| Главная » Файлы » Шпаргалки » Шпаргалки |
Шпора з мікробіології
| [ Скачать с сервера (118.6 Kb) ] | 21.09.2017, 08:29 |
| 1. Визначення мікробіології як науки. Галузі мікробіології. Предмет і завдання медичної мікробіології. Основні риси та тенденції розвитку сучасної мікробіології. Мікробіологія – це наука, яка вивчає мікроорганізми, іх взаємодію із зовнішнім середовищем і їх використання у медичних цілях. Галузі: бактеріологія, вірусологія, мікологія, імунологія, протозоологія. Предмет мікробіології – такі мікроорганізми, які в процесі еволюції пристосувались до людського організму, ведуть у ньому паразитичну діяльність, викликають інфекційні захворювання. Завдання мед.мікробіології – вивчення етіології інфекційних хвороб, практичне застосування методів мікробіологічної діагностики, специфічної профілактики і терапії. Зараз активно процесує галузь синтетичної мікробіології. Створюються нові генетично змінені форми мікроорганізмів, проводяться маніпуляції з різними генами. 2. Інфекція. Фактори, що обумовлюють виникнення інфекційного процесу. Роль мікроорганізмів в інфекційному процесі. Патогенність, вірулентність, одиниці виміру, методи визначення. Фактори патогенності мікроорганізмів, їх характеристика. Інфекція – це стан, коли в організм потрапляє чужорідний агент – патоген, який розмножується і може здійснити хвороботворний ефект. Розвиток інфекційного процесу залежить від: -ступеня патогенності мікроорганізму -імунологічної активності макроорганізму -умов зовнішнього середовища Викликати інфекційний процес здатні 1\30000 представників світу мікробів. Вони називаються патогенними. Патогенність – це потенційна здатність мікроорганізму викликати інфекційний процес. Це специфічна ознака. Вона нестабільна. Ступінь патогенності – це вірулентність. Вона індивідуальна для кожного штаму патогенного збудника. Одиниці виміру вірулентності: -DLM(dosis letalis minima) – мінімальна доза мікробів і їх токсинів, яка викликає загибель 90% чутливих тварин. -DCL(dosis cetra letalis)- найменша доза яка викликає загибель 100% чутливих тварин -LD50 – така доза, яка викликає загибель 50% заражених. Вірулентність визначається: адгезивністю, інвазивністю, капсулоутворенням, агресивністю, токсиноутворенням. Адгезини – особливі молекули мікробу, якими він фіксується на поверхні клітин хазяїна. Інвазивність – мікроби виділяють речовини, які змінюють проникність таканин, завдяки чому проникають і поширюються у організмі. Капсули – деякі мікроби проникаючи в організм утворюють капсули, без яких вони є невірулентні. Агресивність – деякі мікроби при проникненні в організм утворюють запальні ексудати, в яких є виділенні ними особливі субстанції.Самі по собі вони не шкідливі, але при додаванні відповідних бактерій спричиняють смерть. 3. Методи лабораторної діагностики грипу та їх оцінка. Використання ізолятів вірусу грипу на 9-11-денних курячих ембріонах шляхом введення у алантоїсну чи амніотичну порожнину 0,1мл; або у культурі клітин MDCK(культура клітин нирки собаки, чутлива до вірусу грипу А і В 60-80 пассажів. Ідентифікацію проводять у РГГА, РЗК, ІФА, РН, РБН(біологічної нейтралізації. Індикація – за ЦПД(часткова кругло клітинна дегенерація), бляшко утворення. Серологічна діагностика – визначення специфічних антитіл класу IgA. Експресс-діагностика – МФА, РНГА, непряма гемадсорбція, імунохроматографічний аналіз. БІЛЕТ №2 1. Відкриття мікроорганізмів А. Левенгуком. Етапи розвитку мікробіології. Внесок Л. Пастера та Р. Коха в мікробіологію. Левенгук(1632-1723) практично поклав початок розвитку мікробіології. Він значно удосконалив мікроскоп і через нього побачив у зубному нальоту, воді тощо чисельні мікроорганізми. Всі свої спостереження він ретельно описував. ТАкі мікроскопи почали массово виготовляти і це дало стрімкий розвиток мікробіології. Етапи: евристичний, морфологічний, фізіологічний, імунологічний, молекуло-генетичний. Луі Пастер (1822-1899) -довів, ощ спиртова ферментація – результат життєдіяльності дріжджів -довів, що мікроби поширені всюди і спричиняють гниття продуктів -довів, щощ мікроби не зароджуються прирозкладі, а лише розмножуються в сприятливих умовах - винайшов пастеризацію – термічну обробку рідин, в результаті якої гинуть всі безспорові мікроби -з*ясував природу бродіння -розробив принципи боротьби із заразними хворобами Роберт Кох(1843-1910) -відкрив збудників сибірки, туберкульозу, холери -розробив методи:виділення чистої культури на твердому поживному середовищі, фарбування мікробів аніліновими барвниками, використання імерсійної системи і конденсора -визначив засоби дезінфекції -визначив докази патогенності того чи іншого мікроба(тріада Генле-Коха) 1)Мікроб має зустрічатись при цій хворобі і не зустрічатись у здоровому 2) мікроб має бути виділений у чистій культурі 3) при зараженні тварини повинна бути отримана клінічна картина хвороби і в крові знайдені антитіла 2. Токсини мікробів (екзо- і ендотоксини). Класифікація екзотоксинів за функціональними властивостями. Властивості та хімічний склад, одержання, вимірювання сили екзотоксинів. Роль в патогенезі та імуногенезі інфекційних захворювань. Токсини мікробів – це отруйні речовини, які виділяються у зовнішнє середовище(екзотоксини) або містяться у клітині і виходять на зовні при її руйнуванні(ендотоксини). Класифікація: 1)Мембранотоксини 2)Нейротоксини(блок синапсів) 3)Блокують ентеросорбцію, спричиняють діарею 4)Цитотоксини – блокують синтез білка 5) Блокують взаємодію клітин між собо. Та з міжклітинними речовинами. Ендотоксини – це ліпополісахариди, термостабільні, Гр-, слабкі антигени, загально токсична дія, не переходять у анатоксини. Екзотоксини – це білки,, термолабільні, Гр+, чутливі до хім. чинників, специфічна дія, сильні антигени. При специфічній обробці переходять у анатоксини – втрачають токсичну дію, але стимулюють вироблення антитіл при введенні в організм. Отримують: -у лабораторії шляхом вирощування мікробів у рідкому поживному середовищі, фільтруванням через бактеріальний фільтр(токсини залишаються у фільтраті) -концентрування по методах осадження білка Сила токсинів визначається у лабораторних тваринах. -DLM(dosis letalis minima) – мінімальна доза токсинів, яка викликає загибель 90% чутливих тварин. -DCL(dosis cetra letalis)- найменша доза яка викликає загибель 100% чутливих тварин -LD50 – така доза, яка викликає загибель 50% заражених. Дія екзотоксинів спостерігається після їх інкубаційного періоду. Вони вражають перні тканини і органи, що обумовлює клінічну картину певного захворювання(правець-спинний мозок, дифтерія-серце) 3. Родина Ортоміксовірусів. Історія відкриття, біологічні властивості, класифікація. Ortomixoviridae. Ще з часів Гіппократа знаходились згадки про грип. Грип завжди мав епідемічний характер, інколи навіть пандемічний. Особливо відомі :»іспанка (1918-1920), гонконгівський грип. Останній – свинячий грип H1N1. У 21столітті учені отримали матеріал із заморожених у вічній мерзлоті легень хворої на іспанку людини. У 2009 році було виділено вірус грипу свиней(H1N1), який викрикав пандемію іспанки. У тому ж році ВООЗ оголосила 6ту фазу пандемії «каліфорнійського грипу». Це складний РНК «-« вмісний вірус зі спіральним типом симетрії. До нього чутливі клітини верх.дих.шляхів. Ферментихазяїна підвищують інфекційну активність вірусу, а вірус активує протеолітичні ферменти хазяїна. Пригнічує функцію Т-хелперів, фагоцитоз =імунодефіцит. Родина включає 5 родів: вірус грипу А, вірус грипу В, вірус грипу С, того віруси, ізавіруси. БІЛЕТ №3 1. Морфологія і будова бактерій. Роль окремих структур для життєдіяльності бактерій та у патогенезі інфекційних захворювань. Вегетативні форми та спори. Морфологія: - кокоподібні (стрептококи, стафілококи, мікрококи, диплококи, тетракоки, сарцини) - паличкоподібні: бактерії, бацили, клостридії, грамнегативні паличкоподібні (кишкова паличка) - звивисті: вібріони, спірили, спірохети Будова: Клітинна стінка –щільна,знах над цитоплазматичнох мембраною і має шарувату будову.Ф-ції:транспорт метаболітів,ріст і поділ,захист від шкідливого впливу навк серед. Цитоплазматична мембрана-відділяє цитоплазму від клітинної стінки,ф-ції-активний транспорт молекул,генерування енергії шляхом окисного фосфорилювання,синтез попередників молекул з яких скл клітинна стінка,секреція ферментів і токсинів. Мезосоми-інвагінації цитоплазм.мембрани.утв поперечні перегородки при поділі бактерій,мають ділянки що зв’язують ДНУ і після реплікації геному розподіляють копії бактеріальних хромосом між дочірніми клітинами, є місцями де локалізуються дихальні ферменти. Цитоплазма:зони-аморфний матрикс(метіболіти,рибосоми,мезосоми,плазміни,влючення);внутрішня нуклеоїдна зона Рибосоми – відповідальні за синтез білків на стадії трансляції Нуклеоїд-містить геном у формі галоїдної хромосоми.Скл. з однієї кільцевої ДНК(не містить нітронів). Плазміди – поза хромосомні генетичні елементи Капсула-прилягає до клітинної стінки,ф-ції-захист від проникнення вірусів,є детермінантом вірулентності. Джгутики-переміщення бактерії. Пілі:загально типу(забезп.живлення,водно-сольовий обмін,прикріплення бактерій);F-пілі(обмін генетичним матеріалом між собою) Вегетативна форма - форма росту та розвитку. У спорових формах бактерії дуже стійкі і можуть зберігатися роками (сибірська виразка). Якщо спори потрапляють у сприятливі умови, то вони швидко переходять у вегетативну форму. Спори бувають круглими, овальними або еліптичними; деякі забезпечені «ребрами жорсткості», що підсилюють стійкість до механічних впливів. При мікроскопічному дослідженні спори виділяються високим коефіцієнтом світло переломлювання.У зрілій спорі помітні: центральна, погано забарвлювана ділянка (спороплазма), двошарова ЦПМ і оболонка спори. Спороплазма (протопласт пори) включає цитоплазму, бактеріальну хромосому, системи білкового синтезу і деякі інші (наприклад, анаеробного енергоутворення). Оболонка спори двошарова. Внутрішній шар (стінка спори) утворений з пептидогліканів. Зовнішній шар (власне оболонка) утворюють кератиноподібні білкові структури з низькою проникністю. Процес спороутворення(18-20 год) 1)підготовча стадія 2)утворення проспори 3)формування основних оболонок спори 4)дозрівання 2. Фази розвитку інфекційного процесу. Механізми зараження патогенними мікроорганізмами. Бактеріємія, токсинемія, сепсис. Періоди інфекційної хвороби. Фази розвитку інфекційного процесу: 1)інкубаційна(від моменту проникнення патогенного агенту до появи перших ознак захворювання) 2)продромальна(розвиваються неспецифічні,спільні для багатьох хвороб ознаки) 3)основних проявів захворювання(стадія наростання клінічних симптомів,стадія максимального прояву клінічних симптомів,стадія згасання клінічних симптомів) 4)згасання захворювання 5)видужання (клінічне-зникають видимі клінічні симптоми захворювання,мікробіологічне-звільнення організму людини від мо,морфологічне-відновлення морфологічних та фізіологічних властивостей уражених тканин і органів) Механізми: 1)адсорбція віріона на поверхні клітини 2)проникнення віріона або його нуклеїнової кислоти в клітину 3)вивільнення вірусного геному (депротеїнізація) 4)синтез ранніх вірусних білків 5)біосинтез компонентів віріона (нуклеїнова к-та і структурні білки) 6)формування (само складання) віріонів 7)вихід віріонів із клітини Періоди інфекційної хвороби: • Інкубаційний період (особливістю такого періоду є те, що ознаки захворювання проявляються не відразу після зараження, а через певний прихований, інкубаційний період. Такий період може тривати від кількох годин до кількох днів (дифтерія) і навіть тижнів (черевний тиф). Протягом інкубаційного періоду відбувається розмноження й нагромадження мікробів та їхніх отрут, підвищення реактивності організму до збудника), • Період провісників хвороби, або як ще його називають – продромальний період (характеризується наявністю деяких загальних ознак захворювання: невеликим підвищенням температури, загальним нездужанням тощо), • Період розпалу хвороби (у такий період, інфекційний процес досягає високої інтенсивності, тримається на цьому рівні певний час, що є неоднаковим при різних захворюваннях), • Період реконвалесценції, тобто одужання (при сприятливих умовах перебігу, така хвороба переходить у стадію одужання, першою ознакою чого є спадання температури, поліпшення загального самопочуття і т.п. При багатьох інфекційних захворюваннях клінічне одужування не збігається за часом зі звільненням інфікованого організму від збудника хвороби). Бактеріємія – наявність бактерій в крові. Бактеріємія буває при черевному тифі, паратифах, бруцельозі. Для виявлення бактеріємії найбільше значення має бактеріологічне дослідження, рідше бактеріоскопія крові. Токсинемія – стан , зумовлений токсигенними бактеріями (збудники дифтерії, правця, ботулізму, стафілококи)/стан, при якому бактеріальний екзотоксин чи інший токсин циркулює в кровоносній системі і доставляється нею до клітин мішенях. Бактеріємія може викликати кілька серйозних наслідків. Імунна відповідь на бактерії може викликати сепсис (зараження крові) і септичний шок, з високою ймовірністю смерті. СЕПСИС (генералізована гнійна інфекція) - загальна важке інфекційне захворювання, що виникає внаслідок поширення інфекції з первинного вогнища у зв'язку з порушенням механізмів місцевого та загального імунітету. Виділяють такі механізми передачі: • фекально-оральний; • повітряно-крапельний; • трасмісивний; • контактний; • вертикальний; • гемоконтактний; 3. Вірусні вакцини, класифікація, принципи одержання, вимоги до них, контроль, оцінка ефективності. Вакцина – препарати,отримані з живих чи убитих мікроорганізмів або їх компонентів.Класифікація вакцин І. за походженням: 1 покоління – вакцини з цілих мо(живі-живі дивергенті отримані в результаті добору мо з близькими антигеними властивостями,атенуйовані;інактивовані – фізичні методи(нагрівання,висушування,УФ-випр.),хім.методи(обробка формаліном,ацетоном,спиртом) 2 покоління – одержують з очищених антигенних компонентів мо(хімічні вакцини- виділення та очищення протективних АГ від баластних речовин;субвіріонарні-містять всі вірусні компоненти,частково очищені від ліпідів та інших орг.реч.,субодиничні-містять поверхневі вірусні білки;анатоксини – одержані з екзотоксинів бактерій шляхом обробки 0,4% розчином формаліну при тем.37 протягом 3-4 тиж.) 3 покоління – генно-інженерні,або рекомбінантні(вакцини очищених рекомбінантних антигенів, живі векторні вакцини-векторні вакцини, у яких ген, що контролює синтез протективного білка, вбудований у нешкідливий мікроорганізм у розрахунку на те, що синтез цього білка буде відбуватися в організмі щепленого) 4 покоління – конструюються на основі новітніх технологій і наукових знань (антигенні вакцини,ліпосомальні та мікрокапсулярні,муко зальні,аниідіотипові,ДНК-,РНК-вакцини,в.отримані із транс генних рослин) ІІ.за складом 1)моно вакцини 2)комплексні ІІІ.За призначенням 1)для проф. інф. Захв. 2)для лікув. Пухлин 3)алерговакцини 4)лікувальні 5)аутовакцини Ідеальною вакциною міг би вважатися препарат, що відповідає наступним вимогам: • повністю нешкідливий для щеплених, а у випадку живих вакцин — і для людей, до яких вакцинний мікроорганізм попадає в результаті контактів із щепленими; • здатний викликати стійкий імунітет після мінімальної кількості введень (не більш трьох); • може вводитися в організм способом, що виключає парентеральні маніпуляції, наприклад, нанесенням на слизові оболонки; • достатньо стабільний, щоб не допустити погіршення властивостей вакцини при транспортуванні і збереженні в умовах прищеплювального пункту; • недорогий, щоб ціна не перешкоджала масовому застосуванню вакцини. Контроль вакцин: 1)на стерильність (у випадку живих вакцин-на відсутність контамінації іншими мікроорганізмами) 2)на відсутність шкідливості (здійсн. На чутливих тваринах) 3)на реактогенність (на лабораторних тваринах,оцінку проводять за температурною реакцією організму,розвитком запалення на місці ведення та ін. подразниками) БІЛЕТ №4 1. Методи мікроскопії. Виготовлення бактеріологічних препаратів. Барвники та фарбуючи розчини, прості та складні методи фарбування. 1.Світлова мікроскопія: -світлопільна-різновид оптичної (світлової) мікроскопії, де візуалізація досліджуваного об'єкта ґрунтується на вибірковому поглинанні ним або елементами його структури світла з різною довжиною хвилі. -темнопільна- заснована на розсіюванні світла мікроскопічними об'єктами . При темнопольній мікроскопії в об'єктив попадають тільки промені світла, розсіяного об'єктами при бічному висвітленні . Прямі промені від освітлювача в об'єктив не попадають.Застосовується темнопольная мікроскопія переважно для вивчення спірохеті виявлення (але не вивчення морфології) великих вірусів. -фазово-контрастна- заснована на інтерференції світла: прозорі об'єкти, що відрізняються по показнику переломлення від навколишнього середовища, виглядають або як темні на світлому тлі (позитивний контраст), або як світлі на темному тлі (негативний контраст). Фазово-контрастна мікроскопія застосовується для вивчення живихмікроорганізмів і кліток у культурі тканини. -люмінісцентна-в основі лежить явище люмінесценції, тобто здатності деяких речовин світитися при опроміненні їх короткохвильової (синьо-фіолетової) частиною видимого світла або ультрафіолетових променів з довжиною хвилі, близької до видимого світла. Люмінесцентна мікроскопія використовується в діагностичних цілях для спостереження живих чи фіксованих мікроорганізмів, пофарбованих люмінесцентними барвниками (флюорохромами) у дуже великих розведеннях, а також при виявленні різних антигенів і антитіл за допомогою іммунофлюоресцентного методу. -поляризаційна - заснована на явищі поляризації світла і призначена для виявлення об'єктів, що обертають площину поляризації.Застосовується в основному для вивчення мітозу. -ультрафіолетова-в основі лежить здатність деяких речовин (ДНК, РНК) поглинати ультрафіолетові промені. Вона дає можливість спостерігати і кількісно встановлювати розподіл цих речовин у клітці без спеціальних методів фарбування. 2.Електронна-принципово відрізняється від світлової. В електронному мікроскопі замість світлових променів для побудови зображення використовується потік електронів у глибокому вакуумі. Зображення в електронному мікроскопі спостерігають на флюоресцуючому екрані і фотографують. Як об'єкти використовують ультратонкі зрізи чи мікроорганізмів тканин товщиною 20-50 нм, що значно менше товщини вірусних часток.За допомогою електронного мікроскопа вивчають ультратонку будову мікроорганізмів і тканин, а також проводять імунну електронну мікроскопію. Виготовлення бактеріологічних препаратів 1.Знежирене предметне скельце проводять через полум'я газового паяльника,охолоджують і кладуть на робоче місце. 2.Бактеріологічну петлю прожарюють у полум'ї,тримаючи її як олівець у правій руці. 3.Не випускаючи петлі,лівою рукою беруть прбірку з 0,9% розчином натрію хлориду,а 4 і 5 пальцями правої руки виймають ватно-марлеву пробку. 5.Вінце пробірки пропускають через полум'я паяльника. 6.Петлю вводять у пробірку і охолоджують її торкаючись стінки. 7.Занурюють петлю у пробірку і набирають краплю фіз. розчину. 8.Виймають петлю, проводять пробку і відкритий край пробірки через полум'я.ставлять пробірку у штатив. 9.На центр скельця наносять взятий ізотонічний розчин. 10.Петлю стерелізують.Уліву руку беруть пробірку з досліджуваним матеріалом,відкривають пробку з дотриманням усіх правил. 11.Петлю охолоджують і набирають невелику к-кість матеріалу. 12.Взятий матеріал наносять на скло біля краплі фіз. розчину,розтираючи та емульгуючи його в краплі,готують мазок,діаметром 1-1,5 см. 13.Петлю прожарюють. Фарбування фіксованих препаратів здійснюють переважно аніліновими барвниками, що є похідними бензолу та його гомологів, які відрізняються між собою хімічною природою та кольором. Просте фарбування препаратів здійснюється із застосуванням як правило одного барвника (наприклад, фуксину основного, генціанового фіолетового). Складне (або комплексне) фарбування передбачає застосування кількох, часто контрасних барвників, послідовному використанню яких може передувати застосування знебарвлювачів (спиртів, кислот та ін.). Комплексне фарбування, на відміну від простого, дозволяє виявляти клітинні структури (нуклеоїд, включення, спори), встановлювати певні властивості (кислотостійкість), особливості будови клітинної стінки (фарбування за Грамом) тощо. Барвники та фарбуючі розчини 1.Феноловий фуксин Циля 2.Фуксин Пфейфера 3.Насичений спиртовий розчин метиленової синьки 4.Метиленова синька за Леффлером 5.Водно-спиртовий розчин метиленової синьки Розрізняють прості і складні (диференціальні) способи фарбування мікроорганізмів. просте фарбування дозволяє швидко вивчити морфологічні особливості мікроорганізмів. Найбільш придатними є основні і нейтральні анілінові барвники. Для простого забарвлення використовують тільки один барвник, найчастіше червоного кольору - фуксин, фіолетового – генціанвіолет. Складні методи фарбування: Метод Ціля-Нільсена призначений для диференціації кислотостійких бактерій (збудників туберкульозу та лепри) від некіслотоустойчівих. Метод Нейссера використовується для виявлення зерен волютину. Метод Буррі є негативним методом забарвлення: забарвлюється фон, і не фарбуються самі мікроорганізми. Для цього використовують барвники, не фарбують бактерії, наприклад туш. Метод Буррі-Гінса використовується для фарбування капсульних бактерій і заснований на тому, що капсула не сприймає барвники. Метод фарбування за Романовським-Гімзою універсальний метод фарбування. При фарбуванні найпростіших їх цитоплазма набуває блакитний колір, а ядра - червоно-фіолетовий. Основні відмінності складних методів фарбування від простих: Використання декількох барвників.; Використовування додаткових інгридієнтів, що не мають забарвлюючих властивостей. 2. Роль макроорганізму в інфекційному процесі. Імунологічна реактивність організму дитини. Вплив навколишнього середовища і соціальних умов на виникнення і розвиток інфекційного процесу у людини. Персистенція бактерій і вірусів. Поняття про рецидив, реінфекцію, суперінфекцію. Макроорганізму належить провідна роль у регулюванні і виникненні інфекційного процесу.Резистентність макроорганізму визначається умовами середивища. До факторів,які знижують резистентність належать: голодування,психічні і фізичні травми,перевтома,переохолодження,перенагрівання. Голодування призводить до порушення білкового обміну,зменшення активності фагоцитозу,зменшення синтезу антитіл.При енцефаліті,сказі уражується кора ГМ,при ботулізмі-ядра довгастого мозку. У виникненні інфекційного прцесу велике значення мають: наднирники,загруднинна залоза,кістковий мозок,тимус,лімфатичні вузли,селезінка. Діти до 6 місяців мають високу стійкість до інфекційних хвороб через слабкий розвиток ЦНС,а також наявності гуморального імунітету,який передався від матері. Діти більш сприйнятливі до кишкових,стрептококових та стафілококових інфекцій. Роль оточуючого середовища та соціальних факторів.Інфекційний процес залежить від фізичних, хімічних, біологічних, соціальних факторів. Охолодження та перегрівання знижують резистентність організму до дії патогенних мо,порушують біокаталітичні реакції, послаблюють стійкість до мікробів, знижують активність імунної системи. Значну роль відіграють УФ-випромінювання та іонізуючі радіації.Вони сприяють активізації умовно-патогенної мікрофлори,розвитку бактеріємій та септицемій. Особливу небезпечність мають іонізуючі промені,які викликають глибокі зміни в кістковому мозку. Негативно впливають на людину інтенсивне забруднення навколишнього середовища, незадовільні гігієнічні умови побуту та праці, низький рівень розвитку суспільства. На сприйнятливість до інфекційних хвороб впливають такі соматичні захворювання: діабет, розлади ендокринних залоз, захворювання нирок, печінки, кровотворної системи. Персистенція-тривале перебування мікробів в організмі людини,при якому виробляються віруснейтралізуючі антитіла.Персистенція проявляється у формі мікробного носійства, коли мікроб певний час зберігається в організмі, відсутні клінічні симптоми, а мікроб виділяється в оточуюче середовище ( туберкульоз, проказа, бруцельоз, малярія ) ,або не виділяється( сифіліс, токсоплазмоз). Реінфекція-повторне зараження тим же видом мо після перенесеного захворювання (сифіліс, гонорея). Суперінфекція-повторне зараження тим же мікробом людини,у якої ще не скінчилось основне захворювання. Рецидив-повернення симптомів того самого захворювання(малярія,тиф). 3. Родина Пікорнавірусів, загальна характеристика. Антигенна будова. Біологічні властивості. Значення в розвитку патології людини. Пікорнавіруси – прості,маленькі за розміром (біля 30 нм),сферичної форми.Геном – РНК+,оточена білковим капсидом,який має кубічний тип симетрії.Цикл репродукції 5-8 год.Проникає в клітину шляхом рецепторного ендоцитозу,після депротеїнізації геномна РКН вірусу з*єднується з рибосомами клітини і виступає в якості іРНК для синтезу білка-попередника,який потім нарізається на 3 білки:Р1,Р2,Р3.Формування вібріона за принципом само збирання.Вихід вібріона одномоментно шляхом лізису клітини.Антигенна будова:типоспецифічний антиген D-повна вірусна частинка,виявляється в реакції вірус нейтралізації та групо специфічний антиген С-вірусна частинка позбавлена нуклеїнової кислоти, виявляється в реакції зв*язування комплементу.До родини Пікорнавірусів належать:І.Рід Ентеровіруси який включає в себе велику групу вірусів які можуть спричиняти: 1)віруси поліомієліту(спричиняють розвиток поліомієліту-інф.захв,яке при тяжких формах перебігу може уражати сіру речовину спинного мозку і ін.. відділи ЦНС з розвитком паралічу.Клінічні форми поліомієліту:паралітичний,менінгеальний,абортивний) 2)віруси Коксакі А і В(первинна репродукція у слизовій носоглотки,що супроводжується симптоматикою герпангіни,фарингіту.Вірус потрапляє в головний та спинний мозок,печінку,серце – тут формуються осередки некрозу.Ураження спинного мозку призводить до розвитку поліомієлітоподібних захв.) 3)віруси ECHO (нерідко перебувають у кишечнику без проявів захв,але можуть уражати паренхіматозні органи і нервову систему) 4)ентеровіруси 68,69,70,71,73 ІІ.Риновіруси (збудники гострих респіраторних захв. Верхніх дихальних шляхів) ІІІ.Афтовіруси(вірус ящуру) IV.Кобувіруси(кишкові розлади,респіраторні інф.) БІЛЕТ №5 1. Бактеріоскопічний метод дослідження. Етапи. Бактеріоскопічний (мікроскопічний) метод сукупність способів виявлення та вивчення морфологічних і тинкторіальних властивостей бактерій (мікробів) Застосовують для встановлення діагноза інфекції. захворювання чи іншого викликаного мікробами процесу, а також при ідентифікації виділеної чистої к-ри. У лабораторній практиці використовують такі типи мікроскопічних препаратів: 1) висячу краплю 2) придавлену краплю 3) тонкий мазок крові, гною, мокротиння та ін; 4) товсту краплю 5) агар-мікроскопію 6) препарат-відбиток 7) фіксований мазок. У Бактеріологічній практиці частіше застосовують останній тип препарату. Приготування його складається з декількох етапів: 1) забору і доставки матеріалу для дослідження 2) приготування препарату. Для цього досл. матеріал наносять на чисте, знежирене предметне скло з допомогою бактерій. петлі і розподіляють по площі в 1 см2. Щільний (густий) матеріал або к-ру з щільного середовища вносять бактерій. петлею в краплину фізрозчину, ретельно розмішують і розподіляють по склу на такому ж просторі, як і в попередньому випадку. Величина внесеного матеріалу залежить від передбачуваної кількості бактерій в ньому. 3) приготовлений мазок висушують на відкритому повітрі або в теплому струмені повітря (від газового пальника), 4) препарат фіксується на склі для забезпечення безпеки подальшої роботи, прикріплення бактерій до скла, кращого сприйняття ними фарби, оскільки структури вбитих бактерій легше і міцніше сприймають барвники; 5) фіксовані мазки забарвлюють одним з простих або спеціальних методів фарбування , занурюючи мазок в барвник або наливаючи його на препарат так, щоб вся поверхня препарату була вкрита суцільним шаром барвника, і добре просушують на повітрі. Погано висушений препарат дає каламутне зображення при імерсійної мікроскопії через утворення емульсії; 7) мікроскопії мазка. Цінність Б.м. полягає в простоті, доступності методик і швидкості отримання результатів (30 - 60 хв і менше). 2. Вчення про імунітет. Етапи розвитку імунології. Види імунітету і форми його прояву Етапи розвитку: 1)ранній(античні часи до 80 рр 19 ст) – емпіричні пізнання несприйнятливості до інф.захв. 2)до 20 рр 20 ст – формування класичної інф. Імунології 3)молекулярно-генетичний – розвиток імуногенетики,клітинної та молекулярної імунології. Види імунітету: 1)спадковий(клітинний,гуморальний) 2)набутий: а)активний(природний-хвороба,штучний-вакцинація),б)пасивний(природний-введення готових АТ,штучний-від матері до дитини) Імунітет:1)стерильний(організм звільняється від збудника) 2)нестерильний(стан відносної несприйнятливості,зумовлений наявністю в організмі збудника тривалих інфекцій) Імунітет(за направленням):протигрибковий,противірусний,проти паразитний,протипухлинний За походженням:видовий,набутий. За проявими:місцевий,загальний. Форми прояву: -утв. Антитіл -реакція гіперчутливості -імунологічна пам*ять -імунологічна толерантність -імунний фагоцитоз -клітинноопосередкований кіллінг 3. Вірус кору, біологічні властивості, культивування. Патогенез інфекції. Лабораторна діагностика, специфічна профілактика. Вірус кору – складний,великий(150-250 нм),РНК-.Білки вірусу кору –нуклеокапсидний,полімеразного комплексу,матриксний,суперкапсидної оболонки.Культивування:не культ. В курячих ембріонах,для культ викор культури клітин нирки мавпи і ембріона людини,перещеплювані культури.ЦПД-симпластоутворення і внутрішньоклітинні включення.Патогенез-вхідні ворота слизова ВДШ і кон*юнктива.Первинна репродукція в епітеліальних клітинах слизової ВДШ та реґіонарних лімфатичних вузлах.На 3 день вірус проникає в кров,уражаючи ендотелій капілярів.Кір характ вираженим запаленням слизових ВДШ та очей,синдромом інтоксикації та плямисто-папульозним висипом на шкірі.Діагностика – експрес-діагностика (виявлення специфічних АГ вірусу методом РІФв епітеліальних клітинах носоглотки,епідермісу шкіри).Виділення вірусу у культурі клітин,ідентифікація у РН.Серол.діагностика РЗК,РН,РГГА.Викор. ІФА для виявл. Lg M. Проф – вакцинація (жива вакцина) БІЛЕТ№6 1. Типи і механізми живлення мікроорганізмів. Механізми проникнення поживних речовин в бактеріальну клітину. Хімічний склад мікроорганізмів. Значення складових компонентів. Поживні середовища, вимоги до них. Класифікація поживних середовищ, які використовують у мікробіології. Мікроорганізми живляться за голофітним типом живлення(не здатні поглинати тверді частки, а засвоюють розчинні поживні субстрати. За шляхом поглинання вуглецю -автотрофи (для синтезу компонентів клітини у вигляді СО2 викоистовують неорганічний вуглець ) -гетеротрофи (викор органічний вуглець) За шляхом засвоєння азоту -аміноавтотрофи (атмосферний азот чи азот мінеральних солей) -аміногетеротрофи(огранічний азот) За здатністю синтезувати необхідні речовини з глюкози і солей амонію: прототрофи (здатні) і ауксотрофи (нездатні) Залежно від джерел АТФ: -фототрофи (сонячне світло) -хемотрофи (окисно-відновні р-ції). Хемотрофи бувають: хемолітотрофи(неорганічні донори електронів) і хемоорганотрофи (органічні донори). Пож.речовини проникають 1)Пасивна дифузія (за градієтном концентрації) 2)Полегшена дифузія (за градієнтом конц+білки пермеази, які зв*язуються з субстратом і дисоціюють всеретину цитоплазм.мембрани.) 3)Активний транспорт (протии градієнта., спец білки +пермеази, процес потребує енергозатрат) Хім склад МіО: 75-85% - вода. Сухий залишок (значення % можуть коливатись) -50% білки -17 % полісахариди -10% ліпіди -15% РНК -3% ДНК -3% мінеральні речовини Поживне середовище – це субстанція, яка використовується для лабораторного вирощування мікроорганізмів. Вимоги: хім.склад, достатня к-сть води, ізотонічність, буферність, оптим. pH, відсутність інгібіторів росту, прозорість, відповідний кислотно-основний баланс, стерильність. Класифікація: -органічні і мінеральні -природні, штучні, синтетичні -рідкі, напіврідкі, тверді, сухі -лабораторні і комерційні -за призначенням 2. Неспецифічні фактори захисту організму від патогенних мікробів. Комплемент, його властивості, шляхи активації. Фагоцитоз, види фагоцитуючих клітин. Стадії фагоцитозу. Завершений і незавершений фагоцитоз. Неспецифічні фактори захисту – ті, що спадкові. Вони є фізичні, фізико-хімічні, клітинні, неклітинні, запалення. Властивості: негайно діють, реагують на більшість чужих антигенів, найдавніші, через них реалізуються специфічні імунні реакції. Комплемент – це система захисних білків сироватки крові, які неактивні у нормальному стані. Складається з: власне білків (С1-С9, В та ін.), мембранних рецепторів до компонентів комплементу, регуляторів активації комплементу. Шляхи активації: 1)Класичний. Утрорюється комплекс АГ-АТ, до нього приєднується С1. Разом вони розщеплюють С2 і С4 і через ряд реакцій утворюється комплекс С6,С7,С8 який вбудовується у мембрану клітини-мішені, активує С9, який робить у мембрані патологічні пори – МАК канал. 2)Альтернативний. С3 приєднується до фактору Р(пропердин) і через ряд реакцій С5 утворює МАК. 3)Лективний (за рахунок білків-лектинів) Фагоцити -макрофаги-поліморфні лейкоцити (нейтрофіли і еозинофіли) -макрофаги, які живуть довго -рухливі (кров) -нерухомі(шкіра, печінка, селезінка) Фагоцитоз 1. Міграція фагоцитів до інфекційного вогнища 2. Адгезія – прикріплення фагоцитів до спец рецепторів клітини-мішені(шаблонне розпізнавання). Цей процес сприяється опсонінами(полегшують розпізнавання чужорідних клітин) 3. Поглинання. Утворються псевдоподії, які замикаються охоплюючи мішень. Утворюється фагосома. Вна зливається з лізосомою у фаголізосому. 4. Процесинг. (Інактивація) -кисневозалежний шлях – окислення всіх хім.зв*язків -кисневонезалежний шлях – ферменти роблять пори у стінці Фагоцитоз може бути незавершеним(мішень залишаеться живою і здатною до розмноження) через6 -продукцію екзотоксину -пригнічення опсонізації -перехід у цитоплазму клітини до утворення фаголізосоми -пригнічення утворення фаголізосоми -стійкість до лізосомальних ферментів 3. Проблема специфічної профілактики і терапії грипу. Препарати та їх оцінка. Вакцинація населення 1)Інактивовані вакцини (ІГВ) – створюють гуморальний імунітет на 0.5 – 1 рік. Збільшують кількість IgG. Імунітет формується через 3 тижня. 2)Живі вакцини – формують гуморальний і місцевий імунітет. Підфищують півень IgA і цитотоксичних лімфоцитів у вхідних воротах. Вакцини повинні мати змішаний штамовий склад, так як перехресні антитіла утворюються рідко. Терапія: призначення протигрипозних препаратів: римантадин, озельтамівір, занамівір, арбідол. +препарати інтерферону для інгаляцій або інтраназально. В тяжких випадках – донорський імуноглобулін внутрішньом*язово. БІЛЕТ №7 1. Дихання мікроорганізмів. Аеробний та анаеробний типи дихання. Ферменти і структури клітини, що беруть участь в процесі дихання. Методи вирощування анаеробних бактерій. Дихання – це процес біологічного окислення поживних субстратів у окисно-відновних реакціях і реакціях окисного фосфорилювання при яких донором електронів є органічні сполуки, а акцептором – неорганічні. Транспорт електронів: органічний субстрат→ЦТК→відновлений НАД ∙ Н2→флавонопротеїн→хінон→цитохром В→цитохром С→цитохром А→О2. Завдяки особливій орієнтації переносників атомів водню, останні передаються на зовнішню поверхню цитоплазматичной мембрани, за рахунок чого створюється градієнт атомів водню, енергія яких створюється для синтезу молекул АТФ за участю АТФ-ази. Аеробні бактерії інактивують перекис водню і супероксідантом каталазою, пероксидазою і супероксиддисмутазою. У анаеробів кінцевим акцептором електронів є сполуки, що містять зв*язаний кисень. Бродіння – процес одержання енергії при якому продукти розщеплення органічного субстрату є і донорами і акцепторами електронів. Характерне для облігатних і факультативних анаеробів. Під час бродіння відбувається анаеробне розщеплення вуглеводів в результаті субстратного фосфорилюваня до піровиноградної кислоти. Бродіння: спиртове, молочнокисле, мурашинокисле, ацетонобутинове, маслянокисле, капронове, пропіоновокисле. Для вирощування анаеробів в бактеріологічних лабораторіях застосовують анаеростати - спеціальні ємності, в яких повітря замінюється сумішшю газів, що не містять кисню. Повітря можна видаляти з живильних середовищ шляхом кип'ятіння, за допомогою хімічних адсорбентів кисню, які розміщені в анаеростати або інші ємності з посівами. Використовують трубки Він*яль-Вейона(у капіляр із розплавленим агаром поміщають мікроби, а коли агар застигає – запаюють і ставлять у термостат); чашки Перетця(в якиз аероби створюють сприятливі умови для аеробів); метод Порфнера(матеріал з анаеробами герметизують і поміщають у термостат). 2. Імунна система організму, її органи. Роль вилочкової залози в імунній відповіді. Клітини імунної системи, їх різновиди. Роль Т-, В-лімфоцитів і макрофагів в імунній відповіді. Імунна система – це сукупність клітин, тканин і органів які контролюють генетичну сталість організму шляхом реагування на генетично чужорідні фактори(антигени) екзо- і ендогенного походження. Органи: Центральні(тимус, кістковий мозок) і периферійні(лімфатичні вузли, селезінка, мигдалики). Тимус – загруднинни залоза – орган імунної системи, яких забезпечує продукцію і дозрівання Т-лемфоцитів(тимус-залежних), а також синтезує гормони, що впливають на дозрівання імунних клітин і речовин, подібних до інсуліну і кальцитоніну. Клітини імунної системи: - лімфоцити(Т, В, природні кіллери), -фагоцити(макрофаги, еозинофіли, базофіли, нейтрофіли дендритні клітини, нейроглії, куперівські клітини), - допоміжні клітини (тучні, тромбоцити) Т-лімфоцити – клітини імунної системи, які відносяться до специфічних факторів захисту. Т-кіллери – клітини, що мають на своїй поверхні рецептори до специфічних антигенів, приєднуючись до яких роблять патологічні отвори у клітині-мішені що призводить до її загибелі. Вони «чистять» організм від власних клітин. Інфікованих вірусами чи іншими патогенними мікробами; або пошкоджених клітин, пухлинних клітин. Т-хелпери – клітини, що регулюють специфічну і неспецифічну імунну відповідь організму. Вони також розпізнають специфічні антигени. Актвація Т-хелперів призводить до вивільнення ними цитокінів, які впливають на активність інших клітин(макрофагів, Т-кіллерів). В-лімфоцити – також клітини-специфічні фактори захисту. У поверхню їх мембрани вбудовані антитіла. Зв*язавшись з антигенами, вони активують проліферацію В-лімфоцитів до плазматичних клітин і клітин пам*яті, специфічні до того ж антигену. Плазмтичні клітини продукують велику кількість антитіл. Макрофаги – специфічний фактор захисту. Зв*язуючись із клітиною він фагоцитує її, що спричиняє її загибель. 3. Антигенна будова і види антигенної мінливості вірусу грипу. Сучасні гіпотези, які пояснюють антигенну мінливість ортоміксовірусів. Поверхневий білок НА – гемаглютиніни - має у своїй глобулі антиенну область із чотирма сайтами – амінокислотними петлями, які дуже схильні до мутацій. НА- найбільш імуногенний білок, він формує видову специфічність. NA – нейрамінідаза – поверхневий білок, що сприяє відокремленню вірусу від субстрату. У своїх петлях має антигенні детермінанти. Антитіла до нейрамінідази не такі потужні, як для НА. Генетичні мінливість: 1) Генетична рекомбінація – при змішаній інфекції коли в одній клітині одночасно знаходяться два різних штами вірусу грипу А, можлива рекомбінація фрагментів геному. 2) Утворення реляційних мутантів. 3) Гетерозиготність 4) Фенотипове змішування Антигенна мінливість грипу: Антигенний шифт – це радикальне оновлення антигенів збудника внаслідок повної зміни нуклеотидних послідовностей. В основі – одночасне зараження клітини вірусом грипу людини і тварини. Цьому сприяє і дискретність(перервність) геному. Саме так з*являлись пандемічні штами. Антигенний дрейф – часткова зміна амінокислот у складі певного гемаглютиніни внаслідок точкових мутацій. Так з*являються штами з оновленими антигенними властивостями, але які зберігають спорідненість з батьківським штамом. Таким чином вони вислизають від імунітету населення. БІЛЕТ № 9 1. Ріст і способи розмноження бактерій. Механізм клітинного поділу, фази розмноження культури бактерій у стаціонарних умовах Ріст-узгоджене збільшення всіх структур і компонентів бактеріальної клітини,що призводить до зростання її маси. Розмноження-збільшення кількості бактеріальних клітин,яке відбувається в результаті бінарного поділу з утворенням дочірніх кл, які є ідентичними, але не завжди рівноцінними за своїми властивостями(інеквальний поділ). Механізм поділу. Напівконсервативна реплікація (кожна з ниток ДНК служить матрицею для комплементарного дочірнього ланцюга ДНК): 1.Прикріплення ДНК до ЦПМ. 2.Хеліказа та топоізомераза роз’єднують ланцюги ДНК; SSB білки звязуються з кінцями ДНК та попереджують повторне сручування. 3.На реплікативній вилці ДНК-полімераза синтезує комплементарну ДНК. 4. Нова ДНК прикріплюється на ЦПМ 5.Між двома прикріпленими до ЦПМ ДНК утв подвійна мембрана. 6.Розділення бактерій повністю або частково(формув. угрупувань). Фази розвитку популяцї бактерій в стаціонарному середовищі 1.Адаптації — росту та розмн немає, кількість кл може зменшуватись. 2. Інтенсивного росту – починається ріст клітин. 1+2=лаг-фаза 3.Логарифмічна — найбільш інтенсивний поділ клітин. Кл мають мах біо активність та мін резистентність. 4. Сповільнення розмноження 5. Стаціонарна фаза — число нових бактерій=число відмерлих.Спост мах концентрація клітин в культурі. 6. Фаза відмирання — число нових бактерій менше числа відмерлих. Через виснаження живильного середовища і нагромадження продуктів метаболізму. 2. Гіперчутливість негайного та уповільненого типу, їх механізми, відмінності. Практичне значення. Гіперчутливість —надмірний прояв набутого імунітету. В основі гіперчутливості лежить імунна відповідь. Гіперчутливість негайного типу (ГНТ) – гуморальний імунний механізм. це стан імунної системи, при якому відповідь на потрапляння в організм алергену є надмірною, і опосередкована участю Ig. 1 типу – взаємодія антигену з IgE (звязаний з рецепторами на поверхні базофілів). В рез настає дегрануляція базофілів, виділяються медіатори запалення (гістамін, простагландини), починається гостра захисна запальна реакція (астма, риніт). Розв найчаст проти антигенів зовн середовища (пилок, шерсть), велика шв. 2 типу – антигени IgG/IgM чутливі до антитіл клітинної поверхні.Антитіло звязується з поверхнею клітин і активує комплемент. Кл-ефектори (макрофаги, нейтрофіли) взаємод з антитілами, утв комплекс АГ-АТ, відб лізис клітини-мішені. Отже, відб руйнування власної клітини організму (н-д анеритроцитація при переливанні несумісної крові) 3 типу –розвивається при утворенні великої кількості імунних комплексів або при порушенні їх руйнування. починається р-ція Артюса. При високому рівні сироваткових антитіл преципітат утворюється на місці проникнення антигену в організм (зявляється н-д набряк, еритема) Комплекс, що утворюється в прошарках тканини, активує систему комплементу, у результаті чого накопичуються медіатори запалення. Вони забезпечують початок локальної запальної відповіді, підсилюючи проникність судин. Як наслідок, у вогнищі запалення накопичуються нейтрофіли, тромбоцити, збільшується обсяг рідини. десенсибілізація можлива. ГІПЕРЧУТЛИВІСТЬ ПОВІЛЬНОГО ТИПУ — клітинній механізм. взаємодія АТ з АГ IgE макрофага (сенсабілізація) – стимуцяція синтезу цитокінів – цитокіни стимулюють синтез Т-лімфоцитів Повторне надходження АГ в організм – звязування з АТ – дегрануляція базофілу – виділення медіаторів запалення – алергічна реакція. Розв протягом 6-8год (шкірна проба, лік препарати). Десенсибілізація неможлива 3. Збудники вірусного гепатиту, властивості та класифікація вірусів. Патогенез захворювань. Лабораторна діагностика. Перспективи специфічної профілактики. Віруси гепатиту – облігатні гепатотропи. А будова: пікорнавірус, РНК+ лінійна нефрагм, простий, 27-30нм, капсид кубічно симетричний, сферичний. Антигенно однорідний (НА Ag). Культивування на перещеплюваних культурах кл нирки Епідеміологія: людина – єдине джерело вірусу. Фекально-оральна передача. Патогенез: інкубаційний період 15-50 діб. Спершу розмн в епітелії тонкого кишечника та регіональних лімфовузлах. Потім проникає в кров, далі в гепатоцити. Хв може протікати безсимптомно чи з жовтяницею. В крові підв білірубін та акт печінкові ферменти. Імунітет. Профілактика: формується довічний імунітет (IgG). Вакцина культуральна інактивована. Діагностика: кров та фекалї на печінкові ферменти та білірубін/ІФА(анти-НА) В будова: ДНК кільцева двонит, 42нм, складний Культивування в організмі людини/людинопод мавп Епідеміологія: людина – єдине джерело вірусу. парентеральна передача. Патогенез: реактивна форма – гостра хвороба, інтегративна – неактивна хронічна. рорзмн в мононуклеарних лейкоцитах, гепатоцитах, гранулоцитах. інкубаційний (2-6 міс), переджовтяничний, гострий, реконвалесценції. Імунітет. Профілактика: анти-HgB-IgM зб протягом 6 міс, анти-HgB-IgG довічні. імунітет довічний після хвороби, рекомбінантна вакцина Діагностика: ІФА, ПЛР, С будова: РНК+ лінійна одноланц, складний, 55-65нм Культивування на шимпанзе Епідеміологія: людина – єдине джерело вірусу. парентеральна передача. Патогенез: гепатоцит, мононуклеарні кл крові, В-лімфоцити, кістковий мозок – мішень. формується імунітет. Діагностика: ПЛР D будова: РНК- одноланцюгова кільцева, 28-39нм Культивування на перещеплюваних культурах кл нирки Епідеміологія: людина – єдине джерело вірусу. парентеральна передача. Патогенез: реплікація лише в печінці, гепатит D розв при одночасному потраплянні вірусів D і B Імунітет. Профілактика: формується довічний імунітет (IgG). Вакцинція Діагностика: ІФА E будова: РНК+ лінійна нефрагм, простий, 27-38нм Культивування на перещеплюваних культурах кл нирки та печінки (ко-кільтивування) Епідеміологія: Фекально-оральна передача. Патогенез: руйнує гепатоцит при репродукції, інкубація 15-45 діб Діагностика: ІФА G будова: флавівірус, РНК+ Культивування в шимпанзе Епідеміологія: парентеральна передача. Діагностика: ПЛР TT будова: цирціновірус, 30-50нм, одноланцюгова кільцева ДНК-, Епідеміологія: парентеральна, фекально-оральна передача. Діагностика: ПЛР SENV будова: цирковірус, одноланцюгова ДНК Епідеміологія: парентеральний шлях. Діагностика: ПЛР на діагностикумі, ІФА БІЛЕТ №10 1. Бактеріологічний метод дослідження. Принципи, методи та етапи виділення чистих культур бактерій та їх ідентифікації. Методи бактеріологічного дослідження дозволяють виявити патогенні мікроорганізми.Бактеріологічне дослідження необхідне для визначення етіологічного чинника, що викликав захворювання і тактики лікування хворого. Перед освоєнням основних принципів і методів виділення чистих культур необхідно оволодіти технікою посівів і пересівів бактерій в рідкі і на щільні поживні середовища. Посіви проводять як з метою виділення збудників із досліджуваного матеріалу від хворих, так і для нагромадження чистих культур з метою подальшого їх вивчення та ідентифікації. Техніка посіві у рідкі та на щільні поживні середовища має свої особливості. Посіви бактерій на середовище: бактеріологічною петлею на скошений агар, уколом в стовпчик агару, шпателем на агар у чашці Петрі. Для того, щоб виділити чисту культуру мікроорганізмів, слід відділити численні бактерії, що знаходяться в матеріалі, одна від одної.Методи засновані на двох принципах – механічному і біологічному роз’эднанні бактерій. На механічному принципіі: Метод послідовних розведень Пестера, Метод пластинчастих розведень Коха, Метод Дригальського, Метод штрихових посівів На біологічному принципі:За типом дихання, За спороутворенням, Стійкість мікробів до дії кислот і лугів, Рухомість бактерій, Чутливість мікробів до дії хімічних речовин, антибіотиків та інших протимікробних засобів, Введення деяких антибіотиків(ністатин), Здатність мікроорганізмів проникати через неушкоджені шкірні покриви, Чутливість лабораторних тварин до збудників інфекційних захворювань Виділення чистої культури аеробних мікроорганізмів: Перший день (І етап дослідження) у стерильний посуд (пробірка, колба, флакон) забирають патологічний матеріал, вивчають за зовнішнім виглядом, консистенцією, кольором, запахом, готують мазок, фарбують і досліджують під мікроскопом. Чашки закривають, перевертають догори дном, підписують спеціальним олівцем, ставлять у термостат при оптимальній т (37 °С) на 18-48 год. Мета — одержати ізольовані колонії мікроорганізмів. Другий день (ІІ етап дослідження) на поверхні щільного живильного середовища мікроорганізми утворюють суцільний, густий ріст/ізольовані колонії. З підозрілих колоній готують мазки, забарвлюють за методом Грама для вивчення морфологічних та тинкторіальних властивостей збудників, досліджують рухомість бактерій у "висячій" чи "роздавленій" краплі. Рештки досліджуваних колоній знімають із поверхні середовища, засівають на скошений агар/на сектори чашки Петрі із живильним середовищем для одержання чистої культури. Пробірки/ чашки з посівами – у термостат при оптимальній температурі на 18-24 год. Третій день (III етап дослідження) вивчають характер росту чистої культури мікроорганізмів, ідентифікують.Вивчають біохімічні властивості: цукролітичні, протеолітичні, пептолітичні, гемолітичні властивості, утворення ферментів декарбоксилаз, оксидази, каталази, плазмокоагулази. Існують спеціальні живильні середовища, які засівають м/о (строкатий ряд Гісса, МПБ, згорнута сироватка, молоко та ін.). Анаеробні мікроорганізми більше вибагливі д оживильних середовищ, ніж аероби, частіше потребують спеціальних ростових добавок, вимагають припинення доступу кисню при їх культивуванні, тривалість їх росту довша. Важливим є захист матеріалу від токсичного впливу атмосферного кисню. Методи створення анаеробних умов: фізичні(н-д використання анаеорастатів, хімічні(н-д використання спеціальних газогенеруючих систем, біологічні( н-д метод Фортнера, метод Хеннеля – годинникових скелець) | |
| Просмотров: 2142 | Загрузок: 63 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |