| Главная » Файлы » Мои файлы |
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
| [ Скачать с сервера (154.5 Kb) ] | 04.04.2017, 11:34 |
| Відповідно до ст. 8 Закону N 85/96-ВР страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Яка саме подія визнається страховим випадком, має бути детально зазначено у договорі страхування. Слід звернути увагу на те, що учасники страхових правовідносин нерідко ототожнюють поняття "страхова виплата" і "страхове відшкодування", проте закон їх розмежовує. Так, страховою виплатою вважають грошову суму, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. А страховим відшкодуванням - страхову виплату, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Рішення про відмову у здійсненні страхової виплати приймається страховиком у строк, не більший за передбачений договором і правилами страхування, та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Така відмова може бути оскаржена в судовому порядку. Вирішуючи спори щодо відмови страховика у здійсненні страхової виплати за договорами страхування, суди керуються як ст. 991 ЦК, так і ст. 26 Закону N 85/96-ВР, в яких перелічені підстави для відмови майже ідентичні. При цьому відповідно до ст. 991 ЦК страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: - навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; - вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; - подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; - одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; - несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; - наявності інших підстав, встановлених законом. Виникають спірні питання стосовно застосування вимог п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК щодо неповідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, і створення йому в такий спосіб перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків. Наслідком невиконання страхувальником цього обов'язку є відмова страховика від здійснення страхової виплати відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку. У системному зв'язку з п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК, яким на страхувальника покладено обов'язок повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, правове значення має повідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, який дає страховику можливість дослідити обставини справи та дійти висновку про визнання його страховим випадком чи відмову в цьому. Сам факт порушення страхувальником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються страхового випадку, за наявності факту своєчасного повідомлення страховика про настання страхового випадку не може бути підставою для відмови від здійснення страхової виплати. За змістом ч. 1 ст. 991 ЦК та ч. 1 ст. 26 Закону N 85/96-ВР страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала.Отже, якщо суд уже вирішив питання щодо відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП винною особою, то під час розгляду справи про відшкодування такої шкоди за рахунок страховика суд має з'ясувати, чи виконане такс рішення, тобто чи одержав потерпілий відшкодування збитків від винної особи. Наприклад, позивач Р. у грудні 2007 р. уклав договір добровільного страхування автомобіля, який належав йому на праві власності. У період дії договору мав місце страховий випадок - автомобіль був пошкоджений внаслідок ДТП. При наданні страховій компанії пакета документів, передбаченого договором, остання відмовила у виплаті страхового відшкодування з підстав експлуатації автомобіля з технічними несправностями, у технічному стані, що не відповідає вимогам Правил дорожнього руху (далі - Правила) та правил технічної експлуатації транспортного засобу. Така відмова була обгрунтована тим, що автомобіль позивача на день страхової події вже мав пошкодження, які свідчили про несправний технічний стан, зокрема пошкодження правої сторони автомобіля, правого дзеркала заднього виду та задньої підвіски. Червоногвардійський районний суд м. Макіївки своїм рішенням, яке в апеляційному порядку не оскаржувалося, задовольнив позов Р., постановивши стягнути на його користь зі страхової компанії суму страхового відшкодування. Задовольняючи вимоги про стягнення страхового відшкодування, суд виходив із того, що у страхової компанії не було підстав для відмови у проведенні відповідної виплати, оскільки згідно з Правилами та правилами технічної експлуатації транспортних засобів зазначені вище пошкодження автомобіля не віднесені до категорії пошкоджень, за яких забороняється керувати автомобілем. Згідно з умовами договору страхування, якщо технічний стан транспортного засобу не відповідає вимогам Правил та/або правил його технічної експлуатації, то це страховим випадком не визнається. Слід враховувати, що відповідно до ч. 2 ст. 991 ЦК договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. З цього приводу необхідно зазначити таке. У ст. 979 ЦК, ст. 16 Закону N 85/96-ВР роз'яснено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Тобто, виходячи зі змісту цих норм, можна зробити висновок, що коли виникає страховий випадок, страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись окремо у кожному випадку. Зокрема, несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови від страхового відшкодування, а лише в тому випадку, коли воно позбавляє страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про це могло вплинути на його обов'язок виплатити страхове відшкодування. Слід також враховувати, що закон пов'язує обов'язок страховика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не з наданням певних доказів страхувальником. Зокрема, відсутність довідки ДАІ не є підставою для часткового відшкодування чи відмови у ньому. Так, Ленінський районний суд м. Миколаєва рішенням від 27 березня 2009 р. у справі за позовом Д. до ЗАТ "Страхова компанія "АХА Україна" про стягнення страхової виплати на користь позивача постановив стягнути 20 тис. 879 грн. страхової суми. У рішенні суд зазначив, що відповідач безпідставно, керуючись страховим актом, закрив страхову справу, оскільки позивач додатково не надав розгорнутої довідки ДАІ щодо страхового випадку, як передбачено у п. 6.1 умов страхування. Так, суд керувався тим, що відповідно до положень п. 6.2 зазначених умов страховик може запросити або надіслати запити у відповідні установи для отримання документів, яких не вистачає, однак останній цього не зробив. Враховуючи, що таких підстав, як ненадання страхувальником необхідних документів для встановлення обставин страхового випадку і здійснення відповідної виплати страхової суми не передбачено наведеними правовими нормами, умовами страхування та договором, суд згідно з п. 3 ст. 988 ЦК та ст. 20 Закону N 85/96-ВР ухвалив рішення про задоволення позову. Рішення суду не було оскаржене та виконане відповідачем добровільно. Вирішення судами спорів про відмову у страховій виплаті на підставі інших обставин Відповідно до ч. 3 ст. 991 ЦК рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Така відмова має бути направлена страхувальнику у строк, визначений законом або договором. Однак не завжди страхові компанії дотримуються цього правила, зокрема затягують розгляд питання про виплату страхового відшкодування і не надають стороні відмову у виплаті, хоча і не здійснюють її. Суди приймають і розглядають по суті всі спори, що стосуються стягнення страхових виплат, навіть у тому випадку, коли в матеріалах справи відсутнє письмове рішення страхової компанії про відмову в такій виплаті. Аналіз матеріалів, наданих судами, свідчить про наявність випадків стягнення страхових виплат у судовому порядку за відсутності рішення про відмову страховика. Позивачі заявляють вимоги про визнання події страховим випадком та стягнення страхового відшкодування. Так, Ф. звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя із позовом до ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" про стягнення страхового відшкодування. У позові він зазначав, що уклав із відповідачем договір добровільного страхування належного йому автомобіля, який за умовами договору був застрахований від незаконного заволодіння у будь-який час та у будь-якому місці. У зв'язку з виїздом на автомобілі за кордон позивач надав страховику заяву про оформлення додаткової угоди до основного договору про розширення території дії договору на країни Європи і сплатив за це страховий платіж. У м. Варшаві, Республіка Польща, автомобіль позивача було викрадено, про що останній повідомив страховика та надав постанову відділу поліції м. Варшави про припинення слідства у зв'язку з невикриттям виконавця злочину. З цього приводу було складено акт, відповідно до якого ця подія визнана страховим випадком, що відповідає умовам страхування, а також було видано наказ про виплату страхового відшкодування. Разом з тим відповідач фактично страхове відшкодування позивачу не сплатив без пояснення причин, представник відповідача у судове засідання повторно не з'явився без поважних причин, а тому суд обгрунтовано задовольнив позов шляхом ухвалення заочного рішення у справі на підставі наявних доказів та з посиланням на норми матеріального права, які регулюють правовідносини сторін, у тому числі й на відповідні положення договору страхування та додаткової угоди до нього. Договір страхування та закон передбачають строки виплати відшкодування, але страховик може перевіряти обставини страхового випадку, тому цілком можливо на законних підставах затягувати процес щодо прийняття рішення про визнання випадку страховим та виплату страхового відшкодування. Прикладом цього є справа Київського районного суду м. Полтави за позовом М. до страхової компанії "Інком страх". Під час розгляду справи суд встановив, що після настання страхового випадку страхувальник на виконання своїх зобов'язань своєчасно надав страховику всі необхідні документи. Страховик, незважаючи на встановлений умовами договору строк для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у такій виплаті, таких рішень не прийняв. На підтвердження своїх вимог про отримання страхового відшкодування страхувальник неодноразово направляв заяви-вимоги про страхові виплати, що також залишалися без реагування. Після сплину піврічного строку очікування рішення страхової компанії про виплату страхового відшкодування або про відмову в цьому позивач звернувся до суду за захистом свого права. Зважаючи на це, на думку колегії суддів зазначеного суду, відсутність як такого рішення страховика про відмову у виплаті страхового відшкодування не може вважатися підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення таких виплат, оскільки останнє може свідчити про зловживання страховиками своїми правами та мати на меті навмисне затягування строків виконання зобов'язань перед страхувальниками. У кожному окремому випадку суду необхідно зібрати докази та оцінити, чи було затягування та бездіяльність страховика фактичною відмовою у виплаті страхового відшкодування. Стосовно застосування судами поняття "інші умови договору" (ст. 979 ЦК, ст. 16 Закону N 85/96-ВР) при вирішенні питання про відмову у здійсненні страхової виплати можна навести такі приклади. Справа N 2-143/09 за позовом К. О. до ЗАТ СК "ВУСО" про стягнення страхового відшкодування з нарахуванням пені та відшкодування моральної шкоди. Чоловіку позивачки на праві власності належав автомобіль, придбаний у кредит у період перебування в зареєстрованому шлюбі. У серпні 2006 р. між її чоловіком - К. І. та страховою компанією було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту та договір добровільного страхування від нещасного випадку (життя та здоров'я). У період дії зазначених вище договорів К. І. загинув (насильницька смерть), а автомобіль було викрадено, розкомплектовано та знищено. Тобто події, які відбулися за обома договорами, належать до страхових випадків. Відповідно до умов договору страхування від нещасного випадку в разі смерті страхувальника виплата проводиться у розмірі суми заборгованості банку за кредитним договором на момент настання страхового випадку, але не більше страхової суми. Зазначені вимоги договору страховою компанією були виконані та банку була перерахована певна сума. Стосовно виплати за договором страхування наземного транспорту позивачці було відмовлено у виплаті з тих підстав, що збитки були заподіяні в результаті використання транспортного засобу як таксі. При укладенні договору страхування страхувальник у графі "Особливості використання транспортного засобу" зазначив автомобіль як приватний, у зв'язку з чим страхування проведене за загальним тарифом. Під час проведення розслідування кримінальної справи було встановлено використання автомобіля за іншим призначенням. Ворошиловський районний суд м. Донецька рішенням від 18 вересня 2009 р., з яким погодився суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову К. О. відмовив. Стосовно спорів, пов'язаних із випадками, які за договором страхування не визнаються страховими, можна навести такий приклад. Івано-Франківський міський суд рішенням від 6 квітня 2009 р. відмовив у задоволенні позову П., третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ВАТ КБ "Приватбанк" - до ВАТ "Страхове товариство "Гарантія", про стягнення страхового відшкодування в сумі 80 тис. 957 грн. 82 коп. у рахунок покриття позики за кредитним договором від 31 серпня 2007 р. N 263К. Суд встановив, що 31 серпня 2007 р. між П. та ВАТ "Страхове товариство "Гарантія" було укладено договір добровільного страхування автомобіля П. Вигодонабувачем за цим договором є ЗАТ КБ "Приватбанк". У ніч з 2 на 3 вересня 2007 р. застрахований автомобіль був викрадений з подвір'я будинку по вул. 22-го Січня, 44/18 у смт Брошнів-Осада невідомими особами. Наведена обставина підтверджувалася довідкою Рожнятівського РВ УМВС в Івано-Франківській області. На виконання договору страхування 5 вересня 2007 р. П. звернувся із заявою до Івано-Франківської регіональної дирекції "Філії ВАТ СТ "Гарантія" про настання страхового випадку, однак 29 жовтня 2007 р. йому було відмовлено у виплаті страхового відшкодування. Відповідно до п. 20.3.11 укладеного договору страхувальник зобов'язаний забезпечити зберігання транспортного засобу в нічний час доби (з 23:00 до 06:00) згідно з умовами, зазначеними у договорі. У будь-якому випадку транспортний засіб не має залишатися в місцях, що не охороняються, коли водій залишає транспортний засіб з метою ночівлі. Не є страховим випадком пошкодження, знищення транспортного засобу або заволодіння транспортним засобом третіми особами, що виникли внаслідок залишення в салоні транспортного засобу або у доступному третім особам місці ключів до цього транспортного засобу чи реєстраційних документів (п. 6.9 Правил добровільного страхування наземного транспорту від 1 липня 2005 р. N 1-08/06). Крім того, як убачається з матеріалів справи, договір страхування вступає в силу за ризиком "незаконне володіння" лише з моменту обладнання (у разі відсутності) транспортного засобу електронним або механічним засобом проти викрадення та підписання сторонами відповідного акта огляду транспортного засобу. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивач як страхувальник не виконав зобов'язань укладеного договору добровільного страхування, зокрема, що стосується умов зберігання транспортного засобу, передбаченого п. 8, та не обладнав автомобіль протиугінним засобом, про який власноручно зазначив у п. 13 заяви на страхування транспортного засобу, а тому відмовив у задоволенні позову. Іншим прикладом є справа N 2-945/09 за позовом М. до ЗАТ СК "Провідна" про стягнення страхового відшкодування та застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК. Позивачу на праві власності належав автомобіль. Між сторонами укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, у період дії якого автомобіль було викрадено. При належному повідомленні про страховий випадок і наданні відповідних документів у виплаті страхового відшкодування було відмовлено з тих підстав, що викрадений автомобіль не пройшов черговий технічний огляд. Ясинуватський міськрайонний суд рішенням від 3 грудня 2009 р. позов М. задовольнив: зі страхової компанії на користь позивача постановив стягнути страхове відшкодування з урахуванням встановленого індексу інфляції 43 тис. 890 грн., три проценти річних - 1 тис. 187 грн. 16 коп. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що факт викрадення автомобіля мав місце, при цьому суд вважав, що перебування транспортного засобу без руху на майданчику для паркування не вважається його експлуатацією, тому у страхової компанії не було підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з непроходженням технічного огляду у встановленому законом порядк | |
| Просмотров: 418 | Загрузок: 11 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |