); “Народна (Національна) асамблея” – у 37 (Болгарія, Єгипет та ін.); “Федеральні збори” – в 3 (Російська Федерація, Швейцарія, Коморські Острови; “Верховна (національна) Рада” – у 14 (Словаччина, Україна та ін.); У 19 державах назви є індивідуальними: “Сабор” (Хорватія); “Кнесет” (Ізраїль); “Сейм” (Латвія, Литва); “Конституційні збори” (Камбоджа).
АнглІя фактично вважається матір'ю парламентаризму, однак парламент виник одночасно і у Польщі, Ісландії. За часом виникнення та становлення сучасні парламенти можна умовно поділити на чотири покоління, а саме: 1) давні (середньовічні) парламенти; Ісландія, Англія. 2) часів нової історії США - виникнення яких пов'язано з буржуазними революціями та прийняттям перших конституцій; 3) ті, що виникли після Другої світової війни зокрема у ряді країн Азії і Африки з проголошенням їх незалежності; 4) новітні парламенти колишніх республік СРСР.

5. Конституційний склад і структура парламентів
сучасні парламенти – це загальнонаціональні колегіальні представницькі органи державної влади, які повністю або частково обираються народом (виборчим корпусом), діють на постійній основі, і які здійснюють у механізмі державного владування насамперед функції законотворчості, установчу, контролю за виконавчою владою, бюджетно-фінансову, зовнішньополітичну тощо.
• Кількісний склад парламенту визначається безпосередньо конституціями: або іншими законодавчими актами. Конституція, наприклад, Італії закріпила у кількісному складі палати депутатів 650 чоловік, а сенаторів — 315; В Україні склад парламенту 450 чоловік.
• За своєю структурою вищі представницькі органи є одно- та двопалатними. Питання про те, з якої кількості палат повинен складатися парламент, вважається одним із найбільш спірних у науці конституційного права. Історично першою склалась і тривалий час була домінуючою двопалатна структура парламенту.
• Сьогодні переважна більшість парламентів світу мають однопалатну структуру. В Європі – майже в половині держав парламенти однопалатні. На Американському континенті однопалатні системи характерні для невеликих держав.
Однопалатні - Вірменія, Україна , Греція, Ізраїль, Ісландія
У сучасній ж науці конституційного права прийнято вважати здебільшого, що двопалатна система має природну базу тільки в федеративних державах, де одна палата виникає як орган, що репрезентує всю націю в цілому, а друга складається з депутатів, які представляють кожний штат, або існує як аристократичний пережиток.
двопалатна система не є обов’язковим елементом структури федеративної держави. Натомість у 46 унітарних державах віддали перевагу двопалатній системі.
Двопалатні - Англія, США, Іспанія Італія Франція
закони спочатку приймаються нижньою палатою, а потім надходять на ухвалення верхньою. Верхня палата зазвичай не має права вносити в закон зміни, її завдання — прийняти або відхилити його. На практиці це призводить до того, що політично важливішою є нижня палата, оскільки в ній відбувається основне обговорення кожного законопроекту. Крім того, зазвичай саме перед нижньою палатою звітує уряд країни. В той же час якщо у президента або голови уряду є право розпустити парламент, воно, як правило, розповсюджується лише на нижню палату.
• однопалатні парламенти та палати двопалатних парламентів також мають внутрішню структуру, найважливішими елементами якої є парламентські фракції, керівні органи і комітети, допоміжний або адміністративний апарат; а також допоміжні органи парламенту, які не входять до його внутрішньої структури, але сприяють його функціонуванню.

6. Компетенція та структура парламентів
сучасні парламенти – це загальнонаціональні колегіальні представницькі органи державної влади, які повністю або частково обираються народом (виборчим корпусом), діють на постійній основі, і які здійснюють у механізмі державного владування насамперед функції законотворчості, установчу, контролю за виконавчою владою, бюджетно-фінансову, зовнішньополітичну тощо.
• Як інститути державної влади парламенти за формою є постійно діючими зборами представників народу, на яких обговорюються і вирішуються найважливіші суспільні та державні справи. За змістом діяльності вони є насамперед, органами законодавчої влади. У Конституції США 1787 р. (розд. 1 ст. 1) сказано: “Всі ухвалені тут повноваження законодавчої влади надаються Конгресові…” Ця формула, звичайно ж у різних варіантах, була відтворена в конституціях більшості держав..
• Важливо звернути при цьому увагу на те, що крім законодавчої функції, в їх діяльності значне місце посідають й інші, зокрема представницька, установча, контрольна, бюджетно-фінансова, квазісудова, зовнішньополітична тощо. Інакше кажучи, парламент будь-якої демократичної держави поєднує в собі декілька якостей. Така комплексна характеристика органу народного представництва знаходить відповідне відображення в конституціях зарубіжних країн.
• За своєю структурою вищі представницькі органи є одно- та двопалатними. Питання про те, з якої кількості палат повинен складатися парламент, вважається одним із найбільш спірних у науці конституційного права. Історично першою склалась і тривалий час була домінуючою двопалатна структура парламенту.
• Сьогодні переважна більшість парламентів світу мають однопалатну структуру. В Європі – майже в половині держав парламенти однопалатні. На Американському континенті однопалатні системи характерні для невеликих держав.
Однопалатні - Вірменія, Україна , Греція, Ізраїль, Ісландія
У сучасній ж науці конституційного права прийнято вважати здебільшого, що двопалатна система має природну базу тільки в федеративних державах, де одна палата виникає як орган, що репрезентує всю націю в цілому, а друга складається з депутатів, які представляють кожний штат, або існує як аристократичний пережиток.
двопалатна система не є обов’язковим елементом структури федеративної держави. Натомість у 46 унітарних державах віддали перевагу двопалатній системі.
Двопалатні - Англія, США, Іспанія Італія Франція
закони спочатку приймаються нижньою палатою, а потім надходять на ухвалення верхньою. Верхня палата зазвичай не має права вносити в закон зміни, її завдання — прийняти або відхилити його. На практиці це призводить до того, що політично важливішою є нижня палата, оскільки в ній відбувається основне обговорення кожного законопроекту. Крім того, зазвичай саме перед нижньою палатою звітує уряд країни. В той же час якщо у президента або голови уряду є право розпустити парламент, воно, як правило, розповсюджується лише на нижню палату.
• однопалатні парламенти та палати двопалатних парламентів також мають внутрішню структуру, найважливішими елементами якої є парламентські фракції, керівні органи і комітети, допоміжний або адміністративний апарат; а також допоміжні органи парламенту, які не входять до його внутрішньої структури, але сприяють його функціонуванню.

7. Конституційно-правовий статус парламенту: загальна характеристика
• сучасні парламенти – це загальнонаціональні колегіальні представницькі органи державної влади, які повністю або частково обираються народом (виборчим корпусом), діють на постійній основі, і які здійснюють у механізмі державного владування насамперед функції законотворчості, установчу, контролю за виконавчою владою, бюджетно-фінансову, зовнішньополітичну тощо.
• Офіційно для позначення вищих органів представницької й законодавчої влади застосовуються різноманітні назви у країнах світу, зокрема: “Парламент” – у 40 державах (Великобританія, Канада, Румунія та ін.); “Народна (Національна) асамблея” – у 37 (Болгарія, Єгипет та ін.); “Федеральні збори” – в 3 (Російська Федерація, Швейцарія, Коморські Острови; “Верховна (національна) Рада” – у 14 (Словаччина, Україна та ін.); У 19 державах назви є індивідуальними: “Сабор” (Хорватія); “Кнесет” (Ізраїль); “Сейм” (Латвія, Литва); “Конституційні збори” (Камбоджа).
• все ж конституційний статус парламенту залежить насамперед від закріплених у конституціях основоположних принципів організації державної влади у тій чи іншій країні. У Великобританії, наприклад, в якості одного із фундаментальних проголошується принцип парламентського верховенства, і, відповідно до цього, орган народного представництва юридично виступає як джерело всієї законодавчої влади. Водночас принцип народного (національного) суверенітету зумовлює, що у кінцевому рахунку джерело влади, у тому числі законодавчої, - народ, а парламент – один із органів держави, через котрий народ здійснює свій суверенітет у формі законодавчої функції.
• У науковій літературі цілком слушно пов’язують статус парламенту з відповідними формами державного правління, адже становище і роль вищого представницького і законодавчого органу у вирішальній мірі залежить від характеру взаємовідносин вищих органів держави. Розглядаючи під таким кутом зору конституційний статус парламентів, можна виділити чотири основні моделі.
• Першу модель репрезентують органи народного представництва тих держав, які проголосили в якості підвалини конституційного ладу принцип парламентського правління (Великобританія, Італія, ФРН, Болгарія, Греція, Угорщина та ін.). Місце та роль парламенту у системі державних органів визначається тим, що від нього похідним є уряд, який формується і несе відповідальність перед ним.
• У деяких з цих країн глава держави також обирається за активною участю парламенту.
• Друга модель конституційного статусу парламентів притаманна країнам із президентською формою правління, які заклали у підвалини організації державної влади принцип жорсткого розподілу влад (США та ні.). Існуюча тут конституційна система “стримувань і противаг” чітко відображає співвідношення трьох гілок влади.
• Третя модель характерна для країн зі змішаною формою правління (Франція, Росія та ін.). Тут проголошується інститут парламентської відповідальності уряду, проте і президент наділяється правом розпуску парламенту.
• Четверту модель складають парламенти “радянського зразка” (СРВ, КНР, КНДР, Куба). Тут призначення парламенту зводиться до формального схвалення, прийнятих за його межами вищими партійними органами, політичних ухвал.
Не можна віднести до жодної з указаних моделей т. зв. “консультативні” парламенти (Бахрейн, Бруней, Катар, ОАЕ), оскільки вони є тільки дорадчими установами.

8.Конституційний склад і структура парламенту
Сучасні парламенти – це загальнонаціональні колегіальні представницькі органи державної влади, які повністю або частково обираються народом (виборчим корпусом), діють на постійній основі, і які здійснюють у механізмі державного владування насамперед функції законотворчості, установчу, контролю за виконавчою владою, бюджетно-фінансову, зовнішньополітичну тощо.
• Як інститути державної влади парламенти за формою є постійно діючими зборами представників народу, на яких обговорюються і вирішуються найважливіші суспільні та державні справи. За змістом діяльності вони є насамперед, органами законодавчої влади. У Конституції США 1787 р. (розд. 1 ст. 1) сказано: “Всі ухвалені тут повноваження законодавчої влади надаються Конгресові…” Ця формула, звичайно ж у різних варіантах, була відтворена в конституціях більшості держав..
• Важливо звернути при цьому увагу на те, що крім законодавчої функції, в їх діяльності значне місце посідають й інші, зокрема представницька, установча, контрольна, бюджетно-фінансова, квазісудова, зовнішньополітична тощо. Інакше кажучи, парламент будь-якої демократичної держави поєднує в собі декілька якостей. Така комплексна характеристика органу народного представництва знаходить відповідне відображення в конституціях зарубіжних країн.
• За своєю структурою вищі представницькі органи є одно- та двопалатними. Питання про те, з якої кількості палат повинен складатися парламент, вважається одним із найбільш спірних у науці конституційного права. Історично першою склалась і тривалий час була домінуючою двопалатна структура парламенту.
• Сьогодні переважна більшість парламентів світу мають однопалатну структуру. В Європі – майже в половині держав парламенти однопалатні. На Американському континенті однопалатні системи характерні для невеликих держав.
Однопалатні - Вірменія, Україна , Греція, Ізраїль, Ісландія
У сучасній ж науці конституційного права прийнято вважати здебільшого, що двопалатна система має природну базу тільки в федеративних державах, де одна палата виникає як орган, що репрезентує всю націю в цілому, а друга складається з депутатів, які представляють кожний штат, або існує як аристократичний пережиток.
двопалатна система не є обов’язковим елементом структури федеративної держави. Натомість у 46 унітарних державах віддали перевагу двопалатній системі.
Двопалатні - Англія, США, Іспанія Італія Франція
закони спочатку приймаються нижньою палатою, а потім надходять на ухвалення верхньою. Верхня палата зазвичай не має права вносити в закон зміни, її завдання — прийняти або відхилити його. На практиці це призводить до того, що політично важливішою є нижня палата, оскільки в ній відбувається основне обговорення кожного законопроекту. Крім того, зазвичай саме перед нижньою палатою звітує уряд країни. В той же час якщо у президента або голови уряду є право розпустити парламент, воно, як правило, розповсюджується лише на нижню палату.
• однопалатні парламенти та палати двопалатних парламентів також мають внутрішню структуру, найважливішими елементами якої є парламентські фракції, керівні органи і комітети, допоміжний або адміністративний апарат; а також допоміжні органи парламенту, які не входять до його внутрішньої структури, але сприяють його функціонуванню.

9. Організація роботи парламенту
• сучасні парламенти – це загальнонаціональні колегіальні представницькі органи державної влади, які повністю або частково обираються народом (виборчим корпусом), діють на постійній основі, і які здійснюють у механізмі державного владування насамперед функції законотворчості, установчу, контролю за виконавчою владою, бюджетно-фінансову, зовнішньополітичну тощо.
• Парламент здійснює свою діяльність у різних формах: на засіданнях палат, шляхом організації роботи постійних комітетів (комісій), діяльності депутатів у виборчих округах, через органи, що існують при парламенті тощо.
• у світі діють два різновиди порядку роботи парламенту.
• - Перший – сесійний. Під терміном сесія найчастіше розуміється період року, протягом якого парламент має право проводити засідання. Протягом року може скликатися більше однієї сесії. Початок і закінчення засідань, за загальним правилом, установлені за принципом осінь - весна. Такий – сесійний – порядок існує в Австрії, Великобританії, Італії, Франції, Японії та деяких інших країнах.
• - Другий тип порядку діяльності парламенту – постійний. В такому разі не існує юридичного поняття сесії, а використовується тільки термін легіслатура , тобто строк (термін), на який обирається даний парламент. Така система організації парламенту характерна для Македонії, Словаччини, ФРН.
В окремих державах система постійно діючого зібрання поєднується з практикою проведення річних сесій (Португалія, Фінляндія).
• Конституції, конституційні акти і регламенти палат регулюють організацію сесій, порядок проведення засідань, голосування і прийняття рішень, порядок підтримання порядку під час засідань, процедури здійснення окремих парламентських функцій і повноважень.
• Розрізняються чергові і надзвичайні сесії. Скликання чергових сесій парламентів має три основних форми. Перша: для їх скликання не потрібен окремий акт глави держави чи уряду і парламент може засідати у будь-який час (ФРН, Італія та ін.). Друга форма скликання сесій полягає в тому, що для цього необхідний акт глави держави (Австрія, Великобританія, Індія, Японія). Набуває поширення й така форма скликання сесій, як нормативно-правова: початок і закінчення сесій визначається конституцією (Бразилія та ін.). Кількість парламентських сесій протягом року в різних країнах різна: один раз (США, Японія); два рази (Іспанія, Франція) і навіть три або чотири рази (Індія). Але сесії не можуть тривати протягом усього року. Вони перериваються на парламентські канікули (літні) й офіційні свята.
• Законодавство зарубіжних країн чи не найбільшу увагу приділяє питанням, пов’язаним із процедурою пленарних засідань палат. У літературі пленарні засідання визначають як збори членів палат, скликані і проведені в установленому порядку, що дозволяє їм прийняти ухвали. Засідання парламентів, як правило, відкриті і широко висвітлюються пресою, радіо, телебаченням. У кожному парламенті відведені спеціальні місця для публіки – гостеві балкони і ложі, куди може прийти будь-який громадянин за перепусткою. Для проведення закритих засідань необхідно прийняти особливу ухвалу палати, а в деяких державах – спікера палати. Важливе значення при проведенні пленарних засідань надається питанню про присутність депутатів – питанню кворуму. Кворумом зветься та кількість членів зібрання, яка робить його повноважним вести справи і приймати рішення.

10. Конституційно правовий статус парламентарія
Правове становище депутата визначається конституціями, конституційними і органічними законами, регламентами палат і звичаями.
• Зарубіжна конституційна теорія й практика виходять із того, що депутат є професійним парламентарієм. Тому правове становище парламентаріїв у значній мірі визначається принципом несумісності депутатського мандата ні з якою державною або іншою посадою, крім зазначених у законодавстві. У різних країнах принцип несумісності визнається у різному обсязі. В Конституції США (розділ 6, ст. 1) записано, що жоден член конгресу на період його мандата не може займати “публічну посаду на службі Сполучених Штатів”. У Швеції депутати, які займають посади на державній службі, повинні під час засідань парламенту йти у відпустку. Виняток становить законодавство і політична практика країн із парламентарною формою правління. В них існує і діє правило, за яким міністри повинні бути членами парламенту.
• До юридичних умов, які визначають статус депутатів, треба віднести індемнітет та імунітет парламентаріїв. Поняття індемнітету (від англ. indemnity, від лат. indemnitas - безвтратність) означає:
1) член парламенту не несе юридичної відповідальності за свої висловлювання і голосування під час виконання обов’язків у представницькому органі. В теорії і практиці англомовних країн цей термін замінений поняттям привілею свободи слова. В деяких країнах цьому принципу надають дещо звуженого значення. Так, у Латвії та ФРН депутати на загальних підставах несуть відповідальність за наклеп, а у Литві – за наклеп і образу;
2) винагорода (депутатів) за парламентську діяльність , включаючи покриття витрат на офіс, листування, поїздки тощо.
• Щодо депутатського імунітету (англ. immuniti, лат. smmunitas – звільнення від чогось), тобто недоторканність депутатів парламентів, то це означає заборону арешту або притягнення до судової відповідальності депутата за всі його дії, включаючи дії, що здійснені ним не при виконанні парламентських обов’язків. Недоторканністю депутати користуються тільки на час дії депутатського мандата. В літературі правильно підкреслюється, що зміст і обсяг депутатського імунітету в різних країнах неоднакові, але ніде він не має абсолютного характер. У цілому ряді країн депутати користуються імунітетом лише під час парламентських сесій. (США, Японія), а в деяких країнах законодавство встановлює умови, коли припускається арешт депутата і порушення проти нього кримінальної справи без санкції парламенту. У цілому тенденції розвитку конституційного права в сучасних умовах характеризуються послабленням депутатського імунітету.

11. Рішення верховної ради України
Чинна Конституція України визначає Верховну Раду України як єдиний загальнонаціональний постійно діючий, колегіальний, виборний орган законодавчої влади. Не передбачена й можливість делегування нею своїх законодавчих повноважень.
Пріоритетною функцією Верховної Ради вважається законодавча. Загалом вона являє собою передбачений Конституцією напрям діяльності Верховної Ради, який полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, (скасуванні) або в призупиненні їх дії.
Верховна Рада України згідно зі ст. 91 Конституції України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу.
Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради України є, звичайно, прийняття законів. Закон - нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави, який регулює найбільш важливі суспільні відносини.
З змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом та належать до повноважень інших органів державної влади.
Виключно законами визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії їх реалізації; основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування; територіального устрою; організації ЗСУ; державного бюджету тощо.
Категория: Шпаргалки | Добавил: opteuropa | Теги: реферат з біології, магістерська, доповідь з права., скачати доповідь, курсова, лабораторна робота, курсач, КОНТРОЛЬНА, курсовая работа, дипломн
Просмотров: 56 | Загрузок: 6 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно