| Главная » Файлы » Мои файлы |
Свобода підприємницької діяльності та її обмеження в законодавстві України
| [ Скачать с сервера (29.0 Kb) ] | 10.11.2017, 18:38 |
| В даній дисертаційній роботі автором було досліджено свободу підприємницької діяльності як суб’єктивне право та як принцип господарювання, обмеження свободи підприємницької діяльності, роль даного інституту та застосування в господарському праві. У висновку автор також наводить можливі шляхи вдосконалення господарського законодавства шляхом внесення змін до певних нормативно-правових актів або ж виключення певних положень. Проте, у висновках, викладених в авторефераті, я знайшла деякі положення, що викликають в мене сумніви щодо доцільності їх впровадження в законодавство України. Так, автор пропонує «З метою звільнення суб’єктів господарювання від обов’язку прописувати у власному установчому документі лише певні види підприємницької діяльності, які така юридична особа буде здійснювати (крім випадків, якщо такий вид діяльності є виключним, і юридична особа має право здійснювати тільки його), обґрунтовано необхідність виключення з ч.2 ст.57 ГК слів «мета і предмет господарської діяльності». На мою ж думку, вимога про зазначення в установчих документах мети і предмету господарської діяльності аж ніяк не порушує принципу свободи підприємницької діяльності та не впливає на обсяг правоздатності юридичної особи, оскільки не забороняє їй здійснювати інші види підприємницької діяльності, незаборонені законом. В Кваліфікації видів економічної діяльності, затвердженої наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 року №530 , зазначено, що основним призначенням КВЕДу є визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців. КВЕД призначений забезпечувати: 1)статистичний облік підприємств і організацій за видами економічної діяльності; 2) проведення державних статистичних спостережень економічної діяльності й аналізу статистичної інформації на макрорівні; зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною через застосування єдиної статистичної термінології, статистичних одиниць… . В Листі Державної фіскальної служби від 22.12.2015 №11981/М/99-95-42-03-14 також зазначено, що «КВЕД – це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації… Слід мати на увазі, що код виду діяльності не створює прав чи обов’язків для підприємств і організацій, не спричинює жодних правових наслідків. Код виду діяльності не обов’язково достатній критерій для виконання умов, передбачених нормативними актами. У застосуванні нормативних актів чи контрактів код виду діяльності – це припущення, а не доказ». Отже, КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації та необхідний, в першу чергу, для тих осіб, які займаються статистичними аналізами та спостереженнями (тобто для органів статистики), тому зазначення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань певних видів економічної діяльності не визначає та не обмежує правосуб’єктність юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Окрім того, зазначення в установчих документах видів діяльності за класифікатором має практичне значення для здійснення оподаткування господарської діяльності. Також важливо відзначити, що досягнення згоди всіх учасників господарських товариств є необхідною умовою для здійснення господарської діяльності, оскільки кожен учасник, роблячи внесок майна в статутний капітал, хоче бути впевненим, що воно буде використовуватися лише для здійснення статутних цілей і, відповідно, для здійснення конкретно визначених видів господарської діяльності. У випадку, коли в суб’єкта господарювання виникає потреба змінити КВЕД, то процедура внесення змін до ЄДР шляхом подання заяви про внесення змін держреєстратору займає не більше 24 годин, що свідчить про те, що положення ч.2 ст.57 ГК ніяк не перешкоджає здійсненню господарської діяльності суб’єктам господарювання. Наступне положення, яке я хочу піддати критиці сформульоване автором як необхідність «виключення зі ст.89 ЦК її частину 2, яка суперечить ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Автором дисертації обґрунтовується підхід, відповідно до якого у сфері державного регулювання створення юридичних осіб необхідно застосовувати нормативно-явочний принцип створення юридичних осіб, проте із суттєвим зауваженням – держава відмовляється від перевірочного принципу при подачі особою(ами) документів для здійснення державної реєстрації юридичної особи чи фізичної особи-підприємця. Автор вважає, що вимоги до реєстраторів перевіряти документи при державній реєстрації суттєво обмежують права потенційних суб’єктів господарювання і являють собою непропорційний вплив держави у приватний сектор економіки. Така теза автора, на мою думку, є абсолютно необґрунтованою та не відповідає реаліям сьогодення, адже відсутність перевірки документів при реєстрації суб’єкта господарювання має зворотній ефект – в майбутньому у контрагентів таких суб’єктів можуть виникнути суттєві проблеми, пов’язані з недійсністю укладених правочинів через недоліки, які мали місце ще під час реєстрації (якщо реєстрація була здійснена на основі підробних документів або особами, які не могли бути засновниками відповідних юридичних осіб або не могли бути ФОП, через незаконність положень установчих документів тощо). Ч.2 ст.89 Цивільного кодексу України , на яку посилався автор, в редакції станом на 01.05.2011 р. (момент захисту дисертації) звучала як «…порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається…». Саме від цього положення і пропонує відмовитися автор. Відповідно до напрацювань доктрини цивільного та господарського права, традиційно прийнято виділяти такі основні способи створення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний (явочно-нормативний, реєстраційний), дозвільний і договірний. За умов ринкової економіки застосовуються тільки розпорядчий і нормативно-явочний способи. Якщо перший характерний для створення юридичних осіб публічного права, то другий застосовується для створення юридичних осіб приватного права. Нормативно-явочний спосіб виникнення юридичної особи означає, що остання створюється на тих умовах і за тими правилами, які вказані у законі (нормативному акті) у вигляді загального дозволу держави, а відповідний орган зобов'язаний зареєструвати організацію як юридичну особу при наявності не тільки прояву ініціативи з боку засновника (засновників), а й виконання останніми певних умов і додержання ними певних правил. Держава, застосовуючи таку форму як реєстрація, визнає організацію суб'єктом права, підтверджуючи факт створення юридичної особи видачею свідоцтва про державну реєстрацію. Державна реєстрація - одна зі стадій виникнення будь-якого виду юридичних осіб незалежно від того, яким способом останні будуть створюватися. Засновники повинні юридично оформити виникнення нового суб'єкта права, для чого і передбачається його реєстрація. Причому сам факт подачі засновником (засновниками) відповідних документів до органів реєстрації треба розцінювати лише як намір останнього (останніх) реалізувати суб'єктивне право, зокрема, на зайняття підприємницькою діяльністю у певній організаційно-правовій формі юридичної особи, на створення благодійної організації тощо, тобто бажання одержати визнання державою нового суб'єкта права, який буде відрізнятися від самого засновника і зможе стати учасником цивільного обороту. Звідси, відповідно до чинного законодавства, державну реєстрацію слід розглядати як "універсальну" завершальну стадію порядку створення юридичної особи незалежно від встановленого законом способу її виникнення. Державна реєстрація призначена гарантувати відповідність тих вимог, які ставляться до юридичних осіб певного виду, їх реальним можливостям. | |
| Просмотров: 540 | Загрузок: 18 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |