| Главная » Файлы » Мои файлы |
Типологія особи злочинця
| [ Скачать с сервера (67.8 Kb) ] | 22.01.2013, 22:10 |
| 7.3. Типологія особи злочинця Важливим аспектом дослідження проблеми особи злочинця є узагальнення і систематизація її властивостей й якостей. Практичне значення мають категорія "типологія особи злочинця” і класифікація злочинців. Профілактична діяльність, що пов’язана із запобіганням злочинності на рівні особи, залежить від розробки типології особи злочинця, яка є основою методики прогнозування індивідуальної поведінки, і застосування заходів профілактичного та правового впливу. У кримінологічній літературі розрізняють типологію і класифікацію. Відмінність між цими поняттями полягає в тому, що типологія узагальнює сукупність типових для всіх або певних груп соціальних особливостей, а класифікація поділяє злочинців на групи за певною одиничною, індивідуальною ознакою. Класифікація передує типології. У науковій і навчальній літературі наводяться різні класифікації злочинців: - за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта) — чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, у тому числі 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 років; з початковою, середньою, вищою освітою; - за ознаками соціального становища і роду занять — робочі, службовці, працівники сільського господарства, військовослужбовці, працівники сфери торгівлі, приватні підприємці, студенти, фермери, безробітні, пенсіонери; - за ознаками місця проживання і тривалості проживання — житель міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець; - за інтенсивністю і характером злочинної діяльності — повторність, рецидив (спеціальний або особливо небезпечний), у складі групи, організованого злочинного угруповання; - за даними про стан особи в момент вчинення злочину — у стані алкогольного, наркотичного сп’яніння, під час відбування покарання у виправно-трудовій установі; - за видами вчиненого злочину — злодії, грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо. Наведені класифікації не вичерпні, оскільки злочинців можна класифікувати й на інших підставах. У кримінологічній літературі наводяться різні варіанти типології особи злочинця, що поділяються на групи залежно від критерію типологізації. Так, російські вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії розрізняють три групи типології. До першої групи належать топології, в яких злочинці диференціюються залежно від характеру особистісно-мотиваційних властивостей, що виявляються у вчиненому злочині. За цим критерієм розрізняють особливо небезпечних, насильницьких, корисливих, які вчинили злочини проти суспільного порядку, необережних. Друга група об’єднує типології, в яких злочинці розподіляються за характером взаємодії криміногенної особи зрізним ступенем вираження з факторами ситуації вчинення злочину або залежно тільки від ступеня вираження криміногенних викривлень особи. Як приклад такої типології можна вважати варіант, запропонований для неповнолітніх злочинців, коли розрізняють два основних типи: криміногенний і випадковий. У свою чергу, криміногенний тип поділяється на три підтипи: послідовно криміногенний; ситуаційно-криміногенний; ситуаційний. До третьої групи входять типології, де критерієм типологізації є соціальна спрямованість особи злочинця. Один з варіантів такої типології — розподіл злочинців за співвідношенням негативної й позитивної спрямованості особи. Така типологія передбачає: - професійний тип — найнебезпечніший тип особи, до якого належать професійні злочинці й особливо небезпечні рецидивісти. Спрямованість особи деформована і репрезентується у вигляді негативної спрямованості. Вирізняється правовим нігілізмом, низькою загальною і моральною культурою, антисуспільною установкою. Для цього типу характерний внутрішній потяг до вчинення повторних злочинів і створення власними зусиллями ситуацій, що сприяють вчиненню злочинів; - звичний тип — для особи характерна значна деформація структури соціальної спрямованості, позитивний компонент слабкий, а соціально-психологічні властивості нестійкі й суперечливі. Вирізняється низьким рівнем правосвідомості, відсутністю чітких меж між моральним і аморальним, поняттями "можна" та "не можна". Від професійного типу відрізняється тим, що використовує життєві ситуації, але не активний у самостійному створенні таких ситуацій. До цього типу належать особи, що вчиняють повторні злочини, у тому числі й рецидивісти; - нестійкий тип — для особи не характерні наявність стійких і значних деформацій структури спрямованості особи. Компоненти негативної і позитивної спрямованості приблизно однакові, що однаковою мірою може спричинити як до послаблення, так і до підсилення криміногенності. Між злочином і особою завжди є "привід”, особистісна інтерпретація якого може або призвести до вчинення злочину, або ні. До вчинення злочину така особа може вчиняти різні правопорушення або аморальні дії; - необережний тип — у соціальній спрямованості цього типу переважає позитивний компонент, а негативна спрямованість мінімальна. Для цієї особи характерне легковажне ставлення до соціальних норм, що регулюють поведінку в суспільстві. Може вчиняти, як правило, нетяжкі злочини як умисно, так і з необережності; - випадковий тип — особа характеризується позитивною соціальною спрямованістю, без деформації з боку негативного компонента, має стійкий рівень правосвідомості, злочини вчиняє виключно через тиск критичної життєвої ситуації. Це, як правило, злочинні дії, вчинені у стані сильного душевного хвилювання, що викликаний не правомірними діями потерпілого, або з перевищенням меж необхідної оборони. Пропоновані типології особи можна застосовувати до будь-якої категорії злочинців (корисливих, неповнолітніх тощо), тобто вони універсальні. Українські вчені-кримінологи (НАВС України) виокремлюють дві підстави типологізації: характер вчинених злочинів; глибина і стійкість антисоціальності особи. За першим критерієм виокремлюють таких злочинців: - насильницьких (агресивних), які посягали на життя, здоров’я, честь і гідність людини — це вбивці, ґвалтівники, хулігани, засуджені за вандалізм; - корисливих, які вчинили крадіжки і розкрадання майна ненасильницькими способами — хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники та ін.; - корисливо-насильницьких — бандити, грабіжники, рекетири, корисливі й наймані вбивці; - що вчинили злочини проти суспільного порядку управління; - необережних. За другим критерієм виокремлюють таких злочинців: - випадкових — вперше вчинили нетяжкі злочини під впливом несприятливих зовнішніх обставин всупереч власним ціннісним орієнтаціям; - ситуативних — схожі з випадковими, але вчиняють тяжкі злочини (умисне вбивство з ревнощів); - нестійких — вчиняють умисні злочини вперше, але раніше вчиняли правопорушення і проступки; - злісних — здійснюють злочинну діяльність тривалий час (у тому числі рецидивісти, лідери організованих злочинних груп); - особливо злісних — "злодії в законі", "авторитети”, лідери організованих злочинних угруповань. Як бачимо, розглянуті типології по суті збігаються. Проте на думку А. Зелінського, пропоновані підстави класифікації відбивають тільки спрямованість і характер злочинної діяльності, її тяжкість і тривалість, але не враховують психології особи. Тому вчений пропонує власний варіант типології, що ґрунтується на запропонованому ще у 20-х роках XX ст. вітчизняним кримінологом А. Лазурським понятті "збочений тип особи”. За морально-поведінковою підставою А. Зелінський розташовує представників цього типу на трьох рівнях психологічної активності — вищому, середньому й низькому з урахуванням сили, стійкості та динамічності психічних процесів. Оскільки вищий рівень становлять "унікальні злодії" масштабу Калігули, Нерона, Івана Грозного, Сталіна й Гітлера, то із загальної кримінологічної класифікації їх можна викреслити. Залишаються два рівні — середній і низький. З урахуванням домінуючої властивості осіб збоченого типу поділяють на розсудливих, слабовільних, імпульсивних та емоційних. Розсудливих злочинців поділяють на корисливих егоїстів (низький рівень) і лицемірів (середній рівень). Відповідно слабовільних злочинців поділяють на апатичних (низький рівень) і непристосованих (середній рівень). До імпульсивних злочинців належать безладні імпульсивні (низький рівень) і афективні (середній рівень). Емоційних злочинців низького рівня називають зосереджено жорстокими, середнього — енергійно розлюченими. У такий спосіб було виокремлено вісім відносно однорідних підтипів людей, яким притаманні моральні й психологічні особливості, що перешкоджають їх соціалізації. Внаслідок цього вони дістали назву "збочені". А. Зелінський слушно зауважує, що належність індивіда до тієї чи іншої соціальної групи, наявність у його особи тяжких вад можуть спричинити несприятливий кримінологічний прогноз, проте не свідчать про неминучість злочинної поведінки. 2. Структура особи злочинця У філософському значенні під структурою прийнято розуміти будову якого-небудь об’єкта або явища, можливість розподілу його на складові частини (елементи), а також встановлення зв’язків і взаємодії між ними. Особа злочинця також включає низку елементів, тобто певну кількість різних ознак, властивостей, рис, особливостей. Назвемо декілька з них. Соціально-демографічні ознаки. Вони містять відомості про стать, вік, рівень освіти, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, місце проживання та інші дані про соціальний статус осіб. Перелічені ознаки самі по собі не є криміногенними; відокремлена ними конкретна особа не характеризується як злочинець. Разом з тим вони, взяті у великій сукупності на рівні злочинності взагалі або на рівні окремого виду злочинів і піддані статистичній обробці у порівнянні з даними офіційної демографічної статистики, містять цінну кримінологічну інформацію про особу злочинців. При такому зіставленні встановлюються зв’язки особи злочинця з типовими характеристиками усього суспільства. Порівнюючи, наприклад, частку чоловічого і жіночого населення, втягнутого в орбіту злочинності, дослідники доходять висновку, що злочини вчиняють переважно чоловіки. Співвідношення різних вікових груп у масі злочинності показує, що найбільша кримінальна активність притаманна особам віком 25–29 років, потім йдуть 18–24-річні. Взагалі поширеність злочинності серед осіб, які мають сім’ю, нижча, ніж серед холостяків і розлучених. У більшості випадків, як показують спостереження, сім’я стимулює позитивну поведінку. Аналіз злочинності за останні роки виявляє підвищення кількості злочинців за рахунок осіб без певних занять, безробітних і мігрантів. Наведені приклади свідчать, що соціально-демографічні ознаки дають істотну інформацію про особу злочинців, котра може бути використана як з науковою, так і прикладною метою, зокрема, при розробці та реалізації заходів запобігання злочинам. Особистісно-рольові властивості. Поведінка людини залежить, по-перше, від соціальних позицій, яких вона додержується у суспільстві; по-друге, від розуміння і виконання нею власних рольових обов’язків і функцій, що випливають з даних соціальних позицій. Людина в суспільстві займає ряд позицій і виконує (принаймні зобов’язана виконувати) різні «ролі». Не всі види реальної рольової поведін ки мають однакове значення при вивченні особи злочинця, а тільки ті, які справляють криміногенний вплив на поведінку людей. Як приклад останніх необхідно назвати такі ситуації: людина ухиляється від деяких соціальних позицій; вона не може або не бажає сумлінно виконувати вимоги, що випливають з тієї або іншої соціальної позиції; особа прагне зайняти таку соціальну позицію, вимогам якої вона заздалегідь не відповідає; вона одночасно займає такі позиції, які пов’язані з суперечливими вимогами; веде маргінальний спосіб життя і т. д. Соціально-психологічні якості. Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя залежать від тих особливостей особи, які сформувалися на базі її психічних станів і процесів у ході власного соціального досвіду; від спрямованості її особистості, мотива ційної сфери, від потреб, установок та інтересів, тобто від системи її ставлення до дійсності. Усі перелічені соціально-психологічні компоненти людини щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, мають свої особливості. Спрямованість їх особистості — антисоціальна; мотивація їх поведінки — анархічна, егоїстична, цинічна, корисливо-здобувна. Її потреби соціально невиправдані, відрізняються «бідністю», способи їх задоволення — такі, що засуджуються громадськістю. Взагалі їх особистісні установки та інтереси не збігаються з інтересами і цілями суспільства та переважної більшості його членів. Деяким з них притаманне психологічне відчуження, що відображається у відсутності емоційних контактів з людьми і специфічному сприйнятті навколишнього світу як чужого та ворожого їм. Риси правової і моральної свідомості. Злочинці, вступаючи у конфлікт із законом, припускаються правового свавілля. Ставлять себе вище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обов’язком. Кримінологічні дослідження щоразу підтверджують істотну специ фіку їх правової свідомості. Особи, які вчиняють злочини, виявляють (приховану або явну) неповагу до закону; вони впевнені, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам, розраховуючи (іноді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність. Життя людей у суспільстві регламентується не тільки правами, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні переконання людей утримують їх від негідних вчинків, служать стримуючим фактором на шляху можливого вчинення злочинів. Проте це не стосується злочинців. Їх моральна свідомість значно спотворена. Її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички і переконання. Аморальні вчинки серед них більш поширені, ніж серед законослухняних громадян. У них немає почуття відповідальності за свої неправомірні дії, вони не дорожать власною честю і гідністю, зате нехтують гідністю інших, ігнорують громадську думку про свою негідну поведінку. Для багатьох з них характерним є роздвоєння особистості — на словах вони говорять одне, а насправді поводяться аморально. У системі їх ціннісних орієнтацій перше місце посідають егоїстичні і корисливі спрямування, вигода, кар’єризм, власне благополуччя, самолюбство і свавілля. На індивідуальному рівні можна говорити про певний вплив психічних аномалій, таких як: психопатія, психопатичний стан, хронічний алкоголізм, наркоманія та ін., на поведінку людини. Причому злочинній поведінці сприяють не самі психічні аномалії, а ті психологічні особливості, які формуються під їх впливом. Кримінально-правові ознаки особи злочинця. Зазначені ознаки знаходять свій вияв у деяких формах дозлочинної поведінки особи і найбільш повно виражені в учиненому нею злочині. Серед ознак, які належать до вчиненого злочину, слід назвати ті, що характеризують: спрямованість злочинної поведінки суб’єкта на конкретні суспільні відносини, взяті під охорону закону (безпосередній об’єкт посягання); ступінь і характер суспільної небезпечності вчиненого злочину; способи, обрані для досягнення злочинної мети; мотив, яким керувався суб’єкт злочину; ставлення винного до вчиненого (визнав себе винним чи ні, розкаявся чи ні) та ін. Перелічені ознаки мають і кримінальноправове, і кримінологічне значення. Їх виявлення і аналіз дають можливість всебічно міркувати про вчинений злочин і особу злочинця. Поняття і система запобігання злочинності, класифікація запобіжних заходів Запобігання злочинності - це сукупність різноманітних видів ді¬яльності і заходів у державі, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин з метою усунення негативних явищ та процесів, що поро¬джують злочинність або сприяють їй, а також недопущення вчинен¬ня злочинів на різних стадіях злочинної поведінки. Як інтегративна система організованої протидії злочинності, запо¬бігання злочинності включає в себе різноманітні запобіжні заходи різних галузей знань. Для належного впорядкування запобіжних за¬ходів, чіткого визначення рівня і напрямів запобіжної діяльності суб'єктів, їх компетенції, природи самих заходів тощо виникає необ¬хідність їх класифікації. Класифікація - це розподіл явищ, понять, заходів за класами залежно від загальних ознак або класифікатора. Існують різні класифікації запобіжних заходів з урахуванням тих цілей, які перед ними ставляться. Заходи можна класифікувати за: рівнем, масштабом, змістом, суб'єктами, об'єктами та ін. За рівнем розрізня¬ються загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та індивідуальні заходи запобігання злочинності; за масштабом - заходи, які здій¬снюються у територіальному розрізі, на окремому об'єкті, щодо групи осіб; за змістом - заходи соціально-економічного, соціально-демографічного, технічного, екологічного, правового та іншого харак¬теру; за суб'єктами - заходи, що здійснюються органами всіх гілок влади, організаціями, трудовими об'єднаннями, установами, окремими громадянами; за об'єктами - відповідно до видів злочинів, на проти¬дію яким вони спрямовані. 1. Загальносоціальне запобігання злочинності - це насамперед комплекс перспективних соціально-економічних і культурно-виховних заходів, спрямованих на подальший розвиток та вдосконалення су¬спільних відносин і усунення або нейтралізацію разом з тим причин та умов злочинності. Тому вирішальна роль у поступовому зменшенні соціальних суперечностей в усіх сферах соціального життя належить розумній господарсько-організаційній та культурно-виховній діяльно¬сті державних органів, підприємств, установ, фірм, громадських орга¬нізацій. Запобіжний потенціал цієї діяльності полягає в тому, що вона протидіє негативним явищам і процесам, які сприяють відтворенню або збільшенню рівня злочинів, стимулює законослухняну поведінку людини. Загальносоціальне запобігання - це позитивний ефект про¬думаної соціальної політики, яка здійснюється не тільки і не стільки з метою безпосереднього попередження злочинності. Вона спрямова¬на перш за все на вирішення загальних економічних і соціальних за¬вдань держави. Загальносоціальне запобігання злочинності полягає в тому, що його здійснення зменшує соціальні суперечності, криміно¬генне протистояння різних верств населення, рівень безробіття, підви¬щує стандарт життя людей, створює необхідні умови для легалізова¬ного одержання достатніх прибутків громадянами, сприяє побудові міцного фундаменту щодо нормального функціонування всіх соціаль¬них сфер, виховання та контролю над дітьми і молоддю, оздоровлення морального клімату в суспільстві, впровадження високих моральних цінностей у ньому, додержання демократичних засад та ін. Прогресив¬ні соціальні програми спрямовані на утвердження законності, поваги до конституційних прав і свобод людини, зміцнення громадського по¬рядку, дисципліни, на вирішення проблем поєднання громадських, виробничих, сімейно-побутових інтересів жінок і сім'ї, соціальної адаптації маргінальних верств населення тощо. Отже, загальносоціальне запобігання злочинності - найважливі¬ший аспект соціальної політики. За словами німецького криміналіста Ф. фон Листа, «найкраща кримінальна політика - це найкраща со¬ціальна політика». Це соціальна реакція держави і суспільства на зло¬чинність. Загальносоціальне запобігання створює соціально-економічні та культурні підвалини для ефективного здійснення спеціально-кримінологічного і індивідуального запобігання злочинам. 2. Спеціально-кримінологічне запобігання - це сукупність заходів боротьби зі злочинністю, змістом яких є різноманітна робота держав¬них органів, громадських організацій, соціальних груп і громадян, спрямована на усунення причин та умов, що породжують і сприяють злочинності, а також недопущення вчинення злочинів на різних стаді¬ях злочинної поведінки. Спеціально-кримінологічне запобігання зло¬чинам складається із трьох напрямів діяльності: кримінологічної про¬філактики; відвернення злочинів; припинення злочинів. Кримінологічна профілактика - це сукупність заходів щодо за¬вчасного виявлення та усунення негативних явищ, які виникли чи мо¬жуть виникнути і детермінувати злочинність або її окремі види. Залеж¬но від того, на які явища і процеси спрямовані профілактичні заходи, можна виділити види профілактики, зокрема, профілактику випере-дження, обмеження, усунення та захисту. Профілактика випередження (наприклад, кримінологічна експерти¬за нормативно-правових актів), профілактика обмеження (наприклад, наркоманії, алкоголізму, бездоглядності дітей), профілактика усунення (наприклад, випуску чи реалізації недоброякісної продукції), профілак¬тика захисту призвана анулювати незахищеність чи недостатню захи¬щеність і безпеку особи і матеріальних об'єктів; вона створює зовнішні ускладнення щодо посягань на охоронювані суспільством цінності. Відвернення злочинів - спеціфичний напрям спеціально-кримінологічного запобігання, що складається із сукупності заходів, спрямованих на окремі групи та конкретних осіб, які виношують зло¬чинні наміри, замислюють вчинення злочинів і позитивно сприймають злочинний спосіб життя, з метою дискредитування злочинної поведін¬ки, добровільної відмови від злочинної мотивації та наміру або продо¬вження злочинної діяльності. Відвернення злочинів має місце тоді, коли злочинна поведінка проходить етап від моменту формування зло¬чинного мотиву до початку виконання злочину. Заходи протидії злочинної мотивації доцільно розділити на дві групи: заходи переорієнтації антисуспільної настановки і активні контрзаходи. Заходи переорієнтації антисуспільної настановки включають: а) спеціальні економічні і соціально-психологічні програми, які роз¬раховані на те, щоб людина у суспільстві отримувала більш-менш повне задоволення своїх потреб і відмовлялась від злочинних намірів; б) заходи, спрямовані на формування у громадян антикримінальної культури; в) кримінологічна поінформованість населення для його більш тісного співробітництва з правоохоронними органами; г) орга-нізаційно-правові заходи, які підвищують у людей почуття відпові¬дальності і виробляють у них уявлення про допустимі засоби досяг¬нення своїх потреб. Активні контрзаходи - це заходи переконання, різних форм при¬мусу, застереження і допомога особам, звільненим з місць позбавлен¬ня волі. Припинення злочинних проявів визначається як сукупність видів діяльності, спрямованих на недопущення завершення розпочатого злочину шляхом розроблення і здійснення спеціальних заходів. Особ¬ливість запобіжної роботи на стадіях готування і замаху на злочин залежить від обсягу виконаної злочинної діяльності, особи винного, характеру злочину тощо. У зв'язку з цим розрізняють заходи опану¬вання, обережності та активного втручання. Заходи опанування здій¬снюються з метою досягнення добровільної відмови особи від продо¬вження злочинної діяльності. Заходи обережності застосовуються для того, щоб створити умови, які виключають можливість чи перешко¬джають продовженню розпочатої злочинної діяльності (посилення патрулювання певними органами, зміна режиму роботи, розроблення системи термінового зв'язку населення з міліцією в містах і селищах міського типу, на автомагістралях, створення спецпідрозділу з бороть¬би з нелегальною міграцією тощо). Заходи активного втручання при¬пускають негайну реакцію правоохоронних органів у випадках, коли прогаяння потягне за собою безпосереднє посягання (наприклад, за¬тримання злочинця під час готування до злочину або замах на злочин, створення умов для перетворення розпочатої злочинної діяльності на невдале готування або замах тощо). 3. Індивідуальне запобігання злочинам - різновид запобігання зло¬чинності щодо конкретної особи. Тобто індивідуальне запобігання стано¬вить ту частину запобіжної діяльності, яка здійснюється на стадії, котра передує виникненню злочинного наміру. Усунення безпеки потенційного злочину - головне завдання індивідуального запобігання. Отже, об'єктом індивідуального запобігання злочину є: поведінка та спосіб життя осіб з високою імовірністю вчинення злочину; соці¬альні елементи їх особистості, які відображають антисуспільну спря¬мованість; соціально значущі при формуванні і реалізації останньої деякі психофізичні особливості індивідів; несприятливі умови оточу¬ючого таку особу середовища та життєвого укладу; інші довготривалі діючі обставини, які визначають криміногенну ситуацію і полегшують вчинення злочину. Для визначення кола осіб, які потребують індивідуального запо¬бігання, необхідно мати фактичні, правові та кримінологічні підстави. Фактичні підстави такого запобігання - реальна поведінка особи, в якій закладений потенційний злочин. Антисуспільна поведінка є ре¬альним проявом особи, її головною спрямованістю і домінуючим внутрішнім змістом. Правові підстави - це врегульованість індиві¬дуального запобігання нормами права. Чинне законодавство містить низку правових підстав індивідуального запобігання, але більшість з них має відомчий характер, що, зрозуміло, недостатньо. Під кримі¬нологічними підставами необхідно розуміти наявність певного рівня кількісно-якісних показників криміногенності особи, що дозволяє ви¬ділити з маси відповідної категорії осіб саме тих, від кого з високим ступенем імовірності слід очікувати вчинення злочину. Напрямами індивідуального запобігання злочинів є переконання, надання допомоги, примус. Заходи переконання - процес логічного обґрунтування особі дум¬ки про відмову від криміногенної поведінки, злочинних намірів, анти-суспільних настановок. На практиці позитивно зарекомендували себе такі заходи, як: індивідуальні і колективні бесіди, обговорення пове¬дінки особи, прослуховування курсу лекцій на правові теми, встанов¬лення над нею індивідуального або колективного шефства, стимулю¬вання участі в громадській діяльності та ін. Криміногенна поведінка особи нерідко свідчить про її життєве неблагополуччя, конфлікти, по-бутову невлаштованість та про інші труднощі. Особливо це стосується осіб з кримінальним минулим. Заходи соціальної допомоги - працевлаштування, поліпшення по¬бутових умов, зміна способу життя шляхом підвищення соціального статусу, освіти, отримання престижної спеціальності, лікування, вста¬новлення корисних контактів, вибору життєвих перспектив тощо. Примус спричиняє для особи несприятливі наслідки фізичного, матеріального та технічного характеру. На практиці широко застосо¬вуються такі заходи примусу на криміногенну поведінку, як профілак¬тичний контроль за місцем проживання або навчання особи з боку правоохоронних органів чи громадськості, адміністративний арешт і адміністративне затримання, штраф, адміністративний нагляд, ула¬штування до приймальників-розподільників для дорослих і неповно¬літніх, припинення бродяжництва і жебрацтва та ін. 4. Самостійним напрямом запобігання є віктимологічна профілак¬тика. Очевидною є необхідність проведення специфічних заходів, спрямованих на зниження віктимності населення. Напрямом запобі¬гання злочинності, який скорочує віктимність, припиняє віктимізацію на індивідуальному та масовому рівнях, є метод девіктимізації. Цим методом можуть охоплюватися такі специфічні комплекси віктимологічної профілактики: а) виховно-профілактичні заходи, мета яких - впровадження в масову свідомість людей ідеї фізичної недоторканно¬сті особи (робота серед молоді та учнів шкіл, програми стримування злочинності тощо); б) захисний напрямок, у межах якого розробляють¬ся і впроваджуються в індивідуальну і масову свідомість людей заходи і засоби захисту і самозахисту, завчасного прийняття заходів, актуаліза¬ції поняття самозбереження, самоконтролю, які передбачають обереж¬ність, пильність, збереження самовладання при злочинних посяганнях (консультативні освітні заходи щодо особистої безпеки і охорони влас¬ності; навчальні курси серед школярів, батьків, взагалі громадян; роз¬повсюдження пам'яток, плакатів, буклетів, нарисів, статей, в яких викладаються поради ухилення від участі стати жертвою злочинів; технічні засоби); в) організаційно-управлінські заходи, спрямовані на скорочення віктимності громадян (наприклад, належна освітленість міст і сіл, організація певного режиму роботи, захисне обладнання кабін водіїв таксі, устаткування засобів негайного зв'язку населення з міліцією, відповідна архітектура будинків та ін.); г) обмежуючий на¬прям заходів (виявлення латентних потерпілих і попередження їх ризикової, легковажної, безтурботної некритичної поведінки); ґ) норма¬тивне врегулювання питань, пов'язаних з віктимізацією (законодавство про допомогу жертвам злочинів та ін.); д) підвищення рівня правових знань та ін. | |
| Просмотров: 4475 | Загрузок: 187 | Рейтинг: 5.0/1 | |
| Всего комментариев: 0 | |