| Главная » Файлы » Шпаргалки » Шпаргалки |
Шпора з міжнародного приватного права.
| [ Скачать с сервера (401.5 Kb) ] | 13.06.2017, 00:08 |
| 1. Глобалізація світової економіки Сучасний світ характеризується тим, що все більше країн вступає у співробітництво по різних аспектах своєї діяльності. Світове господарство в основному підпорядковується єдиним сучасним правилам організації економічних, юридичних і фінансових систем. Тенденцією, що домінує в сучасних міжнародних відносинах, є процес глобалізації. Глобалізація (від лат. globus – куля) – еволюційний процес розвитку світової економіки і міжнародних відносин, результатом якого є все зростаючий вплив на економіку, політику, соціальні системи окремих країн різних факторів міжнародного значення: економічних і політичних зв’язків, технічного, інформаційного і культурного обміну. Глобалізація надає великі можливості для розвитку країн і компаній. Географічні кордони не перешкоджають проведенню бізнес-угод. Процес глобалізації має дві основні складові: глобалізацію ринків і глобалізацію виробництва. Глобалізація ринків – це процес об’єднання історично відокремлених і відмінних між собою національних ринків в один великий ринковий простір. Незважаючи на всесвітнє розповсюдження таких споживчих товарів, як напої “Coca-Cola”, джинси “Levi`s”, гамбургери “McDonald`s”, не слід думати, що національні ринки цілковито поступаються місцем глобальному ринкові. Між національними ринками і надалі існують дуже значні відмінності за чисельними параметрами, серед яких смаки й уподобання споживачів, канали збуту, системи цінностей, обумовлені культурними особливостями, тощо. Для багатьох видів продукції такі відмінності часто вимагають того, щоб маркетингові стратегії, властивості продукції та практика роботи операторів ринку максимально враховували специфічні умови кожної країни. Зокрема, автомобільні компанії при виборі моделі для просування на внутрішній ринок окремої країни повинні враховувати весь спектр чинників: місцеві ціни на пальне, рівні доходів населення, інтенсивність дорожнього руху та культурні цінності. На сьогоднішній день більшість глобальних ринків не є ринками споживчих товарів – у цій сфері національні смаки та уподобання часто виявляються настільки різними, що гальмують процес глобалізації. В основному глобальними є ринки товарів промислового призначення і товарів для задоволення універсальних потреб в усьому світі. До цієї групи належать ринки алюмінію, нафти, пшениці, ринки товарів промислового призначення, таких, як мікропроцесори, мікросхеми комп’ютерної пам’яті, реактивні літаки комерційного призначення, ринки фінансових активів. У глобальному масштабі одні й ті ж самі фірми часто є конкурентами на ринках різних країн. Так, конкурують між собою “Coca-Cola” та “Pepsi”, “Ford” і “Toyota”, “Boeing”та “Airbus”, “Nintendo” та “Sega”. Як тільки одна фірма виходить на ринок країни, куди ще не дісталися її конкуренти, останні одразу ж поспішають туди, щоб не дати їй можливості скористатися перевагами свого монопольного становища. Ці фірми приносять із собою численні активи, що добре прислужилися їм на інших національних ринках, у тому числі свою продукцію, оперативні й маркетингові стратегії, торговельні марки тощо. У такий спосіб національні ринки певною мірою стають одноріднішими. Відмінності між ними стираються. Оскільки конкуренти переслідують один одного по всьому світу, названі транснаціональні корпорації стають важливою рушійною силою для процесу конвергенції різних національних ринків у єдиний, глобальний ринок, ступінь однорідності якого постійно зростає. Внаслідок цих процесів у дедалі більшій кількості галузей поняття національного ринку нівелюється. Немає сенсу казати про «німецький», «американський, «бразильський» чи «японський» ринки; для багатьох фірм існує лише один глобальний ринок. Глобалізація виробництва – це тенденція до виробництва товарів або надання послуг у будь-якій точці планети, де існують сприятливі відмінності у кількісних або якісних факторах виробництва (таких, як робоча сила, енергія, земля та капітал). Діючи в такий спосіб, компанії сподіваються скоротити свої загальні витрати і покращити якість чи функціональність продукції, яку вони пропонують на ринку, а отже, одержати переваги в конкурентній боротьбі. Розглянемо, наприклад, останню комерційну розробку компанії “Boeing” – реактивний авіалайнер “Boeing-777”. Модель 777 складається з 132500 основних вузлів і деталей, що виробляються 545 фірмами-постачальниками з усього світу. Вісім японських фірм виготовляють деталі фюзеляжу, двері та крила; постачальник із Сінгапура – люки для носової ноги шасі; три італійські фірми виробляють щитки та закрилки тощо. Частково така стратегія виробництва пояснюється тим, що розкидані по всій планеті постачальники “Boeing” є найкращими в світі у своїй галузі. Результатом створення глобальної мережі постачальників є якіснішій кінцевий продукт, що підвищує шанси “Boeing” вибороти у свого глобального конкурента “Airbus” більшу частку замовлень на постачання літаків по всьому світу. Крім того, стратегія “Boeing” на розміщення частини виробництва за кордоном підвищує шанси цієї компанії на отримання великих замовлень на літаки від авіакомпаній тих країн, де розміщені заводи з виробництва деталей для літаків. Глобальне розосередження виробничої діяльності характерне не лише для таких гігантів, як “Boeing”. Нерідко набагато менші фірми діють так само. Таким чином, розосередження виробничої діяльності серед великої кількості постачальників з різних країн призводить до створення продукції, що є «всесвітньою» за своєю природою, - «глобальної продукції». Проте, як і у випадку глобалізації ринків, не слід перебільшувати значення та вплив цього процесу. Оптимальному розосередженню виробничої діяльності фірм на території різних країн світу заважають численні перешкоди. До їх числа належать формальні та неформальні торговельні бар’єри між різними країнами, бар’єри для зовнішніх інвестицій, високі транспортні витрати, а також проблеми економічного та політичного ризику. Поширення процесу глобалізації на сучасному етапі розвитку суспільства має велику кількість прибічників та противників. Чимало видатних економістів, політиків та бізнесменів є прибічниками глобалізації. Серед переваг процесу глобалізації вони називають: 1) зниження цін на товари і послуги за рахунок збільшення обсягів міжнародної торгівлі та зовнішніх інвестицій; 2) стимулювання економічного розвитку країн; 3) підвищення доходів споживачів; 4) створення нових робочих місць у всіх країнах; 5) компенсування власних сировинних, фінансових, трудових ресурсів країн в разі їх нестачі за рахунок світових джерел. Противники глобалізації висувають три групи заперечень. Перша група. Усунення бар’єрів на шляху міжнародної торгівлі замість створення нових робочих місць насправді сприяє лише скороченню їх кількості у виробничій сфері навіть у таких багатих і розвинутих країнах, як США та Великобританія. Супротивники глобалізації переконують, що усунення торговельних бар’єрів дає змогу фірмам перемістити свою виробничу діяльність за кордон, у країни, де рівні заробітної платні набагато нижчі. На прикладі Америці, вони стверджують, що через подібні переміщення рівень заробітної плати найменш забезпечених американців за останні чверть століття істотно знизився. Прихильники глобалізації відповідають на це, що критики, випускають з виду основний момент у вільній торгівлі – перевагу вигід над витратами. Вони переконані, що забезпечення вільної торгівлі сприяє тому, що країни починають спеціалізуватися на виробництві лише таких товарів і послуг, які вони здатні виробляти ефективніше за інших, та імпортувати товари, які вони не в змозі виробляти ефективно. Прихильники глобалізації визнають, що рівень доходів некваліфікованих робітників за останні роки у багатьох розвинутих країнах знизився. Наприклад, дані Організації з економічної співпраці та розвитку свідчать, що починаючи з 1980 р., реальна заробітна платня (з поправкою на інфляцію) 10 % найменш забезпечених американських робітників зменшилася приблизно на 20 %, тоді як реальні доходи найбільш високооплачуваних робітників зросли майже на 10 %. Подібні тенденції спостерігаються й у багатьох інших країнах. Прихильники глобалізації вважають, що зменшення реальної зарплатні некваліфікованих робітників більше спричинене технологічними змінами у розвинутих країнах і відмовою від робіт, єдиною необхідною кваліфікацією яких є готовність ставати щодня до роботи, на користь робіт, що потребують ґрунтовної освіти і знань. Вони зазначають, що в багатьох розвинутих країнах відчувається нестача висококваліфікованих і надлишок пропозиції некваліфікованих робітників. Отже, зростання нерівності в доходах є наслідком підвищення на ринку праці ціни (заробітної платні) кваліфікованих робітників і знецінення праці некваліфікованих. Якщо погодитися з цією логікою, то вирішенням проблеми зменшення доходів має бути не обмеження вільної торгівлі та глобалізації, а збільшення суспільних інвестицій в освіту з метою скорочення пропозиції некваліфікованої робочої сили. Друга група заперечень пов’язана з тим, що вільна торгівля нібито заохочує фірми з розвинутих країн переміщувати своє виробництво у менш розвинуті країни, де немає адекватних законів, які могли б захистити права найманих працівників та забезпечити охорону навколишнього середовища від зловживань. Критики глобалізації часто стверджують, нібито необхідність дотримуватися суворих норм і законів про захист людей праці та довкілля істотно збільшує видатки виробничих підприємств і ставить їх у невигідне становище на глобальному ринку в порівнянні з фірмами країн, що розвиваються, яким не доводиться дотримуватись згаданих вище правил. Згідно з цією теорією, фірми розвинутих країн протидіють цьому диспаритетові витрат шляхом переміщення виробництв у країни, що мають менш жорсткі норми регулювання або не здатні забезпечити дотримання учасниками норм, записаних у їхніх законах. Якби це було так, слід було б сподіватися, що вільна торгівля призведе до збільшення забруднення довкілля та експлуатації робочої сили менш розвинутих країн фірмами провідних західних держав. Прихильники вільної торгівлі та розширення глобалізації висловлюють серйозні сумніви щодо можливості подібного розвитку подій. Вони стверджують, що жорсткіші вимоги до захисту довкілля та умов праці йдуть рука в руку з економічним прогресом. Загалом, що багатша країна, то жорсткіші в ній вимоги до захисту довкілля та умов праці. Оскільки система вільної торгівлі дає змогу країнам, що розвиваються, підвищити темпи розвитку і стати багатшими, це має призвести до прийняття суворіших законів про працю та захист довкілля. Прихильники стверджують, що можна довести зв’язок між укладанням угоди про вільну торгівлю і запровадженням жорсткіших законів про умови праці та захист довкілля. Наприклад, угоду NAFTA (Північноамериканська угода про вільну торгівлю між Канадою, Мексикою та Сполученими Штатами) було підписано лише після того, як було досягнуто домовленостей за додатковими угодами, які саме й передбачали прийняття Мексикою суворіших екологічних законів. Отож прихильники вільної торгівлі переконані, що розміщені зараз у Мексиці підприємства менш шкідливі для довкілля, ніж вони були б за відсутності NAFTA. Третя група заперечень противників глобалізації стосується національного суверенітету країн. Вони вважають, що в умовах нинішньої взаємозалежної глобальної економіки економічна влада переходить з рук національних урядів до наднаціональних міжнародних організацій, таких як, Світова організація торгівлі, Європейський Союз та Організація Об’єднаних Націй. На думку критиків, бюрократи, що не є виборними представниками, тепер мають змогу нав’язати свою політику, демократично обраним урядам націй-держав, підриваючи в такий спосіб їхній державний суверенітет. З цієї причини, стверджують критики, здатність національної держави контролювати свою власну долю виявляється обмеженою. Світова організація торгівлі (World Trade Organization – WTO) є улюбленою мішенню для тих, хто виступає проти тенденцій до глобальної економіки. WTO було започатковано в 1994 р. для контролю за системою торгівлі, що створена згідно з Генеральною угодою з тарифів та торгівлі (GATT). WTO розв’язує торговельні суперечки між близько 120 державами, що підписали GATT. Арбітражне журі WTO може ухвалювати постанови, які зобов’язують країни – члени Угоди до зміни своєї торговельної політики, якщо вона не відповідає вимогам GATT. Якщо порушник відмовляється внести необхідні зміни, WTO дозволяє іншим державам застосувати проти нього відповідні санкції. Противники глобалізації стверджують, що завдяки WTO чимало рішень, що впливають на життя мільярдів людей, ухвалюються не місцевими чи державними органами управління. Однак, чимало економістів та політиків дотримуються думки, що влада наднаціональних організацій, таких як WTO, обмежується лише тим обсягом, який держави-учасниці за взаємною згодою погодилися їм надати. Вони стверджують, що організації, такі, як ООН чи WTO, існують для того, аби служити колективним інтересам держав-учасниць, а не щоб підпорядковувати їх собі. До того ж прихильники ідеї наднаціональних організацій відзначають, що в дійсності влада цих утворень в основному полягає у їх здатності переконати держави-учасниці в необхідності виконати певні дії. Якщо наднаціональні утворення виявляються неспроможними обслуговувати колективні інтереси держав-учасниць, згадані держави відмовляться їх підтримувати, і наднаціональні організації дуже швидко розпадуться. Таким чином, реальна влада й надалі лишається в руках окремих націй-держав, а зовсім не наднаціональних організацій. Активний розвиток процесу глобалізації також зумовлений змінами в складі суб’єктів економічної діяльності та змінами господарських процесів. Найважливішими суб’єктами світових відносин сьогодні є міжнародні компанії, що представляють собою складні багаторівневі системи. Для них світ є єдиним полем для їх комерційної діяльності. Такий підхід сприяє активному процесу глобалізації. 1. Основні риси міжнародного бізнесу. Світовий бізнес початку XXI століття можна охарактеризувати як складну систему, що динамічно розвивається і не обмежує ведення бізнесу по всьому світу. В сучасних умовах міжнародний бізнес має такі характерні риси: 1. Доступність та усеосяжність. Хоча міжнародний бізнес регулюється відповідними законодавствами країн, будь-яка фірма отримує все більше можливостей принципово змінити стратегічні і тактичні перспективи свого розвитку. Для компаній відкриваються великі можливості проявити ділову активність. 2. Ступінчастість розвитку. Будь-яка компанія може ввійти в міжнародний бізнес. Як правило, цей процес проходить поетапно: компанія, яка здійснює звичайну закордонну торгівлю (експортні та імпортні операції), по мірі розвитку досягає найвищої форми – стає міжнародною компанією. 3. Технологічна глобалізація. Сучасні технологічні можливості досить суттєво змінили характер міжнародного бізнесу, який в сучасних умовах набув принципово нових рис. Бізнесмени можуть ефективно здійснювати управління компанією «не виходячи з офісу» в режимі реального часу і за допомогою телекомунікацій охоплювати всі бізнес-ринки товарів, капіталів, робочої сили, інформації тощо. 4. «Фінансиарізація». Змінився характер ділових операцій. Все більше значення набувають фінансові операції. З’явився спеціальний термін «нова економіка», деякі сучасні вчені застосовують термін «фінансиарізація», або «фінансоміка». Сучасний бізнес все більше використовує досягнення фінансового менеджменту та новітні фінансові механізми. Світовий фінансовий ринок сьогодні має великі можливості. Так, основним показником діяльності компаній сьогодні є її капіталізація. 5. Складна взаємодія національного та інтернаціонального. Достатньо важко однозначно відповісти на запитання про те, чого більше в сучасному міжнародному бізнесі – національного чи інтернаціонального. Міжнародні компанії намагаються уніфікувати стратегію і тактику ведення бізнесу в усіх країнах, де вони працюють. Однак це не завжди можливо без врахування національних факторів. Тому більш ефективна стратегія, при якій в діяльності компанії максимально враховуються та використовуються національні особливості, причому всюди, де це можливо. Зрозуміло, що міжнародний бізнес не отримав би такого розвитку, якщо б в його основі не лежали мотиваційні фактори. Їх розділяють на три групи (мал. 1.1). Перша група мотиваційних факторів – пошук і освоєння нових ринків. Намагання компаній розширити ринок збуту своєї продукції та послуг є основним мотивом участі компанії в міжнародному бізнесі. Високий рівень збуту означає і високий рівень прибутку. Крім того, тут діє правило «економії на масштабах діяльності». Багато великих міжнародних компаній більше половини своїх доходів отримують від продажу за кордоном (табл. 1.1). Друга група мотиваційних факторів – придбання ресурсів, що необхідні компанії. Компанії не завжди володіють необхідними для своєї повномасштабної діяльності матеріальними, фінансовими і трудовими ресурсами і тому активно займаються їх пошуком. Фірми-виробники і дистриб’ютори досить часто шукають необхідні види виробів та послуг, а також напівфабрикати, комплектуючи вироби і кінцеву продукцію в інших країнах. В одних випадках це робиться з метою зменшення витрат, в інших – з метою придбати продукцію або умови, які недоступні в своїй країні. Таким чином, основні особливості міжнародного менеджменту так чи інакше лежать в сфері врахування і використання в управлінні національними та мультинаціональними колективами всього того, що дає культура в самому широкому значенні цієї категорії. Все те, чим займається звичайний менеджмент, слід вважати методологічною базою міжнародного менеджменту. Єдиною принциповою відмінністю міжнародного менеджменту від національного є необхідність суттєвого врахування культурної складової. Задачами міжнародного менеджменту є: 1. Комплексне вивчення, аналіз та оцінка зовнішнього середовища міжнародного бізнесу в інтересах пошуку і реалізації джерел конкурентних переваг фірми. 2. Поглиблений аналіз і оцінка культурного фону в кожній країні перебування і використання його можливостей (врахування обмежень) при розробці стратегічних, тактичних і оперативних рішень по функціонуванню і розвитку фірми як в цій країні, так і в цілому. 3. Оцінка, вибір і практичне використання організаційних форм, в межах яких здійснюються закордонні операції фірми, з тим щоб максимізувати ефект використання економічного потенціалу і правових можливостей країн перебування. 4. Формування і розвиток мультинаціонального колективу фірми і її підрозділів в країні базування і в країнах перебування в інтересах максимального використання особистого потенціалу робітників, можливостей окремих колективів і крос-національних ефектів від їх взаємодії в середині фірми. 5. Пошук, розвиток і ефективне використання різноманітних можливостей міжнародного бізнес-сервіса, і перш за все у сферах фінансового, технологічного і інформаційного обслуговування економічних операцій. 2. Міжнародні компанії та їх роль в процесі глобалізації. Існують різні думки стосовно визначення міжнародної компанії. Деякі дослідники вважають, що міжнародні компанії – це компанії, які мають зарубіжні активи і сприймають світове господарство як ринок для своєї діяльності. Інші міжнародним підприємством називають будь-яку фірму, що діє у сфері міжнародної торгівлі та інвестицій. Вони впевнені в тому, що аби стати міжнародною, фірма не обов’язково має бути багатонаціональним підприємством та інвестувати кошти безпосередньо в операції на території інших країн, хоча багатонаціональні компанії обов’язково є міжнародними. Міжнародній фірмі, на їх думку, достатньо займатися експортом чи імпортом товарів з інших країн. В сучасній літературі використовуються декілька інших термінів як назви міжнародних компаній, наприклад: багатонаціональна компанія (БНК) і транснаціональна корпорація (ТНК). Масштаби діяльності міжнародних компаній збільшуються із року в рік. Доход багатьох з них можна співставити з валовим національним продуктом невеликих країн. Їх вже називають глобальними. Вони інтегрують господарську діяльність, що здійснюється в різних країнах. Міжнародні компанії мають ряд загальних рис. 1. Менеджмент міжнародних компаній представляє собою управління інтегрованою всесвітньою бізнес-системою, коли зарубіжні підрозділи тісно співпрацюють один з одним, між ними відбувається інтенсивне переміщення капіталу, технологій та людських ресурсів. Компанії закупають матеріали і виробляють продукцію там, де їм це вигідно. 2. Вищою управлінською структурою міжнародних компаній є єдиний підрозділ - материнська (головна) компанія. 3. Вище керівництво (топ-менеджери) міжнародних компаній є спеціалістами з глобальної діяльності. Топ-менеджери вважають, що світовий простір – це єдиний ринок. Виходячи з цього, вони приймають стратегічні рішення, купують ресурси, керують організацією виробничих процесів, проводять маркетингові заходи. Але в деяких випадках філософія управління міжнародною компанією відрізняється від описаної вище. Теоретик міжнародного менеджменту Х. Перлмуттер розробив типологію, що за початковими літерами концепцій має назву ЕРГ або ЕПРГ. Згідно з цією типологією розрізняють 4 ідеально-типові концепції управління транснаціональної корпорації, серед яких: • етноцентрична, або концепція управління, зорієнтованого на власну країну. При її розробці за основу взято припущення, що стиль менеджменту, поширений у певній країні (переважно американський), придатний для використання за кордоном. З огляду на це в іноземних філіях застосовують такий самий стиль управління, які і в материнській компанії; • поліцентрична концепція управління. Вона базується на припущенні, що культурні умови в більшості країн настільки відрізняються від умов власної країни, що застосування стилю управління материнської компанії в іноземних дочірніх підприємствах призведе лише до великих втрат ефективності. З огляду на це керівники іноземних дочірніх компаній змушені адаптувати стиль менеджменту материнської компанії до місцевих умов; • геоцентрична концепція управління. Вона базується на припущенні, що оптимальне розміщення ресурсів можливе лише у результаті одночасного використання переваг стандартизації й адаптації. Материнська й іноземні дочірні компанії в такому разі не можна більше розглядати як незалежні підприємницькі структури, а лише як взаємопов’язані складові глобально орієнтованої мережі розподілу праці і спеціалізації. Таким чином, незалежно від наявних умов певної країни, в якій функціонує підприємство, як у материнській, так і в дочірніх компаніях застосовують стратегію управління, що максимізує глобальну ефективність транснаціональної корпорації; • регіоцентричну концепцію управління згодом доповнили Д. Хінен і Х. Перлмуттер. Відповідно до неї відносно однорідним ринком можна вважати лише окремі економічні регіони, країни-члени (ЄС, NAFTA або MERCOSUR (союз Аргентини, Болівії, Бразилії, Чилі, Парагваю, Уругваю)). У межах окремих регіонів постійно відбувається інтеграція щодо забезпечення діяльності підприємства, тоді як застосування різних стилів менеджменту зумовлює великі розбіжності в управлінні різними підрозділами підприємства. Таким чином, у регіоцентричній концепції управління зроблено спробу поєднати переваги світової інтеграції з необхідністю адаптації до національних умов, причому для деяких регіонів створюються моделі управління. Отже, тоді як відповідно до етноцентричною концепції управління основні методи менеджменту материнської компанії необхідно застосовувати у всіх іноземних філіях, поліцентрична концепція управління базується на припущенні, що компанії потрібно пристосуватись до специфічних умов окремої країни. Автори геоцентричної концепції управління вважають, що ефективні методи управління незалежно від походження слід використовувати у менеджменті як материнської, так і дочірніх підприємств. Міжнародні компанії здійснюють суттєвий вплив на світову економіку. В них зосереджено приблизно 30 % приватних виробничих фондів, біля 50 % міжнародної торгівлі, 80 % патентованих нововведень і майже вся торгівля сировинними ресурсами. Сукупні валютні резерви міжнародних компаній в декілька разів більше, ніж резерви всіх центральних банків світу загалом. Тема 2. Зовнішнє середовище міжнародної компанії 1. Політичний, правовий та економічний аналіз зовнішнього середовища міжнародної компанії. 2. Стартовий маркетинговий аналіз зовнішнього середовища. 3.Комплексний аналіз культурного зовнішнього середовища міжнародної компанії. 3.1. Загальне поняття культури. 3.2. Основні чинники, що визначають культуру. 3.3. Модель Гофстеда. 1. Врахування національних стереотипів поведінки в міжнародному менеджменті. Американський національний стереотип. Англійський національний стереотип. Французький національний стереотип. Національний стереотип, що характерний для країн Ближнього і Середнього Сходу. Китайський національний стереотип. Японський національний стереотип. 1. Політичний, правовий та економічний аналіз зовнішнього середовища міжнародної компанії. Зовнішнє середовище підприємств, що діють на міжнародному рівні, характеризується підвищеною складністю. Остання обумовлена унікальною сукупністю чинників, які характеризують кожну країну. Економіка, культура, кількість і якість трудових і матеріальних ресурсів, закони, державні установи, політична стабільність, рівень технологічного розвитку в кожній країні різні. Коли підприємство започатковує свою діяльність поза межами національного (внутрішнього) ринку, воно повинно визначити, наскільки нове середовище відрізняється від звичного середовища країни, в якій воно знаходиться, і вирішити, як адаптувати менеджмент до нових умов. Аналіз факторів міжнародного середовища являє собою дуже складне, але необхідне завдання. Щоб пристосуватися до роботи в міжнародному середовищі, керівники підприємств повинні навчитися розуміти його основні складові: економіку, законодавство і державне регулювання, політичну ситуацію, культуру (табл. 2.1). Таким чином, обсяги витрат, необхідні для заняття бізнесом у певній країні, визначаються низкою політичних, економічних та юридичних чинників. Стосовно політичних чинників, витрати на ведення бізнесу в країні можуть збільшуватися, якщо для отримання урядового дозволу на діяльність у країні треба сплачувати певні суми впливовим політичним силам. Необхідність сплачувати згадані суми (по суті, хабарі) є вища в закритих тоталітарних державах, ніж у демократичних суспільствах, де політики відповідальні перед своїм електоратом (хоча це правило виконується не завжди). Так, наприклад, на Таблиця 2.1 Структура аналізу зовнішнього середовища міжнародної компанії німецьких підприємствах вважають, що для пришвидшення і полегшення прийняття великих проектів у багатьох арабських країнах сума хабара має становити до 10 % суми контракту. Рішення про те, чи слід сплачувати хабарі за одержання доступу на ринок, слід ухвалювати з урахуванням можливих юридичних і етичних наслідків таких дій. Щодо економічних чинників, однією з найважливіших змінних є рівень складності економіки. Бізнес в умовах відносно примітивної чи слаборозвинутої економіки може коштувати набагато дорожче через відсутність інфраструктури і допоміжного бізнесу. Бувають випадки, коли міжнародній компанії, яка прагне працювати у певній країні, доводиться створювати власну інфраструктуру та допоміжний бізнес, що, звісно, призводить до істотного збільшення витрат. Коли “McDonald’s” ухвалила рішення про відкриття свого ресторану в Москві, їй для того, аби їжа та напої в цьому ресторані не відрізнялися від тих, що подаються в усіх інших країнах світу, довелося збудувати власну інтегровану систему постачання для своїх потреб. Якість російської картоплі та м’яса була надто низькою. Отже, щоб захистити якість своєї продукції, “McDonald’s” організувала в Росії власні молочні й тваринницькі ферми, овочеві господарства та переробні підприємства. Це сприяло збільшенню витрат на ведення бізнесу в порівнянні з розвинутішими економіками, де високоякісні товари можна просто придбати на відкритому ринку. Що стосується юридичних чинників, то ведення бізнесу вимагає більших витрат у тих країнах, де місцеві закони та правила встановлюють жорсткі стандарти на безпеку продукції, безпечні умови праці, забруднення довкілля тощо (оскільки дотримання подібних норм завжди коштує досить дорого). Ведення бізнесу може дорого обходитись у країні, подібній до США, де відсутність обмежень на позови з приводу відшкодування збитків, завданих небезпечною продукцією, сприяє розкручуванню спіралі страхування відповідальності виробника. Втім, робити бізнес у країні, де відсутні відпрацьовані закони з регулювання практики бізнесу (як у випадку багатьох колишніх посткомуністичних країн), може коштувати ще дорожче. За відсутності розвинутого комплексу бізнесових контрактних законів міжнародні фірми можуть зіткнутися з неможливістю розв’язання контрактних суперечок, і фірми регулярно зазнаватимуть значних витрат унаслідок порушень умов контрактів. Подібна ситуація трапляється і у випадку, коли місцеве законодавство неспроможне адекватно захистити інтелектуальну власність. Це призводить до «викрадення» інтелектуальної власності міжнародної фірми і, відповідно, втрати доходу. 2. Стартовий маркетинговий аналіз зовнішнього середовища. Після виконання політичного, економічного та правового аналізу зовнішнього середовища, в якому планується функціонування міжнародної компанії, проводять стартовий маркетинговий аналіз. Такий аналіз проводиться для того, щоб у загальних рисах визначитися з основними маркетинговими характеристиками майбутнього бізнесу. Далі наданий перелік запитань та остаточних оцінок, які будуть цікавити міжнародного менеджера в результаті стартового маркетингового аналізу. Маючи їх та знаючи результати аналізу зовнішнього середовища, менеджер приймає обґрунтовані стратегічні рішення про доцільність виходу фірми на певний країнний ринок та шляхи становлення бізнесу в цій країні, а в ряді випадків може достатньо обґрунтовано спрогнозувати й майбутню стратегію його розвитку. Структура основних даних стартового маркетингового аналізу 1. Чи достатньо велика ємність ринку, чи сегменту ринку, на який наша фірма планує вийти, з точки зору стратегічних задач фірми? 2. Які основні конкурентні переваги нашого товару або послуги у порівнянні з основними аналогами, що вже є або щойно виходять на цей ринок? 3. На які основні споживчі групи розрахований наш товар або послуга й які їх можливості в придбанні такого роду товару або послуг? Наскільки наші конкурентні переваги відповідають звичкам і вподобанням цих груп? 4. Які основні можливості дистрибуції нашого товару, послуги (довжина каналів і характеристики ймовірних дистриб’юторів)? Які основні організаційні, фінансові, кадрові, сервісні та правові проблеми, що доведеться вирішувати під час роботі з дистриб’юторами? 5. Які основні можливості й проблеми просунення товару, послуги на початковому етапі та в найближчій перспективі (у розрізі напрямків: стимулювання продажу, реклама, паблік рилейшнз)? 6. Які стратегії роботи на цьому країнному ринку основних конкурентів (товарні, цінові, збутові і просування) і що наша фірма може їм протиставити? 7. Яким повинен бути ефективний бюджет маркетингу для входження на країнний ринок і закріплення на ньому (в розрізі основних статей і в розбивці по періодах)? 8. Які орієнтири продажу нашого товару або послуги можуть бути обґрунтовані службою маркетингу при забезпеченні ефективного бюджету (в розбивці по періодах)? Отримавши достатньо обґрунтовані відповіді на ці питання, міжнародний менеджер приймає найбільш відповідальне рішення: чи є сенс фірмі (із врахуванням всіх видів ризиків) входити і закріплюватися на певному країнному ринку. І якщо відповідь на це питання позитивна, то міжнародний менеджер переходить до більш трудомісткої (для нього самого) і найбільш відповідальної (з точки зору фірми в цілому) частини аналізу зовнішнього середовища – культурному аналізу. 3. Комплексний аналіз культурного зовнішнього середовища міжнародного підприємства. 3.1. Загальне поняття культури. Економічний, політичний і правовий аналіз зовнішнього середовища дозволяє оцінити, чи має сенс для фірми робота в певному регіоні, країні і навіть в тих чи інших районах всередині країни. Коли ж відповідні висновки зроблено й вони узгоджені із стратегічними задачами фірми, на перший план виступає задача максимально ефективної роботи у вибраних майбутніх країнах перебування. Ця задача включає дві базові складові: з одного боку, необхідно вибрати відповідні оптимальні організаційні форми і масштаби проникнення, причому робота з цією складовою має динамічний характер. Дійсно, обираючи ту чи іншу форму і ∕ або масштаби проникнення на певний країнний ринок, міжнародний менеджер повинен так чи інакше прогнозувати вірогідні сценарії розвитку і відповідно можливості ефективної еволюції і самої початкової організаційної форми, і тих масштабів справи, які були прийняті спочатку. Інша складова проблеми ефективної роботи фірми в країні перебування – врахування і ефективне використання культурного фону країни. Науковцям ніколи не вдавалося дійти спільної думки з приводу простого визначення поняття «культура».У 70-х роках ХІХ ст. відомий антрополог Едвард Тай лор дав визначення культури як комплексного поняття, що містить знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, традиції та інші здатності, набуті людиною як членом суспільства. Після цього було запропоновано сотні інших варіантів визначення. Голландський вчений Герд Гофстед, експерт з питань міжкультурних відмінностей та менеджменту, визначив культуру як комплекс колективних програм мозку, які відрізняють членів однієї людської групи від інших… Культура в цьому розумінні обіймає системи цінностей; і цінності вкраплені поміж цеглинами всієї будови культури. Ще одне визначення культури дають соціологи Цвай Наменвірт і Роберт Вебер, які розглядають культуру як систему ідей і стверджують, що згадані ідеї утворюють структуру життя. Поєднуючи підходи Гофстеда, Наменвірта й Вебера можна розглядати культуру як систему цінностей і норм, що є спільними для певної групи людей і взяті разом утворюють структуру життя. Під цінностями розуміємо абстрактні ідеї, які група вважає добрими, правильними і бажаними. Взяті окремо, цінності уособлюють загальновизнані уявлення про те, якими повинні бути ті чи інші речі. Цінності утворюють фундамент культури. Цінності є не просто абстрактними поняттями, у них вкладають певне емоційне навантаження. Люди сперечаються, борються і навіть готові померти за деякі цінності, наприклад, свободу. Цінності суспільства часто знаходять своє відображення у його політичній та економічні системах. Під нормами розуміємо соціальні правила та принципи, що визначають правильну поведінку в конкретних ситуаціях. Норми – це соціальні правила, які скеровують дії людей у напрямку одна до одної. Норми, своєю чергою, можна поділити на дві великі категорії: звичаї та мораль. Звичаї – це звичайні стандарти поведінки у повсякденному житті. Загалом вони не несуть морального навантаження. Як правило, це соціальні стандарти, що стосуються таких речей, як стиль одягу у тій чи іншій конкретній ситуації, добрі соціальні манери, вміння красиво їсти, вживаючи відповідні столові прибори, стосунки між сусідами тощо. Порушення звичаїв загалом не вважається серйозним негативним вчинком. Люди, що порушують звичаї, можуть вважатися ексцентричними чи погано вихованими, але не сприймаються як злі або погані. Іноземцям на перших порах порушення звичаїв, як правило вибачають. Добрим прикладом звичаїв є ставлення до часу в різних країнах світу. У США час дуже цінується. Американці намагаються прибути на ділову зустріч за кілька хвилин до її початку. Коли їх запрошують на обід до когось додому, вважається ввічливим прибути на місце вчасно або на кілька хвилин пізніше. Проте в інших країнах ставлення до часу буває зовсім іншим. Наприклад, може не вважатися порушенням етикету прибути на ділову зустріч трохи пізніше. А з’явитися раніше призначеного часу подеколи вважається навіть більшим виявом неввічливості, ніж запізнитися. Щодо обіду, то поява на ньому вчасно може розглядатися як вияв поганих манер. Зокрема, у Великій Британії, коли вам кажуть: «Приходьте на обід о сьомій вечора», - насправді означає: «Приходьте на обід десь о 7:30-8:00 годині». Людина, що прийде о 7:00, найімовірніше, застане господаря непідготовленим і розгубленим. Так само, якщо аргентинська господиня каже вам: «Приходьте на обід десь після 8-ї вечора», - це означає, що треба приходити не о 8:00, а набагато пізніше! Моральні норми – це норми, які вважаються серцевинними для функціонування суспільства та його соціального життя. Вони мають набагато більше значення, ніж звичаї. Відповідно, покарання за їх порушення може бути досить серйозним. Моральні норми містять такі елементи, як осуд крадіжки чи канібалізму. У багатьох суспільствах деякі моральні норми закріплені в законах. Так, зокрема, в усіх розвинутих суспільствах існують закони, що забороняють крадіжки, канібалізм. Однак у різних культурах існують суттєві відмінності стосовно того, що вважати моральною нормою. Наприклад, в Америці та в європейських країнах вживання алкоголю загалом вважається припустимим вчинком, тоді як у Саудівській Аравії споживання алкоголю розглядається як порушення важливої моральної норми в карається ув’язненням. 3.2. Основні чинники, що визначають культуру. Практика міжнародного менеджменту дозволяє виділити і сформулювати ряд ключових проблем, з якими стикається менеджер мультинаціональної фірми в повсякденній роботі й які суттєво залежать від культурного фону. Саме вони повинні стати об’єктом аналізу в межах первісного вивчення культурного зовнішнього середовища, а потім постійно контролюватися в процесі щоденної роботи. Цінності та норми культури не виникають раз і назавжди сформованими. Вони є еволюційним продуктом, який залежить від багатьох чинників, що діють у суспільстві (мал. 2.1). Політична система Під політичною системою ми розуміємо систему управління державою. Політичні системи можна оцінювати за 2 взаємопов’язаними вимірами: наскільки вони наголошують на колективізмі як протиставленню індивідуалізмові та якою мірою вони демократичні або тоталітарні. Обидві ці виміри тісно пов’язані між собою. Системи, де робиться наголос на колективізмі, схильні до тоталітарності, тоді як системи, де з повагою ставляться до індивідуалізму, мають тенденцію до демократії. Втім, між двома крайнощами існує досить об’ємна «сіра» зона. Цілком можливе існування демократичних суспільств, що ґрунтуються на мішаних ідеях колективізму та індивідуалізму. Так само можуть існувати тоталітарні неколективістські суспільства. Економічна система Між політичною ідеологією та економічними системами існує певний зв’язок. У країнах, де індивідуальні цілі мають верховенство над колективними, найімовірніше функціонуватиме вільна ринкова економічна система. І навпаки, у країнах, де колективним цілям надають пріоритетного значення, держава зазвичай контролює чимало підприємств, а ринки в таких країнах радше закриті, аніж відкриті. Кажучи конкретно, ми можемо визначити 4 загальних типи економічних систем: • ринкову (вся виробнича діяльність контролюється приватними власниками, без участі держави; споживач є основною дійовою особою); • командну (товари та послуги, що виробляються на території країни, а також їх кількість і ціни, за якими вони продаються, плануються урядом; всі підприємства є власністю держави); • мішану (у деяких секторах домінує приватна власність і діють механізми вільного ринку, тоді як в інших – значна частка власності належить державі та діє система державного планування – приклад – Франція, Італія, Швеція); • керовану державою (держава відіграє важливу роль у спрямуванні інвестиційної діяльності приватних підприємств за допомогою так званої «індустріальної політики», тобто, шляхом регулювання бізнесової діяльності у відповідності з національними цілями; індустріальна політика часто має форму державних субсидій приватним підприємствам з метою заохотити їх до підвищення товарообігу в галузях, які вважаються стратегічними з погляду економічного розвитку країни). Соціальна структура Поняття «соціальна структура суспільства» стосується його базової соціальної організації. Хоч соціальна структура має чимало різних аспектів, для пояснення відмінностей між культурами особливе значення мають два з них. Перший – це базовий рівень соціальної організації: індивід чи група. У західних суспільствах схильні наголошувати на пріоритеті індивіда, тоді як у багатьох інших суспільствах віддають перевагу групам. Другий аспект – це ступінь розшарування суспільства на класи чи касти. Деякі суспільства характеризуються відносно високим ступенем соціального поділу та відносно низьким рівнем мобільності між групами (наприклад, індуси); інші характеризуються низьким рівнем соціального розшарування та високою мобільністю осіб з різних груп (американці). З погляду бізнесу, розшарування суспільства має велике значення, бо воно значною мірою впливає на функціонування бізнесових організацій. В американському суспільстві високий рівень соціальної мобільності та дуже сильний наголос на індивідуалізмі обмежує вплив класової структури на роботу підприємств. Те саме стосується і Японії, де більшість населення вважає себе представниками середнього класу. В таких країнах, як Британія, певна обмеженість соціальної мобільності та істотні відмінності між класами можуть призвести до виникнення класової свідомості. Класова свідомість – це переконання людини в тому, що вона є представником певного класу, і на підставі цих переконань вона будує свої взаємини з представниками інших класів. Одним з наслідків цього є традиційно вороже ставлення представників робітничого класу Великої Британії до менеджерів фірм, які уособлюють верхній середній клас. Взаємний антагонізм та відсутність поваги історично ускладнюють співпрацю між менеджерами та рядовими працівниками у багатьох британських компаніях і призводять до чималої кількості конфліктів у промисловості. Однак протягом останніх 20 років спостерігається суттєве зменшення кількості класових конфліктів у Британії, що підтверджує аргументи тих, хто вважає, ніби ця країна рухається в напрямку безкласового суспільства. У кожному разі, антагоністичні стосунки між менеджерами та рядовими працівниками і, як наслідок, брак кооперації та високий рівень промислової розрізненості призводять до підвищення виробничих витрат у країнах, що характеризуються значними класовими відмінностями. Це, своєю чергою, не дає змоги компаніям, розміщеним у цих країна, скористатися своїми перевагами при конкурентній боротьбі в умовах глобальної економіки. Релігія Релігією можна назвати систему спільних вірувань та ритуалів, пов’язаних з божественною сферою. Хоч на сьогодні у світі існують тисячі релігій, 4 з них є домінуючими: • християнство; • іслам; • індуїзм; • буддизм. Найважливішим наслідком для бізнесу є міра, якою різні релігії впливають на ставлення до роботи та підприємництва, а також ступінь впливу релігійної етики на витрати на ведення бізнесу у тій чи іншій країні. Мова Першою перешкодою для ефективної комунікації в міжнародній фірмі є мовні бар’єри. Оскільки мова формує спосіб сприйняття світу, вона є одним із визначальних чинників культури. У тих країнах, де застосовується більше однієї мови, як правило, існує декілька культур. Зокрема, у Канаді існують англо- і франкомовна культури. Тертя між цими культурами настільки серйозне, що значна частина франкомовної меншості прагне незалежності від Канади, де «домінують представники англомовної культури». Те саме явище можна спостерігати в багатьох інших країнах. Хоча мовні відмінності не обов’язково призводять до виникнення відмінностей у культурі та зростання сепаратистських настроїв (наприклад, гармонійне співіснування 4 мовних груп у Швейцарії), однак тенденція в цьому напрямку існує. Китайська мова є рідною для найбільшої кількості людей у світі, за нею йдуть англійська та хінді – мова, якою розмовляють мешканці Індії (таблиця 2.2). Однак найпоширенішою у світі мовою є англійська; за нею йдуть французька, іспанська та китайська (зокрема, багато людей вважають Таблиця 2.2 Мови, які населення вважає рідними Мова Відсоток населення Землі, що вважає дану мову рідною Китайська 20,0 Англійська 6,0 Хінді 4,5 Російська 3,5 Іспанська 3,0 Португальська 2,0 Японська 2,0 Арабська 2,0 Французька 1,5 Німецька 1,5 Інші 54,0 англійську своєю другою мовою). Тому англійська дедалі більше перетворюється на мову міжнародного бізнесу. Коли японські та німецькі бізнесмени об’єднуються, щоб робити спільний бізнес, вони майже завжди послуговуються англійською, як мовою міжнародного спілкування. Знання англійської в обсязі, достатньому для серйозних ділових контакті, - абсолютна та неодмінна вимога для будь-якого міжнародного менеджера в сучасних умовах. Значно гірше виглядає з точки зору ефективності комунікацій робота через перекладача. Оскільки особисті і конфіденціальні домовленості, врахування тонких нюансів ділової бесіди, створення невимушеної атмосфери і навіть досить корисний іноді гумор – неодмінні атрибути ділового спілкування, зрозуміло, що робити це через перекладача – аж ні як не кращій вихід з положення. Тому фірма, що серйозно виходить на світовий ринок, повинна роздивлятися такий спосіб спілкування просто як деякий перехідний варіант, що дозволяє її менеджерам опанувати англійську мову в достатньому для справи обсязі. Однак, хоча англійська використовується в усіх кінцях світу, вивчення місцевої мови може дати бізнесменам істотні переваги. Більшість людей воліють розмовляти своєю рідною мовою, тож володіння нею допомагає налагодити контакти, що може виявитись дуже важливим для справ бізнесу. Міжнародні фірми, працівники яких не володіють місцевою мовою, можуть припуститися грубих помилок через неточності перекладу. Наприклад, корпорація “Sunbeam” називала свої парові щипці для завивання волосся “Mist-Stick”, від англійського “mist” – пар, туман. Під цією торговельної маркою “Sunbeam” випустила свою продукцію і на ринок Німеччини. І лише після того, як у рекламну кампанію було вкладено чималі кошти, керівники “Sunbeam” дізналися, що “mist” німецькою означає ″екскремент″. “General Motors” свого часу була стурбована відсутністю ентузіазму у її пуерто-риканських дилерів щодо нової моделі “Chevrolet Nova”. У літературному перекладі на іспанську “Nova” означає ″зірка″. Однак в усному мовленні назва моделі звучала як “no va”, що іспанською означає ″не їздить″. В результаті “General Motors” довелося змінити назву автомобіля на “Caribe”. Мова невербального спілкування застосовується для комунікацій без допомоги слів. Люди спілкуються один з одним не лише словами, а й численними невербальними знаками. Наприклад, підняті брови у більшості культур означають згоду, а посмішка є знаком жарту. Однак чимало невербальних знаків для кожної культури є індивідуальними. Невміння правильно інтерпретувати невербальні повідомлення, що надсилає вам представник іншої культури, може призвести до невдачі у спілкуванні. Наприклад, буква «О», утворена вказівним і великим пальцями (okay), у США вважається дружнім жестом, тоді як у Греції та Туреччині цей знак означає вульгарне сексуальне запрошення. Так само, піднятий догори великий палець руки у більшості європейців та американців означає «добре», тоді як у Греції цей жест вважається непристойним. За даними досліджень, тільки 7 %основної інформації під час спілкування передається словами, 55 % сприймається через вираз обличчя, пози, жести, 38 % - через інтонації та модуляції голосу. Інший аспект невербальної комунікації – особистий простір, або відстань між співрозмовниками. У США традиційно відстань між сторонами у процесі бізнес-дискусії становить 1,5 - 2,5 м. У Латинській Америці прийнято 1-1,5 м. в результаті чимало північно американців, підсвідомо відчувають, що латиноамериканці вторгаються у їхній особистий простір, можуть спробувати відсунутися від них у процесі розмови. У свою чергу, латиноамериканці можуть інтерпретувати цей акт відсування як ознаку відчуженості, а наслідком може стати непорозуміння між двома бізнесменами, що є представниками різних культур. Освіта Формальна освіта відіграє в суспільстві ключову роль. Формальна освіта – це засіб, за допомогою якого окремі індивіди набувають основних мовних, концептуальних та математичних знань, необхідних у сучасному суспільстві. Формальну освіту доповнює вплив родини на підготовку молодої людини до життя в суспільстві, ознайомлення її із суспільними цінностями та нормами. Цінності і норми можуть засвоюватись як прямо, так і непрямо. У школах, як правило, викладають підвалини соціальної та політичної природи суспільства. Там також навчають основним обов’язкам громадянина. Культурні норми теж засвоюються у школі, але непрямим шляхом. Повага до інших, підпорядкування владі, чесність, акуратність, пунктуальність тощо – все це є частиною «прихованої програми» шкіл. Застосування системи оцінок також навчає дітей оцінювати свої власні досягнення і діяти в умовах конкуренції. З точки зору міжнародного бізнесу, одним з найважливіших аспектів освіти є її роль детермінанта переваг даної країни у конкурентній боротьбі. Наявність достатньої кількості кваліфікованих та освічених робітників – це важливий складник імовірного економічного успіху країни. Аналізуючи успіх Японії в конкурентній боротьбі після 1945 р., Майкл Портер зазначає, що після закінчення війни Японія не мала практично нічого, за винятком кваліфікованих та освічених людських ресурсів. Портер вважає, що чудова японська освіта була важливим чинником, який сприяв повоєнному економічному успіхові цієї країни. Однак добра система освіти є не лише «детермінантом переваг даної країни у конкурентній боротьбі», а й важливим чинником, здатним вплинути на вибір місця розташування виробничих потужностей міжнародних підприємств. Немає сенсу розміщувати виробництва, що потребують висококваліфікованої робочої сили, у тих країнах, де справу освіти поставлено настільки погано, що неможливо знайти достатню кількість кваліфікованих працівників. Як би привабливо не виглядала ця країна в усіх інших відношеннях, але у ній можна розміщувати лише ті виробництва, що потребують виключно малокваліфікованої робочої сили. Загальний рівень освіти в країні є також надійним індикатором того, які види товарів можна тут продати і які види рекламних матеріалів для цього знадобляться. Наприклад, така країна, як Пакистан, де 73,8 % населення неписьменні, навряд чи може вважатися добрим ринком для масової літератури. Рекламні матеріали, що містять письмовий опис масової продукції, також не дадуть потрібного ефекту в країні, де три чверті населення не вміють читати. В таких умовах набагато краще використати графічні рекламні матеріали. 3.3. Модель Гофстеда. Найвідоміше дослідження зв′язку культури з цінностями, пов’язаними з роботою, було здійснене Гертом Гофстедом. Працюючи психологом у компанії «ІВМ», Гофстед збирав дані про ставлення працівників до роботи та до цінностей, пов’язаних з нею. За період 1967-1973 рр. було зібрано дані щодо 100000 працівників. На підставі цих даних вдалося порівняти різні аспекти культури у 40 різних країнах світу. Гофстед виділив 4 аспекти, за якими, на його думку, розрізняються культури, - нерівність можливостей, ставлення до невизначеності, індивідуалізм ∕ колективізм та маскулінізм ∕ фемінізм. Аспект нерівність можливостей стосується того, як суспільство ставиться до факту, що всі люди мають неоднакові фізичні та інтелектуальні можливості. За Гофстедом, культури з високим ступенем нерівності можливостей існують у тих країнах, де індивідуальна нерівність із часом перетворюється на нерівність по відношенню до влади й добробуту. Культури з низьким ступенем нерівності можливостей зустрічаються в суспільствах, які намагаються максимально подолати згадані явища. Аспект індивідуалізм ∕ колективізм стосується відносин індивіда зі своїми колегами. В індивідуалістичних суспільствах зв’язки між індивідами слабкі, а індивідуальна свобода й індивідуальні досягнення високо цінуються. У суспільствах, де зроблено наголос на колективізмі, зв’язки між індивідами дуже тісні. В таких суспільствах люди народжуються членами колективів, як, скажімо, сім’я у її широкому розумінні, і вважається, що кожен повинен обстоювати інтереси свого колективу. Ставлення до невизначеності характеризує те, якою мірою різні культури готують своїх представників до сприйняття неоднозначних ситуацій і передбачають толерантне ставлення до невизначеності. Представники культур з нетерпимим ставленням до невизначеності високо цінують гарантії зайнятості, заздалегідь відомі схеми розвитку кар’єри, пільги при виході на пенсію тощо. Вони також відчувають велику потребу в законах і правилах. Вважається, що менеджер повинен віддавати чіткі й точні інструкції та суворо контролювати ініціативи своїх підлеглих. Культури з терпимим ставленням до невизначеності характеризуються високим рівнем готовності до ризику й менш негативно-емоційним ставленням до змін. Аспект маскулінізм ∕ фемінізм характеризує зв′зок між гендерними та робочими ролями представників різної статі. У маскуліністичних культурах гендерні ролі строго диференційовано, і культурні ідеали визначаються традиційно «чоловічими цінностями», такими, як досягнення та ефективне використання влади. У феміністичних культурах гендерні ролі менш явно диференційовані, а ставлення до чоловіків і жінок на тій самій роботі майже не відрізняється. За кожним із 4 аспектів Гофстед розробив спеціальний індекс, який міг набувати значення від 0 до 100. Значенню 100 відповідали максимальний рівень індивідуалізму, максимальна нерівність можливостей, максимально нетерпиме ставлення до невизначеності та максимальний рівень маскулінізму. Гофстед підрахував середній бал для працівників кожної країни. Результати підрахунків, що стосуються понад 20 країн, зведено у табл. 2.3. Окрім, іншого, ці дані свідчать, що західні держави, такі, як США, Канада і Велика Британія, характеризуються максимальними показниками за шкалою індивідуалізму та мінімальними – за шкалою нерівності можливостей. На іншому боці спектра опинилася група латиноамериканських та азіатських країн, що ставлять колективізм вище індивідуалізму й характеризуються нерівністю можливостей. Із табл. 2.3 ми можемо також дізнатися, що культура Японії характеризується різко негативним ставленням до невизначеності та високою маскуліністичністю. Ці дані загалом збігаються з уявленням про Японію як країну, де домінують чоловіки, а негативне ставлення до невизначеності виявляється через інститут довічного працевлаштування. Натомість культури Швеції та Данії характеризуються толерантним ставленням до невизначеності і низькою маскуліністичністю (тобто «жіночим» цінностям тут приділяють значну увагу). Оцінювання моделі Гофстеда Результати дослідження Гофстеда цікаві, бо показують нам загальну картину відмінностей між різними культурами. Чимало його висновків збігаються зі стандартними західними стереотипами щодо культурних відмінностей. Однак слід бути обережним і не надто довіряти висновкам із досліджень Гофстеда. Вони за багатьма важливими характеристиками не зовсім достовірні. Таблиця 2.3 Цінності, пов’язані з роботою, для 20 вибраних країн Основні неточності моделі Гофстеда: 1) У багатьох країнах співіснують декілька культур, проте Гофстед не враховує цих особливостей у своїх висновках. 2) На результати досліджень Гофстеда могли вплинути особливості культури їх виконавців (до складу команди дослідників входили тільки європейці та американці). 3) Всі респонденти Гофстеда належали до однієї компанії (ІВМ), що вже в той час була відома своєю корпоративною культурою та спеціальними процедурами добору персоналу. Отже, цінності її працівників за деякими важливими параметрами могли відрізнятися від цінностей культур, до яких вони належали. 4) Деякі соціальні класи (зокрема некваліфіковані робітники ручної праці) не потрапили до вибірки. 5) Роботи Гофстеда на сьогодні вже трохи застарілі, тому що культури не лишаються незмінними, вони розвиваються в часі. Однак, хоч працю Гофстеда не можна сприймати некритично, її результати так само не варто повністю відкидати. Вони являють собою добру відправну точку для менеджерів, котрі намагаються зв’язувати, наскільки відрізняються між собою різні культури і яке це може мати значення для практики менеджменту. Крім того, варто відзначити, що деякі інші вчені знайшли достовірні підтвердження того, що відмінності в культурі впливають на цінності й практику поводження на робочому місці. Тому менеджерам слід користуватися цими даними, р | |
| Просмотров: 926 | Загрузок: 37 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |