| Главная » Файлы » Шпаргалки » Шпаргалки |
Шпаргалка із права
| [ Скачать с сервера (290.5 Kb) ] | 24.01.2018, 20:36 |
| Білет 1. Поняття законність та способи забезпечення законність — один з основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Дотримання законності є найважливішим напрямом формування правової держави. Для цього слід вирішити два взаємопов’язаних завдання: по-перше, створити належні умови для реалізації всіх правових приписів і, по-друге, забезпечити ефективний нагляд та контроль за належною їх реалізацією. Законність є необхідним явищем суспільного буття. Її зміст закріплений конституційними нормами, Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З цього випливає, що поняття законності торкається кожного державного органу та громадянина, оскільки існує загальносуспільний конституційний обов’язок дотримуватися Конституції України та інших законів; Законність є багатоаспектною правовою категорією, а тому роз¬глядається як: – принцип державної діяльності;– метод державного управління суспільством; – режим системи взаємовідносин населення з органами державної влади. Безперечним є той факт, що законність найбільш значущою категорією виявляється у сфері державного управління з наявністю таких характерних ознак: – загальнообов’язковість дотримання законів щодо всіх без винятку юридичних і фізичних осіб, що забезпечує прояв верховенства права; – єдність законності у розумінні, тлумаченні та застосуванні закону на всій території держави; При цьому варто наголосити, що забезпечення законності є одним з головних завдань держави, що досягається: формуванням належних економічних умов; побудовою розвинутої полі¬тичної системи; встановленням реального механізму соціального захисту населення; Законність в державному управлінні забезпечують трьома основними способами — проведенням контролю, здійсненням нагляду й за допомогою звернень громадян. контроль забезпечує систематичну перевірку виконання Конституції, законів України, інших нормативних актів, додержання правопорядку та полягає у втручанні контролюючих органів у оперативну діяльність підконтрольних органів.Нагляд же має за мету виявлення та попередження правопорушень, усунення їх наслідків і притягнення винних до відповідальності. Звернення громадян є особливим способом забезпечення законності в державному управлінні, який відрізняється від контролю та нагляду. Відмінність :ініціаторами перевірок тут виступають не державні утворення, а громадяни. Звертаючись до компетентних органів із заявами та скаргами, вони сигналізують про виявлені ними порушення законності, тим самим дозволяючи повноважним органам розібратися в суті справи, притягнути, якщо на це є підстави, до відповідальності винних. 2)Роль міністерства інфраструктури у становленні транспортної політики Міністерство інфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері забезпечення безпеки на транспорті, що є одним з основних його завдань. Мінінфраструктури відповідно до завдань: • визначає пріоритетні напрями та здійснює відповідні заходи щодо формування та реалізації державної політики у сфері забезпечення безпеки на транспорті, технічного регулювання і ліцензування, а також затверджує нормативно-правові акти та здійснює контроль за їх виконанням; • проводить єдину науково-технічну політику та затверджує положення про систему управління безпекою на транспорті та відповідні галузеві програми у сфері безпеки; • здійснює координацію та методичне забезпечення проведення заходів щодо виконання завдань з функціонування підсистеми єдиної державної, системи цивільної оборони в галузі транспорту; • формує та реалізує єдину державну соціальну політику у галузі транспорту, а також затверджує державні соціальні стандарти в галузі транспорту; • здійснює в межах своїх повноважень контроль за станом охорони праці на підприємствах, в установах, організаціях, що належать до сфери його управління; • проводить державну політику щодо зменшення шкідливого впливу діяльності транспорту на довкілля; • здійснює нагляд за дотриманням вимог щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища; • формує політику щодо впровадження страхування на транспорті. Білет 2 1. Дисципліна. Поняття та засоби забезпечення Дисципліна - точне, своєчасне і неухильне додержання встановлених правовими та іншими соціальними нормами правил поведінки у державному і суспільному житті. Розрізняється державна, фінансова, трудова, військова та інші види дисципліни. Встановлюється законами і підзаконними актами, статутами, положеннями та правилами внутрішнього розпорядку, нормами моралі й суспільного співжиття1. Необхідно зазначити, що дисципліна, на відміну від законності, більш наближена до людини. Остання може не знати чинного законодавства, не володіти інформацією щодо того, як норми права регулюють ті чи інші суспільні відносини, водночас про дисципліну людина знає. Для дисципліни є характерними такі основні риси: - наявність певної системи норм, правил поведінки людей; - вказана система сформована набагато раніше, ніж система законодавства; - існування певних різновидів дисципліни залежно від варіантів людських колективів; - нерідко норми дисципліни не закріплені в чинному законодавстві. Говорячи про проблеми законності та дисципліни у сфері публічного адміністрування треба вказати, що вони мають як спільні риси, що їх об'єднують, так і деякі відмінності. 2. Управління природокористування Управління природокористуванням і охороною довкілля базується як на основних принципах державного управління в цілому (плановість, компетентність, законність, участь громадськості), так і на специфічних принципах, властивих природокористуванню в цілому (науковість, комплексність, платність спеціального природокористування та ін.). Ґрунтуючись на цих принципах, суб'єкти управління — державні органи, органи місцевого самоврядування та громадські об'єднання — повинні проводити діяльність, спрямовану на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорону довкілля, екологічну безпеку. Чинне законодавство розрізняє державне та громадське управління природокористуванням. Основна питома вага управлінської діяльності в даній галузі належить центральним органам державного управління, місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевого самоврядування в межах їх компетенції, визначеної законодавством. Поява, крім державних, інших суб'єктів права власності на окремі природні ресурси не зменшує, а, навпаки, піднімає на якісно новий рівень роль і значення держави та її органів як організаторів та гарантів відносин природокористування. При цьому не має значення, на яких правових підставах здійснюється використання — на праві власності на природний об'єкт чи на праві користування ним. Слід погодитися з думкою Ю. О. Вовк, висловленою задовго до цього процесу, що управління не є специфічною ознакою власника землі. Управлінську діяльність (наприклад, облік природних ресурсів, контроль за їх раціональним використанням тощо) держава здійснює і тоді, коли вона не є виключним власником природного об'єкта, тому що в цьому випадку подібна діяльність базується на праві суверенітету держави — верховенстві державної влади. Громадське управління в галузі екології здійснюють громадські об'єднання та організації, і його основним завданням є всіляке сприяння органам державної влади, місцевого самоврядування в забезпеченні процесу раціонального природокористування і збереження природного середовища. Окремі управлінські дії зобов'язані виконувати також власники природних ресурсів і користувачі ними, оскільки так зване виробниче управління природокористуванням є продовженням державного, а при виконанні ряду функцій (наприклад, облік природних ресурсів) навіть передує управлінню державному. Деякі нормативні акти містять пряме закріплення правоздатності природокористувачів з виробничого управління природним об'єктом, що використовується (ст. 12 Закону «Про природно-заповідний фонд України», ст. 29 Закону «Про охорону атмосферного повітря»). Підтвердженням пріоритетності екологічних інтересів суспільства є встановлення в Україні Дня довкілля, який згідно з Указом Президента від 6 серпня 1998 року проводиться щороку в третю суботу квітня. Мета цього заходу полягає в здійсненні комплексу заходів, спрямованих на поліпшення стану довкілля, озеленення і благоустрій населених пунктів, очищення водних джерел, збереження природно-заповідних та інших особливо цінних природних об'єктів, поширення екологічних знань, активізацію державного та громадського контролю за додержанням екологічного законодавства. Білет 3 1)Контроль і нагляд( види). Контроль органів законодавчої влади представлений діяльністю Верховної Ради України безпосередньо та/або через створені нею органи. Зокрема, Верховна Рада України згідно з Конституцією здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; за діяльністю Кабінету Міністрів України; через затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; за дотриманням та захистом прав і свобод людини в Україні. Парламентський контроль у сфері управління здійснюють також усі постійні комітети Верховної Ради, кожен у своїй сфері, яких у Раді четвертого скликання налічується двадцять. Для забезпечення конкретних напрямів своєї діяльності комітет створює зі свого складу підкомітети, до складу яких має входити не менше трьох членів комітету. Верховна Рада може створювати у разі необхідності тимчасові спеціальні комісії для розробки, попереднього розгляду, доопрацювання проектів законів, для вивчення чи дослідження питань, віднесених до її компетенції. Метою парламентського контролю, який, є: захист прав і свобод людини і громадянина, по¬ліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав та свобод людини і громадянина; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; Особливими контрольними повноваженнями наділена Рахункова палата Рахункова палата має право контролювати місцеві державні адмі¬ністрації, органи місцевого самоврядування, підприємства, банки, господарські товариства, спілки, асоціації, незалежно від форм власності, якщо вони одержують, перераховують, використовують кошти Державного бюджету Президент України безпосередньо здійснює свої контрольні функції, зокрема через підписання ним законів України, призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України; Контрольні повноваження Президента України здійснюються і через його безпосереднє керівництво окремими сферами управління держави.Здійснення контрольних повноважень Кабінету Міністрів України забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина; Контрольні повноваження центральних органів виконавчої влади, а саме міністерств, державних комітетів та центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, спрямовуються на реалізацію державної політики у визначеній сфері управлінської діяльності; при цьому вони закріплені у відповідних нормативних документах, найчастіше у Положенні про той чи інший органПредметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є: – відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; – додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їхньої честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав; – додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності. 2)Управління освітою. Основними принципами освіти в Україні є: доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв’язок із світовою та національною історією, культурою, Відповідно до Закону (ст. 28) система освіти складається з навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Водночас структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту. Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції: встановлюють, не нижче за визначені Міністерством освіти і науки України мінімальні нормативи, обсяги бюджетного фінансування навчальних закладів, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання; забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування; здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення; організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у навчальних закладах; вирішують у встановленому порядку питання, пов’язані з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги; створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їхніх інтересів; забезпечують у сільській місцевості регулярне безкоштовне підвезення до місця навчання і додому дітей дошкіль¬ного віку, учнів та педагогічних працівників; організовують професійне консультування молоді та продуктивну працю. | |
| Просмотров: 437 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |