| Главная » Файлы » Мои файлы |
Столітня війна
| [ Скачать с сервера (159.5 Kb) ] | 14.02.2018, 22:07 |
| Термін "Столітня війна" досить умовна і відносно молодий. Самі учасники або сучасники Столітньої війни його ніколи не використовували. У сьогоднішній історіографії прийнято вважати , що Столітня війна (1337 -1453 р.) продовжувалася "с перервами" сто шістнадцять років. При цьому ігнорується той простий факт, що в 1453 році - "офіційна" дата закінчення війни - завершилися лише бойові дії на материку. У дійсності, термін "Столітня війна" поєднує в собі цілий вузол послідовно або одночасно відбувалися конфліктів, серед яких можна виділити чотири самостійних англо-французьких війни, англо-шотландські війни, війни Арагону з Кастилією, Франції з Наваррою, Священною Римською імперією, а також зі своїми заколотними адміністративно-економічними суб'єктами - Фландрією, Анжу, Бретанню і Бургундією. Природно, лейтмотивом цього букета бойових зіткнень було військово-політичне й економічне протистояння Франції й Англії, що мало багату передісторію. Саме це протистояння і визначає пропоновану нам і періодизацію Столітньої війни [2, 18]. І етап (1338 -1360р.): антифранцузьке повстання у Фландрії (1337), що створило базу для англійського вторгнення; формальне оголошення війни Едуардом ІІІ французькому королеві Пилипу VІ (1338); перемога англійців у морському бої при Слейсі (1340); бойові дії в Бретані (1341 - 1343); вторгнення французької армії в Гієнь (1346); перемога англійців у битві під Креси (1346); узяття англійцями в Кале (1347); перемир'я (1347 - 1354); англійські рейди в Північній і Південній Франції (1355); розгром французької армії при Пуат’є (1356); підписання миру в Бретин’ї (1360). ІІ етап (1368 - 1396 р.): інспірований французами антианглійський заколот у Гасконі і поновлення війни Едуардом ІІІ (1368); перемога французів у битві під Валене й улаштована Едуардом Чорним Принцем "Лиможська бойня" (1370); перемога французів у морському бої в Ла-Рошелі й у польовій битві під Шізе (1372); перемир'я (1375 - 1383); перемога англійців у морській битві під Маргите (1387); підписання миру в Парижі (20-літнє перемир'я - 1396). ІІІ етап (1415 -1396 р.): оголошення війни Генріхом V французькому королеві Карлу VІ, облога Барфлера, перемога англійців у битві під Азенкуром (1415); узяття англійцями Руана (1419), Парижа (1420); підписання миру в Труа (1420). ІV етап (1422 - 1471 р.): проголошення французькою знаттю (партією арман’яків) дофіна Карла Валуа королем Франції (1422), бої при Краване (1423), Вернейле (1424) і Сен-Жаме (1426), у підсумку що поставили арман’яків на грань поразки; завершення англійського скорення Північної Франції і початок облоги Орлеана (1428); перемога англійців у "битві оселедців" при Рувре (1429); прибуття Жанни Діви в Орлеан і зняття облоги з міста (1429); перемоги французів у битвах під Жаржо і Паті , похід у Реймс, коронація Карла VІІ Валуа (1429); невдала атака французів на Париж (1429); облога бургундцями Комп’єна і полон Жанни Діви (1430); розширення партизанської війни (1430 -1435); висновок світу між Карлом VІІ і Пилипом Бургундським в Аррасі (1435); узяття французами Парижа (1436); перемир'я (1444 -1449); узяття французами Руана (1449); перемога французів при Формин’ї, оволодіння Каном і Шербуром (1450); боротьба в Гієні (1451-1452); перемога французів у бої при Кастильоні, узяття Бордо, припинення бойових дій на континенті (1453), морські десанти французів на узбережжя Англії, спалення Сендвича (1453-1457), підписання миру(1471). Поряд з англо-французькими війнами епоха Столітньої війни була насичена, як уже вказувалося, великою кількістю "периферійних" конфліктів. З 1350 по 1400 р. шотландці за підтримкою французького експедиційного корпуса вели бойові дії в Північній Англії. Найбільш значний бій цієї війни - при Оттерберні (1388) - закінчилося повним розгромом англійської армії. У 1363 -1364 р. англійські і французькі війська активно діяли в Бретані і Наваррі. У травні 1364 р. французи розгромили англо-наваррську армію в битві під Кошереле, однак у вересні того ж року англійці взяли реванш у битві під Оре, що спричинило за собою зміцнення незалежності Бретані від французької корони. Із середини 60-х років XІV ст. французькі й англійські війська взяли участь у бойових діях на Піренейському півострові. Французи підтримували Арагон, англійці - Кастилію. Одним з найважливіших боїв цієї війни стала битва під Наваретте (1367), у якій франко-арагонські війська були наголову розгромлені англійцями. Однак у бої при Мутинє (1369) французам удалося взяти реванш. Крім того мали місце навряд чи не постійні сутички і навіть кровопролитні бої в період т. зв. "мирних перепочинків": спалення французьким десантом Плімута в 1403 р., участь французьких військ у заколоті валлійської знаті в 1405 р., руйнування французами і бургундцями передмість Кале в 1406 р. і т.д. 1. Супротивники У січні 1327 р. англійський трон, з якого заколотні барони тільки що скинули непопулярного Едуарда ІІ, був переданий його синові - шістнадцятирічному юнаку, Едуарду ІІІ Плантагенету. Через рік з невеликим у Парижі згас останній із трьох синів Пилипа Красивого , Карл ІV Капетінг; через відсутність у нього дітей чоловічої статі французькі барони в квітні 1328 р. обрали королем його двоюрідного брата, Пилипа VІ Валуа. З цих майже одночасних подій для обох королівств Заходу починається новий етап їхньої історії, що характеризується запеклої , майже віковою боротьбою між обома династіями, боротьбою, що одержала назва Столітньої війни [2, 21]. До моменту смерті останнього прямого нащадка Капетінгів Французьке королівство ще багато в чому не досягає границь сучасної Франції. Адже її границі по суші майже не відрізняються від границь Західної Франкії - надягла, у часи Каролінгів виділеного Карлу Лисому по Верденському договору . Від сусідньої Імперії, чиї землі граничать з нею від Північного до Середземного моря, Францію відокремлює штучна границя, погано відома навіть сучасникам, поблизу який знаходиться безліч анклавів і спірних територій, але приблизно вона проходить по Шельді від устя на південь до Камбре, потім виходить до Маасу північно-східніше Ретеля, йде по верхньому плині цієї ріки і далі уздовж Сони, щоб нарешті вийти на Рону [2, 23]. Недавні територіальні захоплення дозволили змістити кордон від цих рік на землі, по яких він не проходила століттями. Так, наприклад, Остреван, тобто частина Ено між Валансьєном і Дуе на захід від Шельди, потрапив у ленну залежність від Капетінгів при Пилипі Красивому ; те ж відбулося з "залежним " Барруа в лівобережжя Маасу, з містом Ліон і Ліонським графством, з єпископством Вивьє на захід від Сони і Рони, попали під королівську опіку [2, 24]. На південно-заході границя не скрізь досягає Піренеїв: мало того, що королівство Наварра, щоправда, з 1274 по 1328 р. знаходилося під керуванням капетингських чиновників, включає землі до півночі від цих гір, що пізніше назвуть Нижньою Наваррою, - до того ж у 1258 р. святий Людовик відмовився від ілюзорного сюзеренітету, що тривав століттями, над Руссильоном і Каталонським графством, володіннями арагонської монархії. У Франції демографічний розвиток і економічне процвітання відбувалися швидше, були виражені яскравіше, ніж де-небудь в іншому місці, і коли вони до 1300 р. доходять до своєї кульмінації, можна сказати, що Франція знаходиться перед всього іншого християнського Заходу, що обумовлює і робить неминучої її політичну і культурну гегемонію. Це випередження розвитку Франції в порівнянні з іншою Європою виявляється насамперед у сфері сільського господарства, що ще залишалося основою всього середньовічного суспільства . Тут масштабний рух по оранці пахоти, по освоєнню болотистих і лісових земель, по створенню нових сільських громад, нових міст і бастид вийшло на гранично можливий рівень. Процвітання села нерозривно зв'язано з розвитком міст, необхідних для ведення великої торгівлі, масштаби якої досягли свого апогею ще до кінця XІІІ століття. Королівська влада, ще півстоліття назад уся перейнята феодальним духом і зовсім патріархальна, тепер, прагнула перобразувати Францію в королівство, що відповідає представленням нового часу, де воля суверена, вищий закон нації, зустрічала б лише беззаперечну покору. Однак для повної реалізації її амбіцій їй, як і всім іншим європейським королівствам, бракувало двох речей: регулярної армії і стабільних фінансів. | |
| Просмотров: 434 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |